Постанова Одеський апеляційний суд № 501/3479/20

Номер провадження: 22-ц/813/137/25 Справа № 501/3479/20 Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.05.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Тюміна Ю.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просив: - визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 , а саме недостовірну інформацію: «Это человек оплатил квартиру долг по квартире на ул. Радостная, 11-5000 грн. долг и продал ее. Теперь решил а не отозвать ли деньги назад. У КВ НА РАДОСТНОЙ НОВЬІЙ СОБСТВЕННИК.»; - зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно нього інформацію протягом місяця з дати набрання чинності рішенням суду шляхом озвучення у вищезазначеній групі Viber під назвою ОСББ ПАРУСНА 1-Т наступного тексту спростування: «раніше мною, ОСОБА_2 , у цій групі озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що «Этот человек оплатил долг по квартире на ул. Радостная, 11-5000 грн. долг и продал ее. Теперь решил а не отозвать ли деньги назад. У КВ НА РАДОСТНОЙ НОВЬІЙ СОБСТВЕННИК.»; - стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000, 00 грн. та судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що у жовтні 2019 року особа, яка була зареєстрована у групі Viber під назвою ОСББ ПАРУСНА 1-Т, поширила щодо нього недостовірну інформацію: «раніше мною, ОСОБА_2 , у цій групі озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що «Это человек оплатил квартиру долг по квартире на ул. Радостная, 11-5000 грн. долг и продал ее. Теперь решил а не отозвать ли деньги назад. У КВ НА РАДОСТНОЙ НОВЬІЙ СОБСТВЕННИК.». Інформація була поширена під номером НОМЕР_1 , і як йому вдалося з`ясувати, цей номер належить відповідачу. Інформація поширена в групі, учасниками якої є значна кількість осіб, що має ознаки публічного поширення. Інформація є недостовірною, оскільки він ніколи не був власником житла по АДРЕСА_1 , не укладав жодних договорів щодо сплати комунальних послуг та не отримував повідомлень про заборгованості. Ця інформація порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, оскільки свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що знижує цінність його особи, створює негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду про те, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а також спричинення моральної шкоди відповідачем не відповідають дійсним обставинам справи. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Протоколом автоматизованого розподілу від 02 липня 2021 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Гірняк Л.А. для розгляду справи (а.с. 29). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху (а.с. 34). Ухвалою Одеського апеляційного суд від 27 жовтня 2021 року провадження у справі з апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито (а.с. 44). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року справа призначена до розгляду (а.с. 49). Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_3 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 66). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів, з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 67). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_4 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 68). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було зупинено (а.с. 78). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року поновлено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та справа призначена до розгляду на 06 травня 2025 року (а.с. 97). В судове засідання, призначене на 06 травня 2025 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 99, 102). На адресу суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення, в яких вона просить суд розглянути справу без її участі та прийняти рішення (а.с. 105). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підтвердження своїх позовних вимог була фотокопія фрагменту переписки у месенджері (Скріншот) (а.с. 10). Із наданої фотокопії фрагменту переписки у месенджері (Скріншот) вбачається наступне. Група під назвою ОСББ ПАРУСНА 1-Т налічує 46 учасників. Учасник під ім`ям « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з мобільного номеру НОМЕР_2 у невідому дату о 14:52 годині розмістив текст повідомлення такого змісту: «Это человек оплатил квартиру долг по квартире на АДРЕСА_2 - 5000 грн долг и продал ее.Теперь решил а не отозвать ли деньги назад. У КВ НА РАДОСТНОЙ НОВЬІЙ СОБСТВЕННИК.». Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що відповідачка поширила оспорювану позивачем інформацію. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав. Згідно з вимогами 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Водночас, відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист честі, гідності та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. При цьому, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). За змістом ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації чи іншим чином, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. У п. 41 рішення у справі «Ляшко проти України» (заява №21040/02 від 10.08.2006) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Судом вірно встановлено, що наданий ОСОБА_1 доказ, а саме фрагмент переписки у месенджері (Скріншот) не містить вказівки про те, що це повідомлення адресоване позивачу, або те, що викладені обставини стосуються позивача, а також, що дана інформація поширена відповідачем, також відсутні будь-які докази, що інформація є недостовірною. Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що наданий доказ свідчить лише про те, що невстановлена особа розмістила текст про обставини боргу за квартиру невідомої особи. Також суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що відповідачці належить номер мобільного телефону НОМЕР_2 та те, що вона є учасником групи ОСББ ПАРУСНА 1-Т під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем не доведені обставини, що саме відповідачка поширила оспорювану інформацію, також, позивачем не доведена недостовірність інформації, а також те, що ця інформація поширена саме про нього, та яким чином вона може порушувати саме його права. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те, що висновки суду про те, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а також спричинення моральної шкоди відповідачем не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що висловлювання вказані у фрагменті переписки у месенджері (Скріншот) належать відповідачу та, що вказані висловлювання завдали шкоди його діловій репутації, принизили честь та гідність та, що ці слова є образливими і принизливими з точки зору їх тлумачення та розуміння. Колегія суддів вважає, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 14 травня 2025 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда