Ухвала КАС ВС № 320/11301/24

УХВАЛА 20 травня 2025 року м. Київ справа № 320/11301/24 адміністративне провадження № К/990/18582/25 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дмитруком Миколою Феодосієвичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі №320/11301/24 за позовом ОСОБА_1 до голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України, Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України, Верховного Суду, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 09 лютого 2024 року №47-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організаційного забезпечення Управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах Верховного Суду з 09 лютого 2024 року; - стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено. 01 травня 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дмитруком Миколою Феодосієвичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі №320/11301/24. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень застосували частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» у редакції Закону №1285-IX, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 11 березня 2023 року у справі №380/9574/21, від 12 квітня 2023 року у справі №340/1791/22 щодо обов`язку суб`єкта призначення/керівника державної служби пропонувати державному службовцю, попередженому про звільнення, усі наявні вакантні посади. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Суд наголошує на тому, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У справі №380/9574/21 спірні правовідносини стосувалися питання правомірності звільнення позивачки із займаної посади, а ключовим питанням було саме застосування до спірних правовідносин редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. При цьому, судом касаційної інстанції було установлено, що позивачці, перед тим, як видати оскаржуваний наказ про її звільнення, не пропонували рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей в новоутвореному державному органі, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. У справі № 340/1791/22 судами встановлено, що відповідач спершу запропонував позивачу вакантні посади, на одну з яких - начальника Подільського відділу ДВС у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - позивач погодився, про що повідомив у письмовій формі. Однак згодом відповідач не розглянув цієї заяви та звільнив позивача із займаної посади в Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області. На основі штатних розписів на 2021 та 2022 роки та переліку вакантних посад на час звільнення позивача суди з`ясували, що посада начальника Подільського відділу ДВС у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) була вакантна. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що невиконання обв`язку щодо працевлаштування позивача виявилося не стільки у відсутності пропозицій вакантних посад у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) на день звільнення (адже відповідач не заперечує того, що вакансії були, а також що він надавав позивачу їхній перелік), як у відмові в призначенні його шляхом переведення на посаду начальника Подільського відділу ДВС у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), щодо якої він подав відповідну заяву, вибравши її з того переліку. Натомість у цій справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що Верховний Суд на звернення позивачки листом від 11 січня 2024 року №12/0/11-24 повідомив її про те, що станом на 11 січня 2024 року в Апараті Верховного Суду відсутня рівнозначна/інша відповідна вакантна посада, яка може бути їй запропонована та у разі, якщо в межах дії строку попередження про наступне звільнення в Апараті Верховного Суду утвориться відповідна вакантна посада, позивачці буде проінформовано про це невідкладно. У подальшому, листом керівника служби управління персоналом Верховного Суду від 15 січня 2024 року №18/0/11-24 позивачку повідомлено про те, що станом на 15 січня 2024 року в Апараті Верховного Суду наявні посади: спеціаліста відділу опрацювання документів (канцелярія) Управління забезпечення автоматизованого документообігу суду; спеціаліста відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу Управління забезпечення автоматизованого документообігу суду. Від зайняття вказаних посад ОСОБА_1 відмовилася. Наказом Верховного Суду України від 09 лютого 2024 року №47-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організаційного забезпечення Управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, з 09 лютого 2024 року у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: попередження про наступне звільнення від 08 січня 2024 року. З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №№380/9574/21, 340/1791/22 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а отже, правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд звертає увагу на те, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі. Отже, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового. З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дмитруком Миколою Феодосієвичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року у справі №320/11301/24 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська