Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/132/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/132/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 22 травня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії. Позов обґрунтовано тим, що позивач не погоджується з висновками пенсійного органу про відсутність у неї необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Так, позивач зазначає, що вона працювала на посадах в органах податкової служби з 17 січня 2000 року (дата прийняття присяги державного службовця) по 16 грудня 2024 року включно. Відповідно, зазначений період трудової діяльності позивача, який становить повних 24 роки, підлягає зарахуванню до стажу державної служби, що дає їй право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Крім цього позивач вважає, що оскільки звернення до пенсійного органу із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію державного службовця мало місце 18 грудня 2024 року, то саме з цієї дати необхідно призначити пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 про відмову ОСОБА_1 у переведенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18 грудня 2024 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зазначає, що задовольнивши позовні вимоги в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та вказавши на передчасність вимог призначити пенсію на підставі доданих до заяви довідок, суд першої інстанції: по-перше, не застосував закон, який слід було застосувати, а саме ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», відповідно до котрої пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; по-друге, допустив ситуацію, при котрій, виконавши його рішення, відповідач нарахує пенсію в мінімальному розмірі встановленому для людей без стажу - 2361,00 грн., так як відсутня база для нарахування пенсії, а саме довідки про складові заробітної плати, врахування яких, суд першої інстанції визнав передчасним. Вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права та є незаконним, оскільки має місце: незастосування закону, який підлягав застосуванню; неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам та матеріалам справи. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що необхідною умовою для наявності права на пенсію в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу. Натомість, як було встановлено пенсійним органом під час прийняття оскаржуваного рішення, станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року №889-VIII) позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державний службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України. Просив суд відмовити в задоволенні позову. 14 травня 2025 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив, у якому представник відповідача зазначив, що згідно із Законом України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року №889-VIII право на призначення пенсії державного службовця надається виключно особам, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Водночас підтвердженням того, що певна посада віднесена до категорій посад державних службовців, є отримання у період роботи рангу державного службовця. Проте, оскільки пенсійним органом було встановлено, що станом на 01 травня 2016 року позивач не працювала на посадах, які відносяться до посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідний категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, то, на думку представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії на підставі Закону України «Про державну службу». Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На підставі наказу в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 грудня 2024 року №344-о ОСОБА_1 , яка займала посаду начальника Новодністровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Чернівецькій області, було звільнено та припинено державну службу 16 грудня 2024 року. 18 грудня 2024 року позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про припинення трудової діяльності, вказавши дату звільнення 16 грудня 2024 року. Крім цього, 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 також подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказана заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що сторонами не заперечується. За результатами розгляду заяви позивача від 18 грудня 2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Так, у рішенні вказано, що з 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. У зв`язку з цим Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих положень Закону № 889-VIII, якими встановлено право на пенсію за віком. Згідно із пунктом 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 37 Закону мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII: - мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України; - на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення всіх інших державних службовців здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З урахуванням наведеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було відмовлено позивачу у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, оскільки на 01.05.2016 ОСОБА_1 не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та має менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, позивач звернулась до суду з цим позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг позивача та відповідача. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Як встановлено зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, яке оскаржує позивач у даному позові, підставою для відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» слугувало те, що станом на 01 січня 2016 року позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ, а також не має необхідного 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Визначаючись щодо зазначеного вище колегія суддів зазначає наступне. 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Положеннями пункту 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а. Як стверджується в оскаржуваному рішенні від 26 грудня 2024 року №241670026065, пенсійний орган вважає, зокрема, що станом на 01 січня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач не працювала на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Колегія суддів зауважує, що пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених чинним на той час законодавством. Відповідно до статті 41.1 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи. Згідно з положеннями, закріпленими у Податковому кодексі України - посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ (який діяв на момент роботи позивача в органах податкової служби у період до 01 травня 2016 року). Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Аналогічний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17. Розділом XVIII-1 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 01 травня 2016 року і станом на 26 грудня 2024 року (дата прийняття оскаржуваного рішення) врегульовано питання проходження служби в контролюючих органах та правовий статус їх посадових осіб. Згідно з пунктом 341.1 статті 341 Податкового кодексу України встановлено, що служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров`я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов`язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Згідно з пунктом 342.4 статті 342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Відповідно до пункту 342.6 статті 342 Податкового кодексу України правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - законами України «Про державну службу» та іншими законами. Також пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Як встановлено з матеріалів справи, 17 січня 2000 року позивач прийняла Присягу державного службовця, що підтверджується архівною копією №22 про прийняття присяги державного службовця в Сокирянській державній податковій інспекції в Сокирянському районі Чернівецької області, виданою комунальною організацією «Сокирянський трудовий архів» Сокирянської міської ради. Дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17 січня 2000 року судом установлено, що починаючи з 17 січня 2020 року по 16 грудня 2024 року позивач працювала в органах податкової служби, а саме: - з 17 січня 2000 року по 01 червня 2000 року держподатінспектор сектору місцевих податків і зборів Державної податкової інспекції у Сокирянському районі; - з 01 червня 2000 року по 03 травня 2001 року держподатінспектор групи місцевих, ресурсних і неподаткових платежів відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції у Сокирянському районі; - з 03 травня 2001 року по 01 серпня 2002 року головний державний податковий інспектор групи обліку надходжень та автоматизованого адміністрування податків відділення у м. Новодністровськ Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області; - з 01 серпня 2002 року по 01 вересня 2002 року - головний державний податковий інспектор відділу обліку, звітності та оперативного аналізу надходжень Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області; - з 01 вересня 2002 року по 08 вересня 2004 року головний державний податковий інспектор відділу інформатизації та обліку Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області; - з 08 вересня 2004 року по 14 жовтня 2009 року головний бухгалтер Сокирянської ОДПІ; - з 14 жовтня 2009 року по 19 березня 2012 року заступник начальника ОДПІ начальник відділення м. Новодністровськ Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області; - з 20 березня 2012 року по 01 серпня 2013 року заступник начальника ДПІ начальник Новодністровського відділення Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області державної податкової служби; - з 01 серпня 2013 року по 23 червня 2015 року заступник начальника начальник Новодністровського відділення Сокирянської об`єднаної ДПІ Чернівецької області Державної податкової служби; - з 23 червня 2015 року по 08 жовтня 2018 року заступник начальника начальник Новодністровського відділення Сокирянської об`єднаної ДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області; - з 09 жовтня 2018 року по 19 вересня 2019 року начальник Новодністровської державної податкової інспекції Сокирянського управління ГУ ДФС в Чернівецькій області; - з 20 вересня 2019 року по 11 вересня 2020 року начальник Новодністровської державної податкової інспекції Сокирянського управління ГУ ДПС в Чернівецькій області; - з 11 вересня 2020 року по 04 січня 2021 року начальник Новодністровської державної податкової служби Головного управління ДПС в Чернівецькій області; - з 05 січня 2021 року по 16 грудня 2024 року начальник Новодністровської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Чернівецькій області. Крім цього, як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 , їй було присвоєно ранги державного службовця: 08 вересня 2004 року 11 ранг, 01 серпня 2013 року 10 ранг, 20 вересня 2019 року 5 ранг, 20 вересня 2022 року 4 ранг. Отже, станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач працювала на посадах державної служби. Водночас, як свідчить зміст записів трудової книжки позивача, у неї був необхідний стаж державної служби тривалістю 10 років станом на 01 травня 2016 року. Так, з досліджених записів трудової книжки позивача вбачається, що стаж ОСОБА_1 на посадах державної служби за період з 17 січня 2000 року по 01 травня 2016 року складав 16 років 3 місяці 27 днів. Отже, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Крім того, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надало жодної оцінки вказаним вище періодам роботи позивача. Ні у рішенні від №241670026065 від 26 грудня 2024 року, ні у відзиві на позовну заяву Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не наведено жодних мотивів (причин) незарахування позивачу до стажу державної служби періодів її роботи в органах податкової служби (контролюючих органах), які вказані у її трудовій книжці з 17 січня 2000 року по 16 грудня 2024 року. Натомість відповідач в оскаржуваному рішенні обмежився лише висновками про відсутність у позивача 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, не надавши належної оцінки періодам роботи ОСОБА_1 та не дослідивши належним чином того, чи відповідає позивач умові для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» щодо перебування її на посаді державної служби станом на 01 травня 2016 року та наявності у неї 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість висновку Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не має права на перехід із пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу» згідно поданої заяви від 18 грудня 2024 року. Отже, рішення від 26 грудня 2024 року №241670026065 прийняте пенсійним органом без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення. Колегія суддів зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, в ході судового розгляду даної справи відповідачами не доведено обґрунтованості оскаржуваного рішення про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача, а тому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065 є протиправним й підлягає скасуванню. Таким чином, оскільки станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач працювала на посадах державної служби і станом на вказану дату у неї був необхідний стаж державної служби тривалістю 10 років, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26 грудня 2024 року №241670026065, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18 грудня 2024 року (тобто з дати звернення позивача із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Щодо позовних вимог пред`явлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, то такі задоволенню не підлягають, оскільки поставлене позивачем питання про перехід із пенсії за віком (відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», фактично, вирішувалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. До того ж, у змісті позову жодним чином не обґрунтовано пред`явлення позовних вимог зобов`язального характеру саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08 лютого 2024 року по справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. Отже, у даних спірних відносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Щодо вимог позивача про зобов`язання пенсійний орган призначити їй з 18 грудня 2024 року пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок від 16 грудня 2024 року №105 про складові заробітної плати для держаного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), №106 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) та довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 01.12.2019 по 31.12.2020 від 09 грудня 2024 року №З-636/19, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що такі є передчасними, оскільки, як встановлено з обставин справи, указані вище довідки не були предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області при вирішенні питання про наявність підстав для переведення позивача з одного виду пенсії на інший за її заявою від 18 грудня 2024 року. До того ж, як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 від 18 грудня 2024 року, у ній відсутні відомості про подання позивачем саме указаних вище довідок для вирішення питання про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Решта доводів апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.