Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/13354/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13354/24 пров. № А/857/5556/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (головуючий суддя Гресько О.Р., м.Рівне) у справі №460/13354/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: 05.11.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Рівненської міської ради (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради восьмого скликання за №5549 від 17.10.2024 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в м. Рівному»; зобов`язати Рівненську міську ради Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради; стягнути моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. Позов обґрунтовує тим, що з метою реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, що знаходиться на території міста Рівне. Однак, спірним рішенням відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваного дозволу. Оскільки, на думку позивача, спірне рішення не ґрунтується на положеннях земельного законодавства України, просить суд визнати його протиправним та скасувати. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради №5549 від 17.10.2024 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в м. Рівному». Зобов`язано Рівненську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради, та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або скасування заборони на розгляд цього питання під час дії воєнного стану. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що із урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2021 року в рамках справи № 740/4635/16-а, початком етапу приватизації є звернення з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а в даному випадку клопотання ОСОБА_1 було подано ще 30.09.2020 р., коли ще не діяв воєнний стан, а тому розпочатий процес приватизації повинен бути завершений за нормами чинного, на той момент, законодавства. Разом з тим, апелянт зазначає, що заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн пов`язана з надмірною тривалістю процесу приватизації. Так як, тривала боротьба за свої права на отримання земельної ділянки виснажує позивача, завдає душевних страждань, що викликало у нього знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу, зневіру в законності дій відповідача, який є органом місцевого самоврядування, позивач вважає, що відповідач безпідставно зволікав з прийняттям за його заявою відповідного рішення, а тому у позивача є всі моральні підстави заявляти розмір моральної вимоги в сумі 50000,00 гривень. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, оскаржив рішення суду і відповідач. Свою апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що на час розгляду заяви позивача було встановлено невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих до них нормативно-правових актів, генерального плану міста Рівного, у зв`язку з розташуванням земельної ділянки в санітарно-захисній зоні (зона С-4, в межах охоронної зони магістральних електромереж та об`єктів на них). Як наслідок, спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність вільної від забудови земельної ділянки в м. Рівному. Крім того, апелянт, з посиланням на підпункт 5 пункту 27 розділу X Земельного кодексу України, зазначає, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона щодо надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивачка 30.09.2020 звернулася до Рівненської міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах населеного пункту м. Рівного, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель комунальної власності, які знаходяться у розпорядженні Рівненської міської ради. До заяви ОСОБА_1 долучила: копію паспорта у формі ID-картки; копію ідентифікаційного коду; викопіювання з графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Рівненська міська рада листом від 17.02.2021 №М-2486/20 повідомила позивача, що на сесії міської ради 11.02.2021 проект рішення Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки у м. Рівному громадянці ОСОБА_1 (вільна від забудови земельна ділянка), не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Згідно з п.28.1.1 Регламенту Рівненської міської ради, проект рішення, який не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, вважається відхиленим. Вказані обставини встановлені рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі 460/1909/21, що набрало законно сили. Крім того, таким судовим рішенням задоволено частково позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради. Зобов`язано Рівненську міську раду прийняти рішення з питання надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради, з урахуванням висновків суду. В задоволенні позову в частині позовної вимоги про зобов`язання Рівненської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради, - відмовлено. За наслідками апеляційного провадження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі № 460/1909/21 набрало законної сили 09.11.2021. На виконання судового рішення від 14.07.2021 у справі № 460/1909/21, рішенням Рівненської міської ради від 17.10.2024 № 5549 Про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в м. Рівному відмовлено громадянці ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1000 м.кв. у м. Рівному безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗД - 02.01) у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральному плану міста Рівного та іншої містобудівної документації, зокрема оновленого плану міста Рівного, у зв`язку з розташуванням земельної ділянки в санітарно-захисній зоні (зона С-4, в межах охоронної зони магістральних електромереж та об`єктів на них). Не погоджуючись із вказаним рішенням суб`єкта владних повноважень та позивачка звернулася в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову з огляду на наступне. Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно з статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Відповідно до частини другої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування № 111 від 16.10.2024 комісія ухвалила: «Відповідно до частини 2 статті 114 та частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, не підтримувати проєкт рішення Рівненської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки у м. Рівному громадянці ОСОБА_1 (вільна від забудови земельна ділянка)» та рекомендувати відмовити у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (земельна ділянка розташована в санітарно-захисній зоні С-4).» Рішенням Рівненської міської ради від 17.10.2024 № 5549 Про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в м. Рівному відмовлено громадянці ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1000 м.кв. у м. Рівному безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗД - 02.01) у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральному плану міста Рівного та іншої містобудівної документації, зокрема оновленого плану міста Рівного, у зв`язку з розташуванням земельної ділянки в санітарно-захисній зоні (зона С-4, в межах охоронної зони магістральних електромереж та об`єктів на них). Відповідно до ст. 114 ЗК України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України. Виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Апеляційний суд вказує, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише початковою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо. Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність. Також, колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент звернення позивача до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована в адміністративно-територіальних межах населеного пункту м. Рівного, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель комунальної власності, які знаходяться у розпорядженні Рівненської міської ради, не існувало рішення Рівненської міської ради № 721 від 10.06.2021, яким, в свою чергу, затверджено оновлений (уточнений) план зонування території міста Рівного, а також на факт знаходження поруч із зазначеним позивачем у клопотанні бажаним місцем розташування земельної ділянки інших земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Апеляційний суд звертає увагу на позицію викладену у постановах Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18, відповідно до якої, вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення. Отже, на виконання вимоги щодо обґрунтованості оспорюваного рішення відповідачу недостатньо було вказати на невідповідність місця розташування земельної ділянки з посиланням на загальну норму статті 118 ЗК України та на план зонування. Відповідач зобов`язаний був розкрити в змісті такого рішення суть виявленої ним невідповідності бажаного для позивача місця розташування земельної ділянки вимогам законів чи іншим документам нормативно-правового чи технічного характеру, як того вимагають положення ч. 7 ст. 118 ЗК України. Проте, в оскаржуваному рішенні Рівненською міською радою не зазначено, якій саме містобудівній документації, генеральних планів населених пунктів, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем у клопотанні. При цьому, жодної заборони, актів обстеження ділянки, експертних висновків щодо неможливості надання дозволу на розробку проєкту землеустрою відповідачем не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовно площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в адміністративно-територіальних межах Рівненської міської ради та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII. Відтак, з урахуванням норм пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації. Таким чином, апеляційний суд зауважує, що оскільки обставини дії в Україні воєнного стану унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов`язання повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, то в силу положень ч.3 ст.378 КАС України у суду першої інстанції були наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану. Щодо доводів апелянта (позивача) в частині стягнення моральної шкоди з відповідача в розмірі 50000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин другої та третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди. Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. За змістом частини першої статті 73 і частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Однак, до матеріалів справи позивач не надав жодних доказів на підтвердження причинного зв`язку між оскаржуваним рішенням та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань, хвилювань тощо). Сам лише факт наявності порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом, не може слугувати виключною та безумовною підставою для стягнення моральної шкоди. Враховуючи наведені положення та беручи до уваги те, що позивачем не доведено чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, наявність вини заподіювача, колегія суддів вважає, що дані вимоги позивача є безпідставні. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційні скарги ОСОБА_1 та Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 460/13354/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний