Постанова 4873 № 910/14006/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "13" травня 2025 р. Справа№910/14006/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.05.2025 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 (суддя Сташків Р.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газтрансінвест» до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення 647 500, 00 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газтрансінвест» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі по тексту - відповідач), за яким просив Господарський суд міста Києва стягнути з відповідача на користь позивача 647 500, 00 грн. Господарський суд міста Києва рішенням від 20.03.2025 у справі №910/14006/24 позов задовольнив. Стягнув з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газтрансінвест» 647 500, 00 грн безпідставно набутих коштів, а також 9 712, 50 грн судового збору. 24.03.2025 від представника позивача через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, про розподіл судових витрат, що були понесені позивачем на надання правової допомоги адвокатом при розгляді даної справи. У поданій заяві позивач просив суд покласти на відповідача 65 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до положень пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 стягнув з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрансінвест" 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Приймаючи вказане додаткове рішення суд першої інстанції враховуючи предмет і підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, проаналізувавши опис наданих позивачу послуг, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, наявність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, дійшов висновку про те, що обсяг наданих адвокатом послуг та сума адвокатських витрат, яку просить стягнути позивач з відповідача 65 000, 00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості. Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газтрансінвест», з покладанням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000, 00 грн. Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням, Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави задовольняти витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн за підготовку, подання позову та супроводження справи у суді першої інстанції, яка слухалась у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При цьому, матеріали справи не містять інших заяв по суті справи від позивача, окрім позовної заяви. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 10.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 13.05.2025 на 12 год. 30 хв. У судовому засіданні 13.05.2025 представник відповідача підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 повністю, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення. Представник позивача у судовому засіданні 13.05.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 залишити без змін. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне. Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59). Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. У такому разі підлягає застосуванню інша вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 4.2.4 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.10.2020 у справі №922/376/20). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-VI). У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснювала адвокат Шмига Ганна Сергіївна на підставі Ордера на надання правничої допомоги від 13.11.2024 серії АІ №11747860. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 65 000, 00 грн, позивачем надано суду: Договір про надання правничої допомоги №38-09/24АО від 24.09.2024, укладеного між Адвокатським бюро «Ганни Шмиги» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газтрансінвест» (замовник), Додаткову угоду №1 від 05.12.2024 до Договору про надання правничої допомоги №38-09/24АО, рахунок-фактуру №02-12/24 від 05.12.2024, платіжну інструкції на підтвердження оплати за отримані юридичні послуги №1022 від 06.12.2024. За умовами Договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику юридичні послуги, передбачені цим Договором, а Замовник зобов`язується прийняти юридичні послуги та оплатити їх. Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що вартість наданих юридичних послуг Виконавець визначає самостійно після одержання від Замовника замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє замовнику відповідний рахунок. Вартість наданих правових (правничих) послуг адвокат розраховує самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної (правничої) допомоги. Пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 05.12.2024 до Договору про надання правничої допомоги №38-09/24АО (далі - додаткова угода)сторони погодили, що сума (розмір) витрат Замовника на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції при розгляді даної справи становить 65 000, 00 грн, виходячи із погодженого між Замовником та Виконавцем фінансового гонорару за надання послуг правничої допомоги. В рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони у пункті 2 Додаткової угоди погодили наступний перелік послуг: захист прав та законних інтересів замовника; аналіз судової практики, що пов?язана з розглядом судової справи; юридичний аналіз та формування правової позиції у справі; надання консультацій та висновків з правових питань що пов?язана з розглядом судової справи; підготовка та подання позовної заяви та інших процесуальних документів, пов?язаних з розглядом даної справи; ознайомлення з матеріалами справи; виконання інших процесуальних дій визначених процесуальним законодавством. Відповідно до умов Додаткової угоди у п. 3 сторони зазначили, що оплата послуг здійснюється в наступному порядку: 30 000, 00 грн у строк до 15.12.2024 та 35 000,00 грн у строк протягом десяти календарних днів з моменту прийняття судового рішення у справі. Згідно із долученої до заяви копії рахунку-фактури №02-12/24 від 05.12.2024 вбачається, що загальна вартість за підготовку, подання позову та супроводження справи у суді першої інстанції становить 65 000, 00 грн. Платіжної інструкцією №1022 від 06.12.2024 підтверджується факт оплати позивачем у сумі 30 000, 00 грн за отримані юридичні послуги у справі №910/14006/24. У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу". Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20). Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Великої Палати Верховного Суду та постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднаної палати Верховного Суду. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України). У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що сума витрат на професійну допомогу у цій справі є неспівмірими із зусиллями і участю у даному судовому процесі адвоката. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17). Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем сума 65 000, 00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості. Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Щодо доводів апелянта, що підготовка позовної заяви не може бути оцінена у 15 000, 00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що, у даному випадку, окрім кількості документів необхідно оцінювати їх якість. З матеріалів справи вбачається, що представником позивача в обґрунтування правової позиції, характеру позовних вимог до позовної заяви додано достатню кількість доказів, а саме у кількості 105 додатків, а в самій позовній заяві наведено всі обставини щодо долучених позивачем доказів, а також належне обґрунтування своєї позиції у великій кількості сторінок, а тому на думку суду апеляційної інстанції представником позивача докладено багато зусиль та часу для підготовки позовної заяви. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України). Згідно із статтею 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частини 1-3 статті 244 ГПК України). За таких обставин, враховуючи правильність висновків суду першої інстанції, відсутні підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain"). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07 жовтня 2010 року у справі "Богатова проти України"). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції", від 07 березня 2006 року у справі "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", від 23.06.1993 у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії"). Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. З урахуванням того, що за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не сплачується, то розподіл судового збору у такому випадку не здійснюється. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 у справі №910/14006/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14006/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена та підписана суддями 20.05.2025. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська