Постанова Сумський апеляційний суд № 592/12442/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 року м.Суми Справа №592/12442/24 Номер провадження 22-ц/816/536/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М. у присутності: заявника ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 серпня 2024 року у складі судді Шияновської Т.В., постановлену в м. Суми, в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про встановлення факту, що має юридичне значення, в с т а н о в и в : У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою про встановлення факту, що має юридичне зазначення. Заяву мотивував тим, що у період з 30 липня 1999 року по 30 червня 2004 року він проходив навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. У його військовому квитку зазначено проходження військової служби з 01 серпня 2003 року до 26 червня 2004 року. На думку заявника, упродовж всього періоду навчання він проходив військову службу. Зазначає, що він не має іншої можливості одержати або відновити документи, які посвідчують факт проходження ним військової служби в період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, окрім як звернення до суду із даною заявою, іншого позасудового порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством не передбачено. Посилаючись на вказані обставини, просить встановити факт проходження ОСОБА_1 військової служби в період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 30 червня 2004 року. Ковпаківський районний суд м. Суми ухвалою від 05 серпня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про встановлення факту, що має юридичне значення. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги. В доводах апеляційної скарги зазначає, що викладення судом у тексті оскаржуваної ухвали виключно положень постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», які носять рекомендаційний характер і не є джерелом права, за відсутності інших положень закону не може бути оцінено як виконання судом вимог процесуального права в частині відповідності змісту ухвали вимогам ЦПК України. Вважає, що положення ч. 3 ст. 315 ЦПК України не містять будь-яких спеціальних обмежень щодо встановлення юридичного факту за змістом поданої ним заяви, будь-якими іншими нормативно-правовими актами вони також не передбачені. Доводи сторін першої інстанції не досліджені, в основу рішення покладено сам факт існування протилежних позицій заявника та заінтересованої особи. Зазначає, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого не порушував його суб`єктивних прав, між заявником та заінтересованою особою відсутні будь-які цивільні правовідносини, що унеможливлює існування між ними спору про право. Вказує на те, що суд першої інстанції, роз`яснивши йому право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції, не врахував положення ст. 4 КАС України, відповідно до яких предметом розгляду судів адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, який за своєю правовою природою не є тотожним спору про право. На думку заявника апеляційної скарги, суд вдався до надмірного формалізму у трактуванні процесуального законодавства, який визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд не звернув уваги на те через відсутність відповідних документів у зв`язку з військовою агресією російської федерації, і що жоден суб`єкт владних повноважень не наділений функцією встановлення факту проходження військової служби за умови знищення документів, які підверджують факт проходження військової служби під час навчання у військових навчальних закладах, ОСОБА_1 позбавлений іншої можливості одержати або відновити документи, які посвідчують факт проходження військової служби у період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, крім звернення до суду із відповідною заявою. Іншого позасудового порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством не передбачено. Від Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін ухвалу суду. Погоджується з висновком суду, що даний спір стосується порядку прийняття ОСОБА_1 на публічну (військову) службу та її проходження ним, тому повинен розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. Даний спір стосується фактично визначення конкретної дати, з якої повинен відраховуватися початок проходження ОСОБА_1 військової служби, а відтак і пов`язаного з цим права на зарахування до вислуги років на військовій службі терміну його навчання в Академії в якості студента в період з 30 липня 1999 року по 31 липня 2003 року включно, а також у зв`язку з цим права ОСОБА_1 на перерахунок його грошового забезпечення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, який може бути вирішений лише в порядку позовного провадження. А з огляду на суть заявлених ОСОБА_1 вимог та суб`єктний склад правовідносин суд роз`яснив заявнику право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати до періоду військової служби час навчання заявника з 31 липня 1999 року по 30 червня 2004 року на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного. Частиною першою статті 293 ЦПК Українипередбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги. В даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проходження ним військової служби в період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого з 30 липня 1999 року по 30 червня 2004 року. Зазначені обставини свідчать про те, що вимога заявника полягає у встановленні факту проходження військової служби в певний період. Такі вимоги не можуть розглядатися судами в порядку цивільного судочинства, зокрема в порядку окремого провадження. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 17) ч. 1 ст. 4 КАС Українипублічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» ( в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до академії) військова служба - є почесним обов`язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов`язаної з виконанням громадянином України загального військового обов`язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України. Встановлюються такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу. Частиною 1 ст. 22 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання) передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, Положенням про проходження військової служби громадянами України та іншими законодавчими актами. Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання) початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних. Законом України від 04 квітня 2006 року № 3597-IVбуло внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» та викладено його в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до преамбули Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (преамбула в редакції Закону № 716-VIII від 06 жовтня 2015 року). Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військова служба є публічною службою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 509/823/16-ц, постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 415/932/21. Враховуючи зазначене, а також з огляду на суть заявлених ОСОБА_1 вимог та суб`єктний склад правовідносин, доводи апеляційної скарги про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а саме в порядку окремого провадження, є безпідставними. Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції, встановивши, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Крім того, суд правильно вказав, що у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати до періоду військової служби час навчання заявника з 30 липня 1999 року по 30 червня 2004 року включно на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, то останній має право оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства. Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд вдався до надмірного формалізму у трактуванні процесуального законодавства, який визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зауважує, що формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції були додержані норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367; 374; 375; 381-382; 389 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 травня 2025 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко Ю. О. Філонова