Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3492/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3492/24 пров. № А/857/21337/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження суддею Мандзій О.П. у м. Тернополі у справі №500/3492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, - в с т а н о в и в : 31 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №192350003103 від 29.11.2023; - зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , в тому числі з травня 1976 по грудень 1977 року на посаді прицепчика та з січня 1982 по грудень 1999 року на посаді шофера; - зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.11.2023. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка, однак у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про стаж роботи і неможливості їх одержання, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Також звертає увагу суду, що в акті перевірки від 27.09.2023 зазначено, що в книгах обліку заробітної плати за період з 01.01.1986 по 31.12.1990 зазначено ім`я « ОСОБА_2 » не відповідає імені « ОСОБА_2 » згідно паспортних даних. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 протягом трудової діяльності працював на різних посадах. 27.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192350003103 від 29.11.2023 відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Обрахований пенсійним органом страховий стаж позивача становить 05 років 05 місяців 08 днів, що є меншим за необхідний. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не враховано: період з 11.03.2001 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування; періоди роботи в колгоспі ім. Гагаріна з травня 1976 по грудень 1977 та з січня 1982 по грудень 1999, оскільки до електронної пенсійної справи долучено довідку №353 від 26.08.2020 в якій зазначено ім`я « ОСОБА_2 », а в довідці №61/04-12 від 06.09.2023 зазначено ім`я " ОСОБА_2 ". Крім того, в акті перевірки від 27.09.2023 зазначено, що в книгах обліку заробітної плати за період з 01.01.1986 по 31.12.1990 зазначено ім`я « ОСОБА_2 » не відповідає імені « ОСОБА_2 » згідно паспортних даних. Зокрема, період роботи з 01.01.1999 обчислено за даними Реєстру застрахованих Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи визначені ст. 308 КАС України межі перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Статтею 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Частинами 1, 2 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років. Згідно з вимогами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), передбачено (мовою оригіналу) « 2.17. В трудовые книжки по месту работы вносятся отдельной строкой со ссылкой на дату, номер и наименование соответствующих документов следующих документов следующие записи: а) о времени службы в составе Вооружонных Сил СССР, в органах Комитета государственной безопасности СССР и Министерства внутренних дел СССР, во всех видах охраны, где на проходящих служб распространяется законодательство о труде и государственное социальное страхование с указанием даты призыва (зачисления) и даты увольнения со службы; б) о времени обучения в профессионально-технических и других училищах, на курсах и в школах по повышению квалификации, по переквалификации и подготовке кадров; в) о времени обучения в высших и средних специальных учебных заведениях (включая и время работы в студенческих отрядах, на производственной практике и при выполнении научно-исследовательской хоздоговорной тематики), партийных школах, профдвижения и о времени пребывание в аспирантуре клинической ординатуре, кроме случаев, указанных в п. 2.15 настоящей Инструкции; г) о работе в качестве члена колхоза - в тех случаях, когда действующим законодательством предусмотрен зачет этой работы в общий трудовой стаж рабочих и служащих. Предусмотренные в настоящем пункте записи вносятся в трудовую книжку до занесения сведений о работе на данном предприятии». Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок). Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція). Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Підпунктом 2.11. пункту 2 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 Інструкції, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Отже, за змістом пунктів 2-3 Порядку №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, а за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період, що визначає їх право на пенсію. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 випливає, що ОСОБА_1 протягом трудової діяльності працював на різних посадах, зокрема в колгоспі ім. Гагаріна, в подальшому реорганізований в СВК «Пролісок», в ТОВ «Кривчики Лози», з 30.05.1976 по 01.09.2004. Відповідно до довідки № 353 від 26.08.2020, виданої Лозівською сільською радою Збаразького району Тернопільської області, позивач перебував членом колгоспу ім. Гагаріна і по наявних документах працював у колгоспі: з 01.05.1976 по 31.12.1977, з 01.01.1982 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 11.03.2000. Спірні періоди роботи позивача в колгоспі ім. Гагаріна з травня 1976 по грудень 1977 року та з січня 1982 по грудень 1999 року також підтверджуються довідкою № 61/04-12 від 06.09.2023, виданою виконавчим комітетом Вишнівецької селищної ради Кременецького району Тернопільської області, довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 60/04-12 від 06.09.2023, виданою виконавчим комітетом Вишнівецької селищної ради Кременецького району Тернопільської області. Окрім того в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , в довідці № 353 від 26.08.2020, виданій Лозівською сільською радою Збаразького району Тернопільської області, та в довідці № 61/04-12 від 06.09.2023, виданій виконавчим комітетом Вишнівецької селищної ради Кременецького району Тернопільської області, зазначено відомості про кількість вироблених позивачем трудоднів (людиноднів) та встановлений мінімум людиноднів за періоди роботи у підприємстві. Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу у призначенні пенсії у рішенні №192350003103 від 29.11.2023 мотивована тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 05 років 05 місяців 08 днів, що є меншим за необхідний, до якого не зараховано, зокрема, період роботи в колгоспі ім.Гагаріна з травня 1976 по грудень 1977 та з січня 1982 по грудень 1999, оскільки до електронної пенсійної справи долучено довідку №353 від 26.08.2020 в якій зазначено ім`я « ОСОБА_2 », а в довідці №61/04-12 від 06.09.2023 зазначено ім`я « ОСОБА_2 ». Крім того, в акті перевірки від 27.09.2023 зазначено, що в книгах обліку заробітної плати за період з 01.01.1986 по 31.12.1990 зазначено ім`я « ОСОБА_2 » не відповідає імені « ОСОБА_2 » згідно паспортних даних. Суд першої інстанції слушно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, яка враховується під час розгляду цієї справи. Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідним врахувати позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17, відповідно до якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача з підстав недоліків трудової книжки. Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди з 30.05.1976 по 31.12.1977, з 01.01.1982 по 31.12.1999, оскільки такі відповідають записам в його трудовій книжці, довідках, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності яких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у записах в трудовій книжці та архівній довідці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів. Оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії досягнув відповідного віку, набув достатній загальний страховий стаж, з урахуванням зарахованого відповідачем самостійно та висновків суду у даному рішенні, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192350003103 від 29.11.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком скасування рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, та вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення є визначення пенсійному органу зобов`язання призначити пенсію з дня звернення позивача до пенсійного органу з відповідною заявою, врахувавши до його страхового стажу спірні періоди роботи. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Слід зазначити, що обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд у такий спосіб не підміняє інший орган державної влади, зокрема, шляхом обрахунку кількості років з урахуванням спірного періоду, а вказує на визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву на належне пенсійне забезпечення позивача дії. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №500/3492/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний