Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 677/192/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 677/192/25 Головуючий у 1-й інстанції: Шовкун В.О. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 13 травня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив скасувати постанову від 20.12.2024 №15029 про притягнення його до адміністартивної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 04.04.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі - відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що посадові особи Відповідача не мали правових підстав для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення в сумі 25 500,00 грн., оскільки пропущено строк притягнення до адміністративної відповідальності, встановлений ст.38 КУпАП. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судами першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу №352 про адміністративне правопорушення від 16.12.2024 року оператором відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ст. солдатом ОСОБА_2 встановлено, що 16.12.2024 року о 12 год. 45 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 , 1985 року народження, перебував у розшуку, у зв`язку із тим, що не прибув 13.08.2024 року на 09 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 по повістці, яку отримав 12.08.2024 року, чим порушив вимоги абз. 1 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 2 ч. 1 дод. 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначених Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року «Про затвердження порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», тобто скоїв адміністративне правопорушення під час дії особливого періоду, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. (а.с.52-53). В протоколі маються письмові пояснення позивача про те, що не прибув по повістці тому, що не вірить в наше законодавство. Згідно постанови № 15029 від 20.12.2024 року на гр. ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 гривень. (а.с. 51); Позивач вважає, що дії відповідача щодо винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є протиправними, постанова підлягає скасуванню. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтю 210-1 КУпАП доповнено частиною 3 Законом України від 9 травня 2024 року № 3696-IX, який набрав чинності 19.05.2024. Згідно абзацу 1 частини 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Також абз.3 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. Відповідно до положень п.2 ч.1 дод.2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджених постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч. 7 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. В контексті наведеного суд зазначає, що визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов`язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб`єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто, з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу. Так, згідно пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. При цьому, наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні. Таким чином, при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати та вирішувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку. Представник позивача посилався на закінчення строку для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зокрема, що позивач 13.08.2024 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому 14.11.2024 сплив строк накладення адміністративного стягнення. Тобто, днем вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, є день, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити цього дня, а днем виявлення є 14.08.2024, коли відповідач направив начальнику відділення поліції №4 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області звернення від 14.08.2024 №4/3543 щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складення протоколів про адміністративні правопорушення. Таким чином, датою виявлення правопорушення є 14.08.2024, коли відповідач виявив, що ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постанова №15029 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 25500 грн винесена 20.12.2024, тобто після закінчення визначеного ст. 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення. Частина 1 статті 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за: відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП. Частиною 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №15029 від 20.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн, а справу про адміністративне правопорушення слід закрити. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення позову. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частинами першою та сьомою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1514,00 грн. сплаченого за подання адміністративного позову - 605,60 грн. та апеляційної скарги - 908,40 грн. Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У п. 269 рішення Європейський суд з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, а саме, що зазначена справа віднесена до справ незначної складності, з огляду на зміст та обсяг робіт, проведених адвокатом, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Разом з тим, беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, а також визначення фіксованого розміру гонорару, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності, критерії реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 квітня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 №15029 від 20 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 25500 грн і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1514,00 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять грн), а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.