Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 591/11689/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 р.Справа № 591/11689/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєнко О.О., м. Суми, по справі № 591/11689/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Зарічного районного суду міста Суми із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення, в якому просив суд: - визнати протиправними та скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення №11/24-221 та №11/24-221/1, закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2025 року у справі № 591/11689/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення задоволено частково. Скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 11/24-221 про накладення адміністративного стягнення від 12.11.2024 за ч.3 ст.210 КУпАП та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . У задоволенні позовних вимог про скасування постанови № 11/24-221/1 про накладення адміністративного стягнення від 12.11.2024 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 605 грн. 60 коп. Повернуто ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1816,80 грн: - згідно з квитанцією №3763-6756-6069-2283 від 15.11.2024 АТ «Таскомбанк» на суму 1211,20 грн; - згідно з квитанцією №7688-8844-8670-5584 від 15.11.2024 АТ «Таскомбанк» на суму 605,60 грн Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2025 року у справі № 591/11689/24 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зауважено, що виходячи з примітки до статті 210 КУпАП законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.210-1 КУпАП не застосовуються - за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен був з`ясувати чи застосовується примітка до статті 210 КУпАП, тоді як навіть суд першої інстанції даної обставини не врахував. Окрім того, позивач наполягає на безпідставності доказу про його оповіщення щодо необхідності прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.10.2024 о 09:00 год. Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 14.10.2024 була складена повістка №0572, якою зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.10.2024 о 09:00 год. для уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Надана відповідачем повістка також містить відривну частину розписку про вручення 16.10.2024 повістки позивачу (а.с. 49). Матеріали адміністративної справи містять акт від 14.10.2024 відмови позивача від отримання повістки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що текст повістки про явку на зазначену дату і час було доведено (озвучено) позивачу. Акт підписаний двома посадовими особами (а.с. 50). У призначений час позивач не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказана обставина не заперечується сторонами у справі. 03 жовтня 2024 року начальником центру комплектування було направлено звернення до Сумського РУП ГУНП в Сумській області щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення за ст. 210-1 КУпАП, до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколів про адміністративне правопорушення. Серед осіб, зазначених у зверненні, був також позивач (а.с. 51). 07 листопада 2024 року співробітниками поліції було доставлено позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено акт (а.с. 47). 07 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 складено протокол №11/24-221 про адміністративне правопорушення відносно позивача. Відповідно до протоколу 07.11.2024 у приміщенні КУ Сумська міська клінічна лікарня №5 було встановлено факт порушення ОСОБА_1 під час особливого періоду під час дії правового режиму воєнного стану законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом по повістці (розпорядженню) 16.10.2024 для уточнення персональних даних, звірки даних військово облікового документа з військово обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів, проходження військово лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин, визначених Переліком поважних причин неприбуття, несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №673.Зазначене є порушенням абз. 1 ч. 1 та абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та кваліфікується як вчинення правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У протоколі позивач власним підписом підтвердив, що отримав другий примірник протоколу. Позивача було повідомлено під підпис, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 12.11.2024 о 15:00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та роз`яснено права і обов`язки (а.с. 45). 07 листопада 2024 року позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії, про що склав відповідну заяву (а.с. 47). Постановою № 11/24-221 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.11.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. Суть правопорушення, зазначеного у постанові, є аналогічною викладеному у складеному 16.10.2024 протоколі відносно позивача (а.с. 28). У постанові мається відмітка про направлення її позивачу поштою. Також 12.11.2024 відносно позивача була винесена постанова №11/24-221/1, відповідно до змісту якої 12.11.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено факт порушення позивачем законодавства про мобілізацінй підготовку та мобілізацію в частині невиконання в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану обов`язку проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово лікарської комісії чи відповідного районного (міського) Територіального центру комплектування та соціальної підтримки згідно з абз. 3 ч. 1 та ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф в сумі 17 000 грн (а.с. 27). Відмовляючи у задоволенні частини вимог позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у частині неявки до центру комплектування за повісткою підтверджений, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова №11/24-221 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є правомірною та підстави для її скасування відсутні. Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції оскаржено в частині відмови в задоволенні вимог позову ОСОБА_1 . Відтак, переглядаючи оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що 12.11.2024 відносно ОСОБА_1 винесено начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_4 ) дві постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, зокрема, постанова за №11/24-221 з приводу неявки ОСОБА_1 за викликом повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.10.2024, а також постанова за №11/24-221/1 щодо відмови ОСОБА_1 пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Зі тексту резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що при виготовленні тексту рішення було допущено описку в номерах скасованих постанов, а саме, постанова за №11/24-221 скасовано, а постанову за №11/24-221/1 залишено в силі. Водночас, при аналізі змісту мотивувальної частини рішення та наявних матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції визнано правомірною саме постанову за фактом неявки ОСОБА_1 за викликом повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій відповідає № 11/24-221, тоді як постанова за № 11/24-221/1, як таку, що ухвалена з порушенням приписів частини другої статті 36 КУпАП судом першої інстанції скасована. Разом з тим, з огляду на межі апеляційного перегляду даної справи, оскільки позивачем оскаржується саме постанова, у скасуванні якої відмовлено судом першої інстанції, то у суду апеляційної інстанції немає підстав переглядати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог. Відтак, колегією суддів встановлено, що відмовляючи у задоволення частини вимоги позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у частині неявки до центру комплектування за повісткою, підтверджений. Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII). Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; - проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; - проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день. Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (23.12.2024) діяв особливий період. Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII). Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Згідно абзацу другого частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. Згідно абзацу 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. За приписами абзаців 9 та 12 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мету виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Виходячи з приведених вище приписів Закону № 3543-XII, вбачається, що територіальному центру комплектування та соціальної підтримки надано право викликати повісткою громадян для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. При цьому, відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Отже, вказаним Порядком № 560 уточнено, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення їх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Повертаючись до обставин поточної справи встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови від 12.11.2024 №11/24-221 слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог абзацу 1 частини першої та абзацу другого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію», у зв`язку з неявкою без поважних на те причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 повістці на 16.10.2024 для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення (а.с. 52 том 1). Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період. Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП). Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Як встановлено зі змісту постанови за №11/24-221 від 12.11.2024, позивачу інкриміновано неприбуттям 16.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення (а.с. 52 том 1). Тобто вказана постанова містить всі можливі умови, які передбачені законом, що надають відповідачу право на виклик громадян України повісткою. Досліджуючи подані відповідачем до суду документи колегія суддів встановила, що повістка №0572 містить повідомлення про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 16.10.2024 об 09:00 год саме з метою уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (а.с. 49 зворот том 1). Таким чином, з приведеного вбачається неузгодженість між метою виклику позивача, яку вказано у повістці, та метою виклику, яку було вказано у оскаржуваній постанові. Поряд з цим, за приписами Закону № 3543-XII та Порядку № 560 територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати: - для взяття на військовий облік, - для визначення призначення на особливий період, - для уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, - для направлення для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Тобто положеннями Закону № 3543-XII та Порядку № 560 закріплено умови, за яких призовників, військовозобов`язаних, резервістів можуть викликати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, як встановлено колегією суддів з відзиву на апеляційну скаргу, станом на момент формування повістки №0572 про виклик позивача на 16.10.2024, відповідач потребував уточнення таких даних позивача, а саме, адреси місця проживання (фактичної), номеру мобільного телефону та електронної пошти. Також відповідачем зазначено, що вказана інформація не може бути отримана держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів від інших органів центральної влади. Крім того, колегія суддів зауважує, що як і в ході розгляду справи, так і у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем не повідомлено чому саме вказана інформація не може бути отримана держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів від інших органів центральної влади, а також не зазначено чи вчинялись будь-які дії для її отримання. Разом з тим, відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються, а саме : за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами. Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі по тексту Закон № 1951-VIII). Згідно із статтею 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. За змістом частини першої статті 5 Закону № 1951-VIII Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. В силу частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною. Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді, зокрема, від: 2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону; 10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону; 15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону; 17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону; При цьому, як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Виходячи з приведеного вище, доводи відповідача про те, що відомості про фактичне місце проживання позивача, номери його засобів зв`язку, а також адреси електронної пошти не можуть бути отримані держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, колегія суддів вважає безпідставними, адже вони спростовуються приведеними вище приписами пунктів 7, 7-1 частини першої статті 7 та частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_2 можливості отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, персональні дані відносно позивача, що зумовило необхідність виклику останнього повісткою. Також колегія суддів зазначає, що важливим у даному спорі є встановлення допустимості акту про відмову позивача від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 16.10.2024 о 09:00 год (а.с. 50 том 1). Зокрема, згідно з приписами пунктом 47 Порядку №560 визначено, що якщо особа підлягає оповіщенню відповідно до розпорядження голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов`язаних районного (міського) територіального центру комплектування, їй вручається повістка. У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину. Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Отже, за приписами приведеного пункту Порядку №560 акт про відмову від отримання повістки підписується не менш як двома членами групи оповіщення та реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. В той же час, наявний в матеріалах справи акт хоча і підписаний двома особами, але не містить жодної позначки про реєстрацію його у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відтак, колегією суддів вбачається, що вказаний акт складено в порушення пункту 47 Порядку №560, а отже такий акт не може бути належним та допустимим доказом для підтвердження отримання позивачем повістки. У свою чергу, якщо належних та допустимих доказів отримання позивачем повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 16.10.2024 немає, то відповідно відсутні підстави вважати, що позивач був повідомлений належним чином про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 16.10.2024. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 , яка полягала у порушенні вимог абзацу 1 частини першої та абзацу другого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію», не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 КУпАП. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення. Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю. Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення. З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався заявник апеляційної скарги знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2025 року у справі № 591/11689/24 підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України). Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат понесених позивачем в суді першої інстанції наступним чином: 1) стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 605 грн 60 коп; 2) повернуто позивачу з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1816,80 грн: згідно з квитанцією №3763-6756-6069-2283 від 15.11.2024 АТ «Таскомбанк» на суму 1211,20 грн; згідно з квитанцією №7688-8844-8670-5584 від 15.11.2024 АТ «Таскомбанк» на суму 605,60 грн Водночас, колегія суддів за результатами апеляційного перегляду даної справи прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які приведено у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Тобто при оскарженні накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"). Згідно зі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень. Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову при оскарженні накладення адміністративного стягнення становив 605,60 грн (3028 грн х 0,2). Разом з тим, виходячи з обставин даної справи, позивачем оскаржено одночасно дві постанови про накладення на нього адміністративних стягнень, у зв`язку з чим судовий збір, який підлягав сплаті за подання позову у даній справі мав складати 1 211,20 грн (605,60 грн х 2). У свою чергу, частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги при оскарженні однієї постанови про накладення адміністративного стягнення становить 908,40 грн (605,60 грн х 150%). За матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем подано дві квитанції АТ «Таскомбанк», а саме, №7688-8844-8670-5584 від 15.11.2024 на суму 1211,20 грн (а.с. 5 том 1) та №3763-6756-6069-2283 від 15.11.2024 на суму 1211,20 грн (а.с. 32 том 1). Також, матеріалами справи підтверджено, що згідно з квитанцією № 4674-5277-9847-7659 від 27.03.2025 (а.с. 79 том 1) позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2025 року у справі № 591/11689/24 у розмірі 1 816,80 грн. Однак, виходячи із приведених вище обрахунків, при зверненні до суду першої інстанції із позовом про оскарження двох постанов про накладення адміністративних стягнень позивач мав сплатити 1 211,20 грн (605,60 грн + 605,60 грн), тоді як за оскарження в апеляційному порядку судового рішення в частині лише однієї постанови про накладення адміністративних стягнень позивач мав сплатити 908,40 грн (605,60 грн х 150%). При цьому, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно вирішено питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору у сумі 605,60 грн. Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та часткове скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову у відповідній частині, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн, а у загальному розмірі - 1 514 грн. Інша частина судового збору у сумі 2 119,60 грн (908,40 грн + 1 211,20 грн), може бути повернута як надміру сплачена у порядку, встановленому частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21.03.2025 по справі № 591/11689/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .. Прийнятив цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення №11/24-221 від 12.11.2024 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 11/24-221 від 12.11.2024 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 гривень. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 21 березня 2025 року у справі № 591/11689/24 в частині повернення ОСОБА_1 надміру сплаченого судового збору скасувати. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій