Постанова 4875 № 922/4836/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4836/24 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В. розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№681 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І.) у справі №922/4836/24 за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, до Акціонерного товариства "Укрпошта", м. Київ, про стягнення 67 068,88 грн, ВСТАНОВИВ: В грудні 2024 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Укрпошта" 67 068,88 грн, з яких: 59140,74 грн - орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024; 1967,37 грн - 3% річних за період 16.07.2022 - 04.11.2024; 5960,77 грн - інфляційних втрат за період липень 2022р. - жовтень 2024р. Позов обґрунтовано тим, що після закінчення 01.07.2022 строку дії укладеного між сторонами договору позички № 1931 від 01.08.2019, Харківською міською радою позитивних рішень щодо продовження строку дії цього договору не приймалось, а тому строк дії договору закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. договору. Позивач зазначив, що з 01.02.2022 введено в дію Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 № 157-ІХ, відповідно до ч.2 ст.9 якого забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Відповідач, всупереч п. 3.1.7. договору, не повернув позивачу передане в позичку майно. Отже, на думку позивача, після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, як на підставі умов договору позички, так і на підставі Закону, а отже відповідач зберіг (набув) за рахунок позивача кошти, які мав би сплатити за користування зазначеними нежитловими приміщеннями, у зв`язку з чим з нього відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі 59 140,74 грн (розмір орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024), а також в порядку статті 625 Цивільного кодексу - 3% річних у сумі 1967,37 грн за період з 16.07.2022 по 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 5960,77 грн за період липень 2022 р. - жовтень 2024р. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4836/24 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що після набрання законної сили Законом України Про оренду державного та комунального майна, позивач не звертався до відповідача з заявами про розірвання договору позички або повернення майна. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п`ять років. Отже, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, що строк дії спірного договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану, а також приписи Постанови № 634 від 27.05.2022, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1931 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий договір вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 04.11.2024, оскільки, відповідно до акту приймання-передачі, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, 04.11.2024 приміщення були повернуті відповідачем позивачу. Відповідач після 08.07.2022 і протягом спірного періоду (до моменту повернення майна позивачу 04.11.2024) використовував передане йому в позичку майно на підставі договору позички № 1931 від 01.08.2019. Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України. Зазначене свідчать про безпідставність заявленого позову в частині стягнення 187026,50 грн безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати за період з 09.07.2022 по 04.11.2024. Як зазначено в рішенні, оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про стягнення з відповідача 1967,37 грн 3% річних за період 16.07.2022 по 04.11.2024 та 5960,77 грн інфляційних втрат за період липень 2022р. - жовтень 2024р. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4836/24 повністю та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Акціонерного товариства "Укрпошта" у повному обсязі; стягнути з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне: - Харківською міською радою позитивних рішень щодо продовження строку дії договору позики не приймалось; - відповідач після припинення дії договору (01.07.2022), відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України, п. 3.1.7. договору, зобов`язаний повернути комунальне майно позивачу. ЦК України (і саме глава 58) прямо передбачає наявність спеціального предмету у правовідносинах з оренди майна майно комунальної форми власності, правове регулювання якого здійснюється окремим спеціальним законом (Законом № 2269-ХІІ до 31.01.2020 і Законом № 157-ІХ з 01.02.2020). Тому, сторони не можуть врегулювати правовідносини у спосіб, що суперечить імперативним нормам, які регулюють правовідносини користування комунальним майном, у тому числі, на власний розсуд встановити інші правила визначення продовження строку дії договору та/або його поновлення на той самий строк. При цьому, відповідач не є релігійною організацією, комунальне майно за договором не є культовим, зокрема культовою будівлею, спорудою, а метою користування майном не є проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань, релігійної освіти (п. 1.3. договору). Відтак, наявність прямої імперативної заборони користування, а також відсутність передбачених законом та договором підстав для продовження строку дії договору, лише підтверджують висновки про його припинення 01.07.2022; - буквальний та філологічний спосіб тлумачення п. 5 Постанови № 634 дає підстави для висновків про можливість її застосування виключно до правовідносин з оренди державного або комунального майна, а не позички. До правовідносин з позички комунального майна не можуть застосовуватися правила, передбачені для правовідносин з оренди комунального майна (теологічне тлумачення). Застосування до договору позички положень глави 58 ЦК України не свідчить про ототожнення договорів оренди державного або комунального майна із позичкою такого майна (логічне тлумачення). Таким чином, враховуючи наявність спеціальної норми, передбаченої ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ щодо прямої заборони на передачу комунального майна у безоплатне користування або позичку, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про продовження строку дії договору на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану відповідно до п. 5 Постанови №

634. Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№681 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4836/24 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк до 23.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 23.04.2025 для подання заяв, клопотань, тощо. 24.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5127), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що з наявного в матеріалах справи акту повернення майна від 04.11.2024, підписаного позивачем та відповідачем, вбачається, що його складено саме до договору позички №1931 від 01.08.2019, про що і зазначено в самому акті. Акт підписано без заперечень та будь-яких зауважень. Отже фактично до 04.11.2024 майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися оскільки обидві сторони вважали договір позички продовженим, даний факт підтверджується актом повернення майна від 04.11.2024. Продовження дії договору до 04.11.2024 також підтверджується тим, що позивач за період з 01.07.2022 до моменту повернення майна згідно акту від 04.11.2024 не звертався до відповідача з вимогами щодо повернення майна, щодо будь-яких оплат та не виставляв рахунки за користування майном. Також від позивача не надходило жодних заперечень щодо безоплатного користування майном. Доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна в поточній редакції, як безапеляційну підставу припинення дії спірного договору саме 01.07.2022, є необґрунтованими. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону, 01.02.2020, до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п`ять років. Дата вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 припадала на термін дії спірного договору згідно з п. 5.1. договору. Позивач (балансоутримувач) не повідомляв відповідачу про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX. Також жодного продовження договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону. Отже в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови. Позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору позички та не зазначав, що договір буде розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2025 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. та судді Лакізи В.В., які входили до складу колегії суддів, для розгляду справи №922/4836/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об`єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ Укрпошта строком на 2 роки та 11 місяців. 01.08.2019 на підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позичкодавець) та АТ Укрпошта (користувач) укладено договір позички №1931, за умовами якого предметом договору є безоплатне користування майном. Право на укладання договору отримано користувачем на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 №1623/19 Про комунальну власність м. Харкова (п.1.1. Договору); Відповідно до п.1.2. договору об`єктом договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 3-:-9 загальною площею 101,3 кв.м у житловому будинку літ. А-3 (далі майно), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 224, та знаходиться на балансі КП Жилкомсервіс (далі балансоутримувач). Згідно з п.1.3 договору позичкодавець передає користувачу вищевказане майно у безоплатне користування на умовах, викладених в цьому договорі строком на 2 роки 11 місяців, для розміщення відділення поштового зв`язку. За умовами п.1.4 договору майно, що передається у користування, є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Передача майна у безоплатне користування не припиняє права комунальної власності територіальної громади міста Харкова. У п.2.1 договору визначено, що позичкодавець зобов`язаний передати користувачу майно протягом 10 днів після підписання цього договору. Прийом і передача оформляється двостороннім актом прийому - передачі (додаток), який є невід`ємною частиною договору. У відповідності з п.3.1.1 договору користувач зобов`язаний прийняти передане майно протягом 10 днів після підписання цього договору та здійснити відображення майна в обліку користувача в порядку та на умовах, визначених законодавством. Відповідно до п.3.1.7 договору користувач зобов`язаний протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію користувача, припинення дії або дострокового розірвання договору, користувач повинен повернути актом передане майно позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна. Згідно з п.5.1 договору цей договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022. Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради (п.5.2. договору). У п.5.4 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору, здійснені користувачем поліпшення майна, які неможливо відокремити без заподіяння йому шкоди, компенсації не підлягають. За змістом п.5.5 договору дія договору позички припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який було укладено договір. Відповідно до акту приймання-передачі б/н обумовлене майно було передано позивачем, та відповідно прийнято відповідачем. Як зазначає позивач, із системного тлумачення умов договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, строк дії договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п.5.1. договору. Крім того, позивач зауважує на тому, що з 01.02.2022 введено в дію Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 №157-ІХ, відповідно до ч.2 ст.9 якого передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку забороняється. Зі змісту зазначеної статті, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди. Отже після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно договору, як на підставі умов самого договору, так і на підставі Закону. Водночас, як зазначає позивач, після 08.07.2022 відповідач не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за договором та продовжував користуватися спірним майном шляхом розміщення відділення поштового зв`язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності. Лише 04.11.2024 відбулася передача відповідачем позивачу спірного майна у вигляді вищевказаних нежитлових приміщень за актом приймання-передачі. Тож, на думку позивача, відповідач за рахунок позивача зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно з договором та не були своєчасно повернуті і зазначені безпідставно збережені кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Розмір коштів, які за висновком позивача безпідставно збережені відповідачем, визначений позивачем з розрахунку орендної плати за користування таким майном згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 та становить 59140,74 грн за період 09.07.2022 - 04.11.2024. Також позивачем на вищезазначену суму нараховано відповідачу в порядку статті 625 Цивільного кодексу 3% річних у сумі 1967,37 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 5960,77 грн за період липень 2022 р.- жовтень 2024 р. Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного. Предметом позову в даній справі є матеріально-правова вимога щодо стягнення з АТ Укрпошта на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 59140,74 грн за користування майном. Отже предметом доказування є обставини, що підтверджують наявність або відсутність правових підстав користування спірним майном (нежитловими приміщеннями) в світлі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, статті 827 Цивільного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на припинення строку дії договору позики 01.07.2022, а також про перевагу спеціального закону у сфері оренди державного і комунального майна - Закону №157-ІХ над положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. У частині 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу. Водночас, глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов`язані з наймом (орендою). Відтак, до договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України Про оренду державного та комунального майна. В даному випадку, спірний договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо спірного майна регулюються, між іншим, нормами Закону України Про оренду державного та комунального майна. З матеріалів справи убачається, що АТ "Укрпошта" продовжувало користуватись майном після 01.07.2022 (строку, який визначений у договорі позички як дата його закінчення). При цьому, заперечення Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про продовження такого користування в матеріалах справи відсутні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 виклала правові висновки щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, у цій ситуації не застосовується колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. "пізніший закон скасовує попередній"). Крім того, в зазначеній постанові містяться посилання на Рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі N5-рп/2012, в якому вказано: "Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу". Під час укладення договору сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна". Проте, 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону. Враховуючи те, що спірний договір було укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України. Зокрема Указом від 16.11.2022 №2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023. Отже, закінчення строку спірного договору (01.07.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні. Водночас, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану. На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022. Так, у пункті 5 Постанови №634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови №634 від 27.05.2022). За таких обставин, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що Харківською міською радою позитивних рішень щодо продовження строку дії договору позики не приймалось, оскільки відповідно до положень наведеної вище постанови прийняття окремого рішення орендодавця не вимагається. Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов: - строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; - відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону №157-ІХ. Отже пунктом 5 Постанови №634 встановлено правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою №634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону). Матеріали справи свідчать, що балансоутримувач не повідомив відповідача про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX. Також жодного продовження договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону. Тобто, в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови №634, а тому договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови, що спростовує доводи апеляційної скарги про зворотнє. Дана постанова Кабінету Міністрів України як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов`язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Так, у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладено, зокрема, наступні висновки щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади: Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії. Тобто, Об`єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, може приймати загальнообов`язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту. З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що спірний договір позички продовжував свою дію до моменту повернення майна АТ "Укрпошта" позивачу за актом приймання передачі, що підписаний сторонами 04.11.2024. З матеріалів справи убачається, а сторонами не оспорюється той факт, що після набрання законної сили Законом України Про оренду державного та комунального майна, позивач не звертався до відповідача з заявами про розірвання договору позички або повернення майна. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 та до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п`ять років. Управління за період з моменту припинення дії договору позички та до 24.08.2023 не зверталося до Товариства з будь-якою вимогою щодо повернення майна та не виставляло рахунки за користування майном тощо. Лише 24.08.2023 листом №4686 Управління проінформувало Товариство стосовно необхідності укладення договору оренди через систему Прозорро. Така відсутність активних дій додатково свідчить про те, що позивач фактично прийняв продовження користування майном без укладення нового договору. Таким чином, враховуючи встановлені колегією суддів обставини, зокрема, що строк дії спірного договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану, а також приписи Постанови №634 від 27.05.2022, у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1931 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий договір вважається продовженим починаючи з 02.07.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, та без прийняття Харківською міською радою окремого рішення щодо продовження або встановлення нового терміну для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір у зазначений позивачем спірний період стягнення, був діючим, оскільки за актом приймання-передачі до договору, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, лише 04.11.2024 приміщення були повернуті відповідачем позивачу. Позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору позички та не зазначав, що договір буде розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку. Отже, встановлений судом договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав до застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки договір позички від 01.08.2019 продовжував діяти до 04.11.2024, і повністю охоплює період, за який позивачем пред`явлено до стягнення з відповідача суму коштів (орендної плати) у розмірі 59140,74 грн за період з 09.07.2022 до 04.11.2024. Враховуючи відсутність підстав до задоволення безпідставно збережених коштів у розмірі 59140,74 грн, то нараховані на них 3% річних у сумі 1967,37 грн; інфляційні втрати у сумі 5960,77 грн також не підлягають задоволенню, про що було правомірно зазначено судом першої інстанції. Згідно з ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001, заява № 49684/99). Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4836/24 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2025 у справі №922/4836/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 22.05.2025. Головуючий суддя Я.О. Білоусова Суддя О.О. Крестьянінов Суддя І.В. Тарасова