Ухвала КАС ВС № 280/9728/24

УХВАЛА 15 травня 2025 року м. Київ справа № 280/9728/24 адміністративне провадження № К/990/17682/25 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №280/9728/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та невиплаті у повному обсязі позивачу додаткової винагороди на період дії воєнного стану за період часу з 01 травня 2022 року по 31 жовтня 2022 року включно - згідно листа №4093 від 14 вересня 2024 року; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду на період дії воєнного стану, згідно постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях у періоди часу з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 10 червня 2022 року та з 11 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року з розрахунку: 100000,00 гривень на місяць, з урахуванням раніше сплачених сум. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Справу судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року та прийнято у справі нове судове рішення. Позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 10 червня 2022 року, з 11 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, оформленої листом №4093 від 14 вересня 2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 10 червня 2022 року, з 11 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень. 25 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №280/9728/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції повністю, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах /а.10 касаційної скарги/. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено обставини справи із цитуванням правових норм та фактично висловлено незгоду із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій. Проте, норму права (пункт, частину, статтю), застосування якої потребує висновку Верховного Суду, заявник не зазначив, як і не конкретизував, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який одночасно відсутній у рішеннях Верховного Суду, як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв`язку з посиланням на обставини справи. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, у касаційній скарзі заявник посилається на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів. Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Щодо посилання заявника на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, Суд повторно зазначає таке. За змістом пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України). За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також, які через складність та інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України). Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Аналіз частини другої статті 12 та частини другої статті 257 КАС України дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов`язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження. З урахуванням викладеного аргументи касаційної скарги про обов`язковість розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими. Щодо посилання заявника на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, Суд зазначає, що посилання на цей пункту частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі. Суд повторно зазначає, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Суд також звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 16 квітня 2025 року про повернення касаційної скарги заявнику надано роз`яснення щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення. Однак при поданні цієї касаційної скарги заявником касаційної скарги не взято до уваги висновки щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині викладення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, тобто касаційна скарга не відповідає нормам процесуального закону, зокрема, в частині належного обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В: Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №280/9728/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя М.В. Білак