Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/13377/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/13377/24 Головуючий в І інстанції: Майдан С.І. Номер провадження: 22-ц/819/260/25 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Склярської І.В., секретар Олійник К.О., учасники справи: позивач Акціонерне товариство "Сенс Банк", відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Блажевського Петра Івановича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Майдан С.І., дата складення повного тексту рішення не зазначено, у справі за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги 12 серпня 2024 року представник позивача звернувся до суду через систему "Електронний суд"з вказаним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішення суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 408 769,87 грн та складається з: 84 713,19 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 324 056,67 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Позов обґрунтований наступним. 13.12.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор), правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір кредиту № Ф070980, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 250 000,00 грн, а позичальник зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього Графіком погашення кредиту. На забезпечення умов виконання кредитного договору № Ф070980П від 13.12.2007 року з ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки № 02-23-Ф070980П-1885 від 13.12.2007 року, за умовами якого поручитель поручається за виконання Боржником умов Кредитного договору власними коштами, тобто у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором поручитель разом з позичальником солідарно відповідає перед позивачем у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого мав заборгованість перед кредитором. Відповідно до рішення від 10.11.2015 року на користь АТ "Укрсоцбанк"було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № Ф070980П в розмірі 569 749,68 грн. Дане рішення відповідачами не виконано. В результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 408 769,87 грн та яка складається з: 84 713,19 грн суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 324 056,67 грн суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. У зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку по сплаті кредиту у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги також і за рахунок поручителя. На підставі викладеного просив задовольнити позов. Ухвалою суду від 28.08.2024 року було відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. В судове засідання представник позивача не зявився, адвокат Блажевський Петро Іванович, діючий від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк" за чинною довіреністю від 01.12.2023 року № 020499/23, подав 29.10.2024 року заяву, в якій, вказуючи, що на розгляді Херсонського міського суду Херсонської області знаходиться вказана справа № 766/13377/24, просив проводити розгляд даної справи за відсутності повноважного представника банку, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явились, відзив на позов суду не подали. За таких обставин, суд вирішив провести розгляд справи за відсутності сторін й ухвалити заочне рішення. Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2025 року було відмовлено у задоволенні позову про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості станом на 23.02.2022 року в розмірі 408 769,87 грн, розрахованої на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, суд першої інстанції виходив з того, що зміст спірних правовідносин полягає у стягненні з відповідачів інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду. Також суд виходив з того, що за змістом ст.ст.526, 610, 611, 625, 1049, 1050 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Також суд виходив з того, що позивач, являючись кредитором та стягувачем за рішенням суду, не надав суду доказів на підтвердження невиконання відповідачами своїх зобов`язань, у тому числі після ухвалення рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 10.11.2015 року по справі № 1941/15, а саме: отримання виконавчого листа за вказаним рішенням, пред`явлення його до виконання, проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження. При цьому суд зазначив, що аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17). А тому, як зазначив суд, враховуючи відсутність даних щодо ухилення відповідачів від виконання зазначеного рішення третейського суду від 10.11.2015 року, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості достовірно та беззаперечно перевірити наявні підстави для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості за ставкою 3% та інфляційних витрат на кредитну заборгованість, слід дійти висновку про відмову у задоволенні позову. На вказане судове рішення адвокат Блажевський Петро Іванович, діючий від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", подав 24.02.2025 року апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. При цьому скаржник послався на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема вказав, що суд не прийняв до уваги того, що, виходячи з принципу змагальності сторін, відповідачі не надали доказів погашення заборгованості та альтернативного розрахунку заборгованості. Також вказав, що суду слід врахувати те, що строк позовної давності до вимог за ст.625 ЦК України не застосовується, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 року у справі № 522/3342/22. Також слід враховувати й те, що строки позовної давності, визначені ст.257 ЦК України, продовжуються на час дії карантину та воєнного стану, тобто, починаючи з 12.03.2020 року і по даний час визначений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності продовжено, а карантин та воєнний стан в Україні продовжують тривати. Справу вдруге було призначено до апеляційного розгляду на 20.05.2025 року о 08?40 годині, однак учасники справи, які суду не з`явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини, встановлені судом Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. 13.12.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор), правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір кредиту № Ф070980, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 250 000,00 грн, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього Графіком погашення кредиту. На забезпечення умов виконання кредитного договору № Ф070980П від 13.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор), ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки № 02-23-Ф070980П-1885 від 13.12.2007 року, за умовами якого у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором поручитель разом з позичальником солідарно відповідає перед позивачем у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним договором. Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 листопада 2015 року по справі № 1941/15 позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по договору кредиту в сумі 569 749,68 грн та судовий збір у сумі 6 097,50 грн. Рішенням №5/2019 АТ "Укрсоцбанк" від 15 жовтня 2019 року було припинено Акціонерне Товариство "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", виникає у Акціонерного Товариста "Альфа-Банк" з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року. Відповідно до Розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № Ф070980П від 13.12.2007 року (Розрахунку заборгованості 3 % річних ст.625 ЦК на суму заборгованості згідно рішення суду) за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн, сума розрахованих 3% річних становить 84 713,19 грн. Відповідно до Розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № Ф070980П від 13.12.2007 року (Розрахунку заборгованості інфляційних витрат ст.625 ЦК на суму заборгованості згідно рішення суду) за період з березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн на початок періоду, сума розрахованих інфляційних втрат становить 324 056,67 грн. За вказаними Розрахунками на погашення заборгованості відповідачами не внесено жодної суми грошових коштів. Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції Позивач посилається на те, що в результаті невиконання рішення третейського суду від 10.11.2015 року про стягнення заборгованості по договору кредиту в сумі 569 749,68 грн у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 408 769,87 грн та яка складається з: 84 713,19 грн суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 324 056,67 грн суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з ч.ч.1, 5 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). За ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин. Також і Верховний Суд України у своїй постанові від 26.04.2017 року у справі № 918/329/16 зробив аналогічний висновок. Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення. Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України, зокрема відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Відповідно до висновку Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведеного у постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, за змістом якої вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Як зазначено вище, рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 листопада 2015 року по справі № 1941/15 позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" було задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по договору кредиту в сумі 569 749,68 грн та судовий збір у сумі 6 097,50 грн. Матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про те, що відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є позивач, в добровільному порядку була сплачена заборгованість за договором кредиту від 13.12.2007 року № Ф070980 у розмірі 569 749,68 грн, що були стягнуті за рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 листопада 2015 року по справі № 1941/15. Суд першої інстанції відмовив в позові з підстав того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження невиконання відповідачами своїх зобов`язань, у тому числі після ухвалення рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 10.11.2015 року по справі № 1941/15, а саме: отримання виконавчого листа за вказаним рішенням, пред`явлення його до виконання, проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження. При цьому суд зазначив, що аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17). Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки до нього він дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Як обґрунтовано зазначено у скарзі, виходячи з принципу змагальності сторін, відповідачі не надали доказів погашення заборгованості та альтернативного розрахунку заборгованості. Апеляційний суд вважає, що саме на стороні відповідачів лежить обов`язок довести факт виконання ними своїх зобов`язань, у тому числі після ухвалення рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 10.11.2015 року по справі № 1941/15. Стаття 545 ЦК України регулює питання підтвердження виконання зобов`язання, зокрема відповідно до ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Тобто, виходячи з того, що відповідачі не довели належними доказами виконання свого зобов`язання по виплаті заборгованості за договором кредиту від 13.12.2007 року № Ф070980 у розмірі 569 749,68 грн, що були стягнуті за рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 листопада 2015 року по справі № 1941/15, слід дійти висновку про помилковість висновку про відмову в позові, який зробив суд першої інстанції, неправомірно переклавши тягар доказування факту виконання зобов`язання на кредитора. Таким чином, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України, виходить з того, що позичальник має невиконане грошове зобов`язання перед банком, яке визначено рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, вказано, що у ч.2 ст.625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. З іншого боку, вказана норма (ч.2 ст.625 ЦК України) передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Тому при обрахунку інфляційних втрат за основу також має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Із Розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, базою для нарахування є сума боргу в розмірі 569 749,68 грн, яку стягнуто рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 листопада 2015 року. За ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. У цій справі відповідачами не заявлено про застосування позовної давності. Крім того, ними на спростування Розрахунків позивача своїх розрахунків не надано. Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення 3 % річних та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо заявлених до стягнення 3 % річних За розрахунком позивача за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн, сума розрахованих 3% річних становить 84 713,19 грн. Апеляційний суд вважає такий розрахунок по суті правильним, оскільки розрахунковий період (з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року) складає 1810 днів, відтак 3% річних за вказаний період складає 84 760,02 грн (3% х 569 749,68 грн х 1810 днів : 365 днів). З огляду на викладене, а також зважаючи на неможливість виходу за межі позовних вимог, вимога про стягнення 3 % річних за ст.625 ЦК України на суму заборгованості 569 749,68 грн за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року в розмірі 84 713,19 грн підлягає задоволенню. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат За розрахунком позивача за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн, сума розрахованих інфляційних втрат становить 324 056,67 грн. Суд апеляційної інстанції не може погодитися з розрахунком позивача, оскільки за положеннями ч.2 ст.625 ЦК України при обрахунку інфляційних втрат за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Натомість, за розрахунком позивача при обрахунку інфляційних втрат прострочена сума в 569 749,68 грн була взята за основу лише в перший місяць затримки, а в подальшому прострочена сума збільшувалась щомісячно на суму нарахованих щомісячно інфляційних втрат, що є неправильним. Відтак, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн, становить 861 404,54 грн (569 749,68 грн х індекс інфляції в 151,19% за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року). А тому розмір інфляційних втрат за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 569 749,68 грн, складає 291 654,86 грн (861 404,54 грн 569 749,68 грн). Отже, вимога про стягнення заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість за ст.625 ЦК України на суму заборгованості 569 749,68 грн за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року в розмірі 324 056,67 грн підлягає частковому задоволенню на суму 291 654,86 грн. Таким чином, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, а саме із заявлених до стягнення 408 769,87 грн підлягають стягненню 376 368,05 грн (84 713,19 грн + 291 654,86 грн), з яких: 84 713,19 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 291 654,86 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Висновки суду апеляційної інстанції Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню,рішення суду першої інстанції слід скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості станом на 23.02.2022 року в розмірі 376 368,05 грн, розрахованої на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка складається з: 84 713,19 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 291 654,86 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України: --- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1); --- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2). При поданні позову банк (позивач) сплатив в установленому законом розмірі 4 905,24 грн судового збору. При поданні апеляційної скарги ним сплачено 7 357,86 грн судового збору. З огляду на наведене, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, то понесені позивачем судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у встановленому законом розмірі 12 263,10 грн (4 905,24 грн + 7 357,86 грн) підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на 92,07% (376 368,05 грн х 100% : 408 769,87 грн). Відтак, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 11 290,64 грн (12 263,10 грн х 92,07% : 100%), тобто по 5 645,32 грн з кожного. Керуючись ст.ст.141, 367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Блажевського Петра Івановича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", задовольнити частково. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2025 рокускасувати й ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , Ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_3 ) заборгованість станом на 23.02.2022 року в розмірі 376 368,05 грн, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішення суду, яка складається з: 84 713,19 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 291 654,86 грн сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , Ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_3 ) судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 11 290,64 грн по 5 645,32 грн з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повної постанови 20 травня 2025 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська