Ухвала КЦС ВС № 308/8428/21

УХВАЛА 05 травня 2025 року м. Київ справа № 308/8428/21 провадження № 61-3460сво24 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є., учасники справи: позивач -ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Людмила Володимирівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів:Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Куштана Б. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Л. В., про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спадкове майно. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого вона прийняла спадщину, оскільки проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спадкоємцем першої черги за законом також є їх син - ОСОБА_5 , який відмовився від прийняття спадщини. Інших спадкоємців немає. Позивачка зазначала, що за життя її чоловік уклав із ОСОБА_6 договір купівлі-продажу від 15 квітня 2002 року, відповідно до умов якого придбав земельну ділянку, площею 0,06 га, для індивідуального садівництва, розташовану на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - земельна ділянка). Однак зазначений договір не був нотаріально посвідчений з вини продавця, яка ухилялася від проведення нотаріальних дій. Позивачка вказувала, що після смерті чоловіка виникла необхідність в оформленні спадщини, однак з огляду на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки нотаріально не посвідчувався, нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Крім того, під час оформлення спадщини їй стало відомо, що ОСОБА_6 померла і на спірну земельну ділянку претендують відповідачі, які є дітьми останньої. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: - визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 15 квітня 2002 року між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_4 на суму 35 тис. грн; - визнати за нею право власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2023 року у складі судді Бедьо В. І. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 15 квітня 2002 року у м. Ужгороді між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_4 на суму 35 тис. грн, дійсним. Визнаноправо власності ОСОБА_1 на спадкове майно - спірну земельну ділянку після смерті чоловіка ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 грн з кожного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що покупець - ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу сплатив вартість спірної земельної ділянки, що підтверджується змістом самого договору, відповідно до умов якого грошові кошти передані до підписання договору. Висновок про факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору підтверджується як умовами договору, згідно з якими сторони погодили строк нотаріального посвідчення договору (до 15 грудня 2007 року) та наслідки пропуску такого строку. Крім того, суд врахував позицію ОСОБА_2 , викладену у відзиві на позов, яка свідчить про те, що ОСОБА_6 відмовлялася від проведення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу. Дійшовши висновку про визнання оспорюваного правочину дійсним, суд вважав, що наявні підстави для визнання права власності за позивачкою на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка. При цьому суд першої інстанції відхилив посилання відповідачки на пропуск строку позовної давності, вказавши, що позивачка не була стороною договору купівлі-продажу, а про те, що договір не було нотаріально посвідчено дізналася лише після смерті свого чоловіка, тоді як спірною земельною ділянкою вона відкрито користувалася впродовж тривалого часу. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 724 грн за подання апеляційної скарги. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 , як продавець спірної земельної ділянки, не мала права її відчужувати, оскільки на час укладення такого договору не набула права власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті свого чоловіка в установленому законом порядку, так як не оформила та не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Крім того, покупець ОСОБА_4 у визначений у пункті 6 договору строк не звертався до суду із вимогами про визнання такого договору дійсним. Також суд посилався на те, що позивачка не надала доказів сплати покупцем ОСОБА_4 продавцю ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 35 тис. грн. Врахувавши те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 15 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений та його державну реєстрацію не проведено, суд дійшов висновку про те, що до цих правовідносин не може бути застосовано статті 220, 331, 376 ЦК України. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, то суд не вбачав підстав для задоволення похідної вимоги про визнання права власності на спірне майно за позивачкою у порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка. Апеляційний суд посилався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзіОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Котлярова Л. В., про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2024 року призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року вищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, застосував норми матеріального права, які не були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 квітня 2002 року, що призвело до неправильного вирішення спору. Суд залишив поза увагою те, що спірний договір купівлі-продажу ніким не оспорювався, недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому застосовувати до нього положення чинного ЦК України про нікчемність правочину є недопустимим. Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ОСОБА_6 , як продавець спірної земельної ділянки, не вчинила дій щодо прийняття нею спадщини та отримання державного акта на земельну ділянку, то вона не мала права відчужувати спірне майно. Суд не врахував, що ОСОБА_6 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом на спірне майно, виданим 15 травня 1997 року державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори. Крім того, суд не врахував чинну на той час норму матеріального права (статтю 6 ЗК України 1990 року), відповідно до якої громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину. Оскільки ОСОБА_6 , як продавець, за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 15 квітня 2002 року набула право власності на спірне майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, то незавершення процедури оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку, набуту в порядку спадкування, не спростовує її права власності на таку земельну ділянку, а отже, вона могла розпоряджатися такою. Вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на вимоги статті 125 ЗК України, що діяв з 2002 року, оскільки ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку до 2002 року. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що покупець за договором купівлі-продажу сплатив вартість земельної ділянки, що підтверджується змістом такого договору, а продавець, у свою чергу, передав земельну ділянку у фактичне користування покупцеві, а також всю документацію на земельну ділянку. Покупець з 2002 року відкрито користувався земельною ділянкою, а з 2019 року вказаною земельною ділянкою користується вона, як спадкоємець покупця. Ні продавець за життя, ні відповідачі не заявляли жодних прав на спірну земельну ділянку та не вчиняли дії, які б свідчили про їх заперечення щодо факту вибуття земельної ділянки з їх власності. Крім того, продавець видав доручення на вчинення дій для завершення процедури переоформлення земельної ділянки, що в сукупності вказує на досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки та фактичне вчинення ними дій, що засвідчують виконання такого договору, тобто фактичного передання земельної ділянки, що встановив суд першої інстанції та не врахував суд апеляційної інстанції. Факт ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору підтверджується умовами договору, згідно з якими сторони погодили строк нотаріального посвідчення, а також наслідки пропуску цього строку. Крім того, відповідач у справі - ОСОБА_2 підтвердила те, що її мати відмовлялася від проведення нотаріальної дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу. Зазначала, що право на звернення до суду з цим позовом виникло у неї після одержання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, прийнятої 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Котляровою Л. В., а враховуючи, що сам договір у судовому порядку не оспорювався і недійсними не визнавався, то позовна давність нею не пропущена. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Фактичні обставини, встановлені судами 15 квітня 2002 року між ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,06 га, для індивідуального садівництва, розташованої на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (т. 1, а. с. 18). Згідно з умовами договору правовою підставою для реєстрації права власності за продавцем було свідоцтво про право на спадщину, видане 15 травня 1997 року № 2-1247 Першою ужгородською державною нотаріальною конторою (пункт 1). Продаж земельної ділянки вчинено за 35 тис. грн, які продавець отримав у повному обсязі до підписання договору (пункт 3). Сторони договору обумовили, що нотаріальне посвідчення договору має бути здійснене не пізніше 15 грудня 2007 року. У разі якщо договір не буде посвідчено до 15 грудня 2007 року, вважатиметься, що продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору, у зв`язку з чим покупець матиме право звернутися до суду за визнанням цієї угоди дійсною (пункт 6). ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 11, 29). ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_4 має сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 26, 28). 12 червня 2020 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Котлярової Л. В. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27). Постановою від 03 грудня 2020 року № 02-31 приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Котлярова Л. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу укладений у простій письмовій формі і підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , однак не посвідчений нотаріально (т. 1, а. с. 24). Син ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 від прийняття спадщини після смерті батька відмовився, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Котлярової Л. В. (т. 1, а. с. 25). Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб від 08 січня 2020 року № 73/18-21 на час смерті ОСОБА_4 позивачка разом із сином проживала за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 17). Судами також установлено, що до укладення оспорюваного правочину спірна земельна ділянка належала ОСОБА_8 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 серпня 1994 року № 505 (т. 1, а. с. 19). ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Передаючи справу № 308/8428/21 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 188/376/21, провадження № 61-19985ск21, від 20 червня 2023 року у справі № 144/646/22, провадження № 61-8865ск23, в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 711/5146/22, провадження № 61-7064ск23, від 19 червня 2024 року у справі № 43/8357/21, провадження № 61-6317ск24, від 30 вересня 2024 року у справі № 346/7090/23, провадження № 61-11119ск24, від 14 жовтня 2024 року у справі № 295/899/24, провадження № 61-13043ск24, від 26 грудня 2024 року у справі № 369/7941/22, провадження № 61-15044ск24, від 22 січня 2025 року у справі № 455/1233/22, провадження № 61-12385ск24, від 27 січня 2025 року у справі № 552/7710/23, провадження № 61-635ск25. Необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних ухвалах Верховного Суду, викликана таким. Колегія суддів зазначає, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформувався різний підхід щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України під час оскарження судових рішень у спадкових справах. Зокрема, суд касаційної інстанції у цій категорії спорів робить висновок про: - відкриття касаційного провадження або - відмову у відкритті касаційного провадження з мотивів оскарження судових рішень у малозначній справі. Так, у вищенаведених ухвалах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, від яких пропонується відступити, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами у справах про визнання права власності на спадкове майно з мотивів оскарження судових рішень у малозначних справах. Зокрема, суд касаційної інстанції керувався тим, що касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не підлягають касаційному оскарженню. Проте, в ухвалі від 10 квітня 2024 року у справі, яка переглядається, а також в ухвалах від 26 серпня 2024 року у справі № 643/6045/23, провадження № 61-11419ск24, від 28 серпня 2024 року у справі № 154/3452/23, провадження № 61-8592ск24, з подібними вимогами у спорах щодо спадкування Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що оскільки предметом позову є, зокрема, визнання права власності на спадкове майно, то справа не може бути визнана судом малозначною у розумінні вимог статті 19 ЦПК України, а тому дійшов висновку про відкриття касаційного провадження. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду з огляду на таке. У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Положення пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначене положення також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У частині дев`ятій статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Отже, відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України справи щодо спадкування належать до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, а тому такі справи не можна відносити до малозначних справ. Наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції принципово різного підходу щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України під час оскарження судових рішень у спадкових справах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом. Так, відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права. Отже, необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). В ухвалі суду про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначається про необхідність відступу щодо застосування статей 389, 394 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у судових рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів різних судових палат Касаційного цивільного суду, вважаючи що судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми права у подібних правовідносинах, із наведенням мотивів своєї позиції. Алгоритм з`ясування подібності правовідносин у судових рішеннях суду касаційної інстанції викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/ 14-ц та інших. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див., зокрема, пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 у справі № 910/719/19, пункт 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц). Разом з тим, у справі, яка переглядається, та у справах, в якій ухвалено судові рішення, від висновків яких пропонується відступити, наявні різні фактичні обставини, хоча правове регулювання однакове. Отже, немає подібності правовідносин. Так, у наведених судових рішеннях, від висновків яких колегія суддів пропонує об`єднаній палаті відступити, спір стосувався спадкових прав. У справі, яка переглядається, крім спадкового спору, наявна позовна вимога про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Отже, цей спір не є виключно спором, який випливає зі спадкових правовідносин. Більше того, процесуальне питання, яке поставлено колегією суддів у цій справі, вже вирішено, так як касаційне провадження у справі відкрито і висновків про необхідність закриття касаційного провадження не зазначено. Отже, стадія (підстадія, етап) касаційного провадження, щодо якого наявні судові рішення в інших справах, вже пройдена. Повернення об`єднаною палатою справи колегії суддів для її розгляду з підстав неподібних правовідносин, різних фактичних обставин справи є сталою практикою касаційних судів у складі Верховного Суду (див., зокрема: ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного господарського суду від 29 лютого 2024 року у справі № 907/825/22, ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 420/3179/22 та інші). З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом. Керуючись статтями 403, 404, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Повернути справу № 308/8428/21 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий Б. І. Гулько Судді: А. І. Грушицький В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська