Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/623/25

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2025 р. Справа № 440/623/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/623/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила суд: -визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.12.2024 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 23.04.2008 та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни до Закону № 1058, згідно з якими з 01.10.2017 для раніше призначених пенсій застосовується середня заробітна плата в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн.) Враховуючи, що право на призначення пенсії було використано позивачем у 2008 році, для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки, який враховується при призначенні пенсій у 2024 році, відсутні підстави, оскільки це суперечить вимогам статті 45 Закону № 1058. Також зазначає, що позивач фактично не погоджується зі змістом наданої Головним Управлінням відповіді, при цьому незгода заявника з відповіддю, не свідчить про порушення Головним Управлінням вимог Закону України «Про звернення громадян». Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 520/3571/17 (в ЄДРСР № 87560057). Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2025 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду". Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 23.04.2008 призначена пенсія за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії позивача з 16.12.2024 шляхом переведення з одного виду пенсії на інший (з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") та для обчислення пенсійної виплати врахував показник середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки. Не погодившись з такими діями пенсійного органу позивач звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні позивачу пенсії за віком у 2024 році на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган має врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням цієї пенсії, тобто, за 2021-2023 роки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі по тексту - Закон № 1058-IV). Частина 3 ст.4 Закону № 1058-IV встановлює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно з ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Разом з цим, статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У свою чергу, за змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Частиною 2 ст.40 Закону № 1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. Тобто, за загальним правилом, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Так, згідно з ч. 3 ст. 45 № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Спір у даній справі стосується наявності підстав для перерахунку позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону № 1058-IV із застосуванням для обчислення пенсійної виплати показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням цього виду пенсії (2021-2023 роки). Зокрема, спірним є розуміння сторонами процедури призначення пенсій на підставі норм згаданого Закону. Так, позивач вважає, що у 2024 році вона набула право на призначення пенсії за віком на підставі норм Закону № 1058-IV вперше, а тому при обчисленні пенсійної виплати відповідач на підставі частини другої статті 40 Закону № 1058-IV мав врахувати середній заробіток за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки. Натомість, відповідач переконаний, що оскільки позивачу до призначення пенсії за віком на підставі норм Закону № 1058-IV у 2008 році вже призначалась пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 1788, то у спірних відносинах мало місце переведення позивача з одного виду пенсії на інший, тому для обчислення пенсійної виплати слід було керуватись положеннями абзацу другого частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, яким передбачено застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Колегія суддів звертає увагу, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 23.04.2008 призначено пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону №1788-ХІІ як працівнику охорони здоров`я. Натомість, за призначенням пенсії за віком відповідно до норм Закону №1058-IV ОСОБА_1 вперше звернулася у 2024 році. Таким чином, позивач набув право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону № 1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах з її новим обчисленням відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням звернулась вперше. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2018 року у справі № 876/5312/17, в якій зазначено, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV. Великою Палатою Верховного Суду вказано, що в частині третій статті 45 Закону № 1058-ІV дійсно встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Тому показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Однак у випадку призначення іншої пенсії за іншим законом має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком). Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.03.2019 року у справі № 335/13242/16-а, від 09.06.2021 року у справі № 367/1276/17, від 24.06.2021 року у справі № 243/8903/16-а та від 04.02.2021 року у справі № 509/3080/16-а. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що при обчисленні позивачці пенсії за віком у 2024 році на підставі норм Закону № 1058-IV, пенсійний орган має врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням цієї пенсії, тобто, за 2021-2023 роки. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач протиправно відмовив позивачу при призначенні пенсії за віком застосувати показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021, 2022 та 2023 роки). Вищенаведене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України. Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 13.02.2020 у справі 520/3571/17, то колегія суддів зауважує, що висновки Верховного Суду викладені у вказаній постанові, є нерелевантними до даної справи, оскільки у справі №520/3571/17 спірним питанням було порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» і позивач фактично не погоджувався зі змістом наданої відповіді. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Chahal проти Об`єднаного королівства (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі Афанасьєв проти України). З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у здійсненні перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 16.12.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки та зобов`язання відповідача здійснити обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.12.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021, 2022 та 2023 роки), та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням проведених виплат. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 по справі № 440/623/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий