Постанова Хмельницький апеляційний суд № 689/2452/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2025 року м. Хмельницький Справа № 689/2452/24 Провадження № 22-ц/820/1000/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю позивача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківський прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року (суддя Кульбаба А.В.). Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківський прав. В обґрунтування позову зазначав, що з 12.06.2010 перебував у шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10.04.2015. У шлюбі у сторін народилися син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що їх спільний син ОСОБА_4 постійно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_1 . З сином матір зв`язку не підтримує, не дбає про добробут дитини та сім`ї, матеріально не утримує сина, не цікавиться його справами в школі та його життям в цілому. Наразі проживає у Республіці Польща. Враховуючи викладене вище, просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що судом першої інстанції було враховано висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, який не відповідає дійсним обставинам із життя 14-річного ОСОБА_3 , проте не враховано, що ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків із виховання є навмисним, тобто, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращим інтересам дитини. Вважає, що сам факт визнання позову у даній категорії справ, є додатковим доказом неналежного виконання одним з батьків, своїх батьківських обов`язків, тому є самостійною та безспірною підставою для задоволення позовних вимог іншого з батьків. Вказує, що суд першої інстанції дав невірну правову оцінку обставинам справи, проігнорувавши інтереси неповнолітньої дитини, надав перевагу державним інтересам, зокрема, обов`язку призову на військову службу в умовах загальної мобілізації Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 12.06.2010 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10.04.2025. (а.с. 12) Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 13) Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади та довідки Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради № Г-03-22445 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, неповнолітній ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 15, 16) Відповідно до довідки Комунального закладу загальної середньої освіти «Гімназія №24 Хмельницької міської ради» №187 від 06.11.2024, ОСОБА_3 дійсно навчається в 8-Б класі КЗ ЗСО «Гімназії № 24 Хмельницької міської ради». (а.с. 22) Відповідно до висновку Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 14 лютого 2025 року № 452/01-31, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 (а.с. 83-66) Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої-четвертої статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав, передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. З огляду на викладене, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав. Не заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачка жодним чином не намагається брати участь у спілкуванні та вихованні спільної дитини, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідачки. Також безпідставним є посилання скаржника на визнання відповідачкою позовних вимог, оскільки визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову не було прийнято судом першої інстанції, оскільки таке визнання порушує права та інтереси дитини та самої відповідачки. Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 травня 2025 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай