Постанова Чернігівський апеляційний суд № 730/1349/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 травня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 730/1349/24 Головуючий у першій інстанції Луговець О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/666/25 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Мальцева І.В. учасники справи: боржник: ОСОБА_1 стягувач: ОСОБА_2 орган державної виконавчої служби: Борзнянський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Луговця О.А. від 14 лютого 2025 року, місце постановлення ухвали - м.Борзна, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, В С Т А Н О В И В: 13.02.2025 року ОСОБА_1 через систему Електронний суд звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, в якій просив: 1) визнати незаконними дії державного виконавця Борзнянського ВДВС щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на суму 11066,66 грн.; 2) зобов`язати Борзнянський ВДВС скасувати постанову про арешт коштів від 29.01.2025 року; 3) зупинити виконавче провадження №730/1349/24 до набрання законної сили рішенням апеляційного суду; 4) зобов`язати виконавчу службу провести перевірку правомірності дій виконавця; 5) зобов`язати Борзнянський ВДВС звернутися до стягувача ОСОБА_2 з пропозицією врегулювання існуючого спору; 6) зобов`язати Борзнянський ВДВС звернутися до суду за роз`ясненням рішення у частині визначення отримувача аліментів; 7) зобов`язати Борзнянський ВДВС надати розрахунок накладеної суми арешту із зазначенням її складових (аліментів, судовий збір, виконавчий збір, тощо); 8) направити матеріали справи до правоохоронних органів у разі встановлення порушень. В обґрунтування вимог поданої скарги ОСОБА_1 зазначав, що на виконанні у Борзнянському ВДВС перебуває рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17.12.2024 року по справі №730/1349/24 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, що продовжує здобувати вищу освіту, на користь її матері ОСОБА_2 . Виконавчий документ видано у паперовій формі стягувачу 23.12.2024 року, боржнику не вручено, у зв`язку з тим, що його неможливо подати в електронній формі, про що ОСОБА_1 дізнався 09.01.2025 року при відвідуванні органу ДВС. За доводами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за виконавчим листом має намір отримати грошові кошти, які по праву належать повнолітній дочці ОСОБА_3 , і будуть стягнуті з його арештованих рахунків. ОСОБА_1 вказує, що перерахування грошей на рахунок матері - ОСОБА_2 , є порушенням законодавства та прав самої ОСОБА_3 щодо отримання аліментів, які є її приватною власністю, оскільки ОСОБА_3 не надавала згоди та не уповноважувала матір розпоряджатися цими коштами. Мирний С.М. зазначав, що ним подано апеляційну скаргу на рішення суду у справі №730/1349/24, у зв`язку з чим, вказане рішення суду не набрало законної сили, і державний виконавець може виконувати його лише в частині стягнення аліментів за один місяць, що становить 4 000 грн. За доводами ОСОБА_1 , накладення державним виконавцем 29.01.2025 року арешту на суму 11 066,66 грн., є незаконним, оскільки включає платежі, які ще не стали остаточними і не підлягають негайному виконанню (можливі штрафи, виконавчий або судовий збір). Повідомлення про відкриття виконавчого провадження надійшло ОСОБА_1 із затримкою, що позбавило його можливості подати заперечення або заяву про зупинення виконавчого провадження до арешту коштів. ОСОБА_1 вказує, що у даній ситуації питання отримувача аліментів (матір чи повнолітня дитина), можливості виконання рішення під час розгляду апеляційної скарги є спірним, у зв`язку з чим державний виконавець повинен був звернутися до суду за роз`ясненням. 31.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Борзнянського ВДВС із заявою про негайне скасування виконавчого провадження та зняття арешту, у зв`язку із допущеними грубими порушеннями законодавства про виконавче провадження, і начальником відділу Борзнянського ВДВС йому була надана відповідь про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження. За доводами ОСОБА_1 , він двічі звертався до суду зі скаргами із аналогічними вимогами, проте, не мав можливості надати ідентифікатор доступу до електронної системи, у зв`язку із її несправністю внаслідок кібератаки, що унеможливило реєстрацію відповідних заяв. Водночас, ОСОБА_1 двічі надсилав ОСОБА_2 текст скарги, в якій чітко зазначалося, що аліменти належать саме дочці ОСОБА_3 , а не її матері. ОСОБА_1 зазначає, що діючи в інтересах дитини, ОСОБА_2 могла б завчасно звернутися до виконавчої служби із відповідною заявою про зміну реквізитів для перерахування коштів на особистий рахунок дочки ОСОБА_3 , що підтвердило б цільове призначення отриманих аліментних виплат. Оскаржуваною ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.02.2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - залишено без розгляду. Доповнення до скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця - повернуто скаржнику без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 право на повторне звернення зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для залишення скарги без розгляду. Як вбачається із ухвали суду першої інстанції від 14.02.2025 року, залишаючи скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання без розгляду, суд першої інстанції послався на те, що про можливе порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 31.01.2025 року, проте, до суду із даною скаргою звернувся із пропуском визначеного ч.1 статті 449 ЦПК України десятиденного строку, який сплив 10.02.2025 року, не подавши обґрунтованого клопотання про поновлення вказаного строку, із доказами поважності причин його пропуску, як це передбачено ч.2 статті 449 ЦПК України. Суд першої інстанції також зазначив, що направлені ОСОБА_1 13.02.2025 року через систему Електронний суд доповнення до скарги на дії державного виконавця не можуть бути прийняті судом, і підлягають поверненню скаржнику без розгляду, на підставі ч.5 статті 448 ЦПК України, оскільки всупереч вимог ч.4 статті 448 ЦПК України, не містять доказів направлення копії цих доповнень та доданих до них матеріалів іншому учаснику справи - стягувачу за виконавчим документом ОСОБА_2 , з урахуванням положень статті 43 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.02.2025 року у справі №730/1349/24, провадження №4с-730/4/2025 про повернення скарги; поновити строк на оскарження дій державного виконавця, у зв`язку із поважними причинами його пропуску; передати скаргу на дії державного виконавця на новий розгляд до суду першої інстанції для її розгляду по суті. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 14.02.2025 року підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції не прийнято до уваги, що скарга ОСОБА_1 була подана своєчасно, а повернення попередніх скарг було здійснено судом із формальних підстав, які не залежать від ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції не розглянув належним чином всі обставини справи, а також проігнорував системні порушення з боку державного виконавця; суд першої інстанції неправомірно не застосував положення статті 117 ЦПК України щодо поновлення строку, з огляду на обставини, які унеможливлювали своєчасне подання скарги у формально бездоганному вигляді. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що строки оскарження ним не були порушені, оскільки: - вперше ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою 09.01.2025 року, проте, вона була повернута через формальну відсутність ідентифікатора доступу, який технічно не міг бути отриманий через наслідки кібератаки; - 13.01.2025 року ОСОБА_1 було подано другу скаргу, яка також не була розглянута через формальні підстави і відсутність ідентифікатора доступу; - 31.01.2025 року система вже працювала, і ОСОБА_1 звернувся із заявою безпосередньо до Борзнянського відділу виконавчої служби про негайне припинення виконавчого провадження та зняття арешту з рахунків, що є беззаперечним доказом своєчасного оскарження дій державного виконавця, розраховуючи на належне реагування з боку державного виконавця та виправлення допущених порушень. Проте, жодної відповіді ОСОБА_1 не отримав, хоча відповідно до статті 20 Закону України Про виконавче провадження, виконавець зобов`язаний надати відповідь у розумний строк. Відповіді ОСОБА_1 не отримав, що змусило його знову звертатися до суду; - 11.02.2025 року ОСОБА_1 подав скаргу щодо подальших незаконних дій державного виконавця, а 13.02.2025 року - четверту скаргу, яка була відхилена через формальне посилання на нібито пропущений строк. Апелянт вказує, що відповідно до статті 449 ЦПК України, строк оскарження дій державного виконавця становить 10 днів з моменту, коли особа дізналася про відповідні дії. При цьому, суд першої інстанції проігнорував той факт, що ОСОБА_1 неодноразово оскаржував дії державного виконавця у встановлені строки, проте його скарги не розглядалися по суті через формальні недоліки, які не залежали від нього (неможливість отримати ідентифікатор доступу, неналежне повідомлення стягувача, тощо). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, що включає обов`язок суду розглянути скаргу по суті, а не відмовляти у її розгляді із формальних підстав, якщо заявник добросовісно виконав процесуальні вимоги. Відповідно до ч.1 статті 117 ЦПК України, якщо процесуальний строк пропущено з поважних причин, він підлягає поновленню. За доводами апелянта, наявність технічних збоїв у роботі системи автоматизованого виконавчого провадження, а також відсутність можливості отримати ідентифікатор доступу є поважними причинами для поновлення строку. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав вимоги та доводи поданої ним апеляційної скарги та просив її задовольнити. В судовому засіданні апеляційного суду стягувач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За даних обставин, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника органу державної виконавчої служби - Борзнянського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи (а.с.108). Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Нормами розділу VII ЦПК України регламентовано порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно статті 447-1 ЦПК України (якою доповнено ЦПК України, згідно із Законом №4094-IX від 21.11.2024 року, який набрав чинності з 19.12.2024 року), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. У статті 449 ЦПК України встановлено строки для звернення зі скаргою. Згідно ч.1 статті 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Згідно ч.2 статті 449 ЦПК України, пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду. (Частина друга статті 449 в редакції Закону №4094-IX від 21.11.2024 року, який набрав чинності з 19.12.2024 року). При цьому, частиною другої статті 449 ЦПК України, яка діяла до 19.12.2024 року, тобто, до внесення змін до неї Законом №4094-IX від 21.11.2024 року, який набрав чинності з 19.12.2024 року, було передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Тобто, вимога щодо обов`язковості подання одночасно зі скаргою клопотання про поновлення пропущеного строку подання скарги з`явилася в частині другій статті 449 ЦПК України тільки із набранням 19.12.2024 року чинності Законом №4094-IX від 21.11.2024 року. Як вбачається із матеріалів справи, вперше ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання 09.01.2025 року. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10.01.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам п.3-7 ч.3, п.2 ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.51-52). 12.01.2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.01.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам ч.3, ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.52,зворот, - 53,зворот). 11.02.2025 року ОСОБА_1 втретє звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.02.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам ч.3, ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.48-49). 13.02.2025 року ОСОБА_1 вкотре звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Оскаржуваною ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.02.2025 року скаргу ОСОБА_1 було залишено без розгляду, на підставі ч.2 статті 449 ЦПК України (а.с.42-44). Як вбачається із оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 14.02.2025 року, залишаючи скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання без розгляду, суд першої інстанції послався на те, що про можливе порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 31.01.2025 року, проте, до суду із даною скаргою звернувся із пропуском визначеного ч.1 статті 449 ЦПК України десятиденного строку, який сплив 10.02.2025 року, не подавши обґрунтованого клопотання про поновлення вказаного строку, із доказами поважності причин його пропуску, як це передбачено ч.2 статті 449 ЦПК України. Суд першої інстанції також зазначив, що направлені ОСОБА_1 13.02.2025 року через систему Електронний суд доповнення до скарги на дії державного виконавця не можуть бути прийняті судом, і підлягають поверненню скаржнику без розгляду, на підставі ч.5 статті 448 ЦПК України, оскільки всупереч вимог ч.4 статті 448 ЦПК України, не містять доказів направлення копії цих доповнень та доданих до них матеріалів іншому учаснику справи - стягувачу за виконавчим документом ОСОБА_2 , з урахуванням положень статті 43 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного. За змістом статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів). Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський Суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати, як право на доступ до правосуддя. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Європейський Суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі, і процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції, заява №12964/87, §59). При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції Європейський Суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлені гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії Європейський Суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду, і завадило розгляду їх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вбачається із матеріалів справи, вперше ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання 09.01.2025 року, тобто, в межах строку, визначеного статтею 449 ЦПК України. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10.01.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам п.3-7 ч.3, п.2 ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.51-52). 12.01.2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.01.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам ч.3, ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.52,зворот, - 53,зворот). 11.02.2025 року ОСОБА_1 втретє звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.02.2025 року скаргу ОСОБА_1 було повернуто без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам ч.3, ч.4 статті 448 ЦПК України (а.с.48-49). 13.02.2025 року ОСОБА_1 вкотре звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, вимоги якої були аналогічними вимогам первісно поданої скарги. Оскаржуваною ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.02.2025 року скаргу ОСОБА_1 було залишено без розгляду, на підставі ч.2 статті 449 ЦПК України (а.с.42-44). Фактично, ОСОБА_1 усував недоліки первісно поданої скарги, і подана ним 13.02.2025 року скарга вже не мала недоліків, але була подана із пропуском встановленого ч.1 статті 449 ЦПК України строку, що стало причиною залишення її без розгляду оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 14.02.2025 року. Апеляційний суд враховує, що положеннями частини другої статті 449 ЦПК України, яка діяла до 19.12.2024 року, тобто, до внесення змін до неї Законом №4094-IX від 21.11.2024 року, який набрав чинності з 19.12.2024 року, було передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Тобто, вимога щодо обов`язковості подання одночасно зі скаргою клопотання про поновлення пропущеного строку подання скарги з`явилася в частині другій статті 449 ЦПК України тільки із набранням 19.12.2024 року чинності Законом №4094-IX від 21.11.2024 року. Оскільки ОСОБА_1 зі скаргами на дії/бездіяльність органу примусового виконання при виконанні Борзнянським ВДВС рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 17.12.2024 року по справі №730/1349/24, почав звертатися до суду 09.01.2025 року, тобто, в межах строку, визначеного статтею 449 ЦПК України, і у подальшому, звертаючись до суду із аналогічними скаргами, він мав легітимне очікування, що пропущений ним строк для подання скарги буде поновлено судом, фактично вказуючи на поважність причин пропуску цього строку. Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Враховуючи вищенаведене, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє часткове підтвердження доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 14.02.2025 року. При цьому, необхідно зазначити, що вимога апеляційної скарги ОСОБА_1 про поновлення апеляційним судом строку для подання скарги на дії/бездіяльність державного виконавця, у зв`язку із наявністю поважних причин його пропуску, задоволенню не підлягає, оскільки, виходячи із правового аналізу приписів ч.2 статті 449 ЦПК України, пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом першої інстанції за наявності поважних причин його пропуску. Приймаючи до уваги зазначене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.02.2025 року - підлягає скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання щодо розподілу судових витрат апеляційним судом не вирішується, оскільки виходячи зі змісту приписів ч.1 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони в залежності від розгляду вимог заявленого позову по суті. Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 13.05.2025 року. Головуючий: Судді: