Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7734/24

Дата документу 30.04.2025 Справа № 335/7734/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/7734/24 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б. Провадження № 22-ц/807/686/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Воронова Олексія Олександровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля АДРЕСА_1 . Станом на 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем вважається укладеним Типовий індивідуальний договір № 72227301 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 . Вищевказана нежитлова будівля оснащена приладом комерційного обліку теплової енергії. За період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2024 року позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу на загальну суму 146 263,19 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості. Позивачем були сформовані та надані відповідачу рахунки на оплату спожитої послуги, проте відповідач за період з 01.11.2021 по 31.05.2024 не виконав свого обов`язку по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 146 263,19 грн. Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надану послуги з постачання теплової енергії в розмірі 146 263,19 грн. та судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2025 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 146 263,19 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Воронов О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач як власник нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , не був зобов`язаний перевіряти інформацію на веб-сайті постачальника, з яким ніколи не мав договірних відносин. Крім того, відповідач не знав і не міг знати про існування «якогось» договору, начебто з ним укладеного, та про здійсненні за цим договором нарахування, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, всі рахунки «за надані послуги» позивач надсилав за адресою: АДРЕСА_3 , за якою відповідач ніколи не проживав та не був зареєстрований. Позивач мав можливість направити договір за адресою: АДРЕСА_2 , куди за його твердженням надається послуга з теплопостачання, але не зробив це, позивачу також відомі телефонні номери відповідача. Звертає увагу, що позивачу було достеменно відомо про те, що будівлю офіційно відключено ним же від теплопостачання ще у 2016 році, про що складено відповідні акти. До матеріалів справи долучені докази того, що за письмовим зверненням колишнього власника, а потім користувача будівлі ОСОБА_2 , позивач припинив теплопостачання до будівлі у самостійно обраний спосіб шляхом перекриття і опломбування запірної арматури. Зауважує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що саме з 2016 року постачання теплової енергії до будівлі було повністю припинено, оплата не здійснювалась, тобто усі правовідносини стосовно цієї комунальної послуги закінчилися згідно з чинним на той час законодавством. Вважає, що відповідач не є та не може бути належним відповідачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у позові. Від представника Концерну «Міські теплові мережі» Фаразаєвої К.А. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Крім того, представник Концерну «Міські теплові мережі» Фаразаєва К.А., будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства, надіслала на адресу апеляційного суду заяву з проханням розглядати справу без участі представника позивача. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства, до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи, а саме, представник Концерну «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, та що скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), можливість розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372ЦПК Україниухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності представника Концерну «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 . Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Воронова О.О., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стороною відповідача не надано належні, допустимі докази відключення приміщення від мереж центрального опалення у відповідності до встановленої процедури, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію. Враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості за отримані послуги не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 146 263,19 грн. Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Концерн «Міські теплові мережі» (позивач у справі) є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту). Відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 850,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 336667235 від 22.06.2023 року (а.с. 47-48). 13.09.2016 року ПП «Асатрян Н.С.» зверталася до директора ФК «МТМ» Дніпровського району із заявою про припинення постачання теплової енергії та відключення від централізованого постачання тепла у зв`язку із встановленням у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , автономного опалення (а.с. 82). За заявою ПП «Асатрян Н.С.» у 2016 році позивач здійснив відключення нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, від централізованого постачання теплової енергії, запірна арматура на вході у будівлю була перекрита та опломбована пломбами, що вбачається з актів контрольної перевірки вузла обліку опалення від 23.11.2016 року та від 02.02.2017 року, які складені представниками позивача (а.с. 85, 86, 87). Як вбачається з листа Концерну «Міські теплові мережі» № 3202/43 від 21.05.2024 року, Концерн «Міські теплові мережі» розглянув відповідь на претензію ОСОБА_1 № 2812/44 від 08.05.2024 року, та повідомив, серед іншого, що згідно показів вузла комерційного обліку споживання теплової енергії на потреби опалення будівлі ОСОБА_1 відсутнє. Але відповідно до встановленого тарифу та вимог діючого законодавства по договору № 72227301 від 01.11.2021 року проводяться нарахування плати за приєднане теплове навантаження (друга ставка тарифу), а також плати за теплові втрати трубопроводами від межі розділу теплових мереж до місця установки приладу обліку, плата за спожиту теплову енергію згідно показів вузла комерційного обліку (умовно-змінна частина тарифу) не нараховувалась (а.с. 98). Згідно із наданим представником позивача розрахунком, за період з 01.11.2021 по 31.05.2024 позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачеві на загальну суму 146 263,19 грн. У судовому засіданні суду першої інстанції представник Концерну «Міські теплові мережі» пояснювала, що Концерн «МТМ» не заперечує факту того, що на труби опалення, які входять до підвалу приміщення відповідача було встановлено лічильник та відбулося їх опломбування. Нарахування проводилося не відповідно до приладу обліку, а проводилося нарахування оплати за приєднане теплове навантаження та плати за теплові втрати трубопроводами від межі розділу теплових мереж до місця установки приладу обліку. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що акти контрольної перевірки вузла обліку опалення від 23.11.2016 року та від 02.02.2017 року, які складені представниками позивача, не підтверджують, що відключення здійснене у встановленому законом порядку. Як виснував суд в оскарженому рішенні, у 2016 році порядок відключення приміщень від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання регламентувався Наказом Міністерства будівництва України № 4 від 22.11.2005 року «Про порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання». При цьому, даний документ передбачав можливість відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання за рішенням загальних зборів та за згодою всіх власників приміщень тільки у житловому будинку, а не окремого нежитлового приміщення, яким є приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 року врегульовано процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Судом першої інстанції зазначено, що для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення нежитлового приміщення відповідача від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Встановлено, що відповідачем не надано акту про відключення приміщення від мереж централізованого опалення, який подається на затвердження відповідної комісії, відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з централізованого опалення. Лише перелічені документи, а не акти контрольної перевірки вузла обліку опалення, можуть свідчити про ненадання до приміщення відповідача послуг з централізованого опалення. Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За нормою ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга статті 317 ЦК України). Предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії. Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Згідно з частинами першою і другою статті 714 ЦК Україниза договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Частиною першою статті 712 ЦК Українипередбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" від 02.05.2005 № 2633-IV, відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання. Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.ст. 24, 25 Закону України "Про теплопостачання"та є обов`язковим для сторін на підставі закону. За змістом ст. 25 вказаного Закону, теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону). Положеннями ст. 1 Закону України "Про теплопостачання"визначено, що: споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Отже, споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. У офіційному виданні Голос України № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон). Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 01.05.2019, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VІІІ, предметом регулювання цього Законує відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Законузастосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. У ст. 1 Закону № 2189-VІІІвизначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. За приписами ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону). Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону). Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Згідно з ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК Українивстановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У ч. 1 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"(в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відповідно до статті 19 Закону України від 02 червня 2005 року № 2633-IV «Про теплопостачання»споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Порядком № 4 від 22 листопада 2005 року визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від таких послуг. Крім того, відповідно до Порядку № 4 від 22 листопада 2005 року для вирішення питання відключення споживача від мережі централізованого опалення він повинен звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мережі з відповідною письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляється протоколом. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169внесено зміни до Порядку від 22 листопада 2005 року № 4, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Отже, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком № 4 процедури. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 209/4950/15-ц (провадження № 61-12661св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17 (провадження № 61-44982св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 215/1724/16-ц (провадження № 61-1632св18), від 01грудня 2021 року у справі № 607/25229/18 (провадження № 61-13855св19). У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що нежитлову будівлю № 34, площею 850,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачу, було відключено від мереж централізованого опалення на підставі заяви ПП «Асатрян Н.С.» до директора ФК «МТМ» Дніпровського району від 13.09.2016 року про припинення постачання теплової енергії та відключення від централізованого постачання тепла у зв`язку із встановленням у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , автономного опалення. Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції правильно зазначив в оскаржуваному рішенні, що у 2016 році порядок відключення приміщень від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання регламентувався Наказом Міністерства будівництва України № 4 від 22.11.2005 року «Про порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання». Але, даний документ передбачав можливість відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання за рішенням загальних зборів та за згодою всіх власників приміщень тільки у житловому будинку, а не окремого нежитлового приміщення, яким є приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, у зв`язку з відсутністю порядку відключення від централізованого опалення окремих нежитлових приміщень, Концерн «Міські теплові мережі» у 2016 році здійснив відключення від централізованого опалення окремого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , у самостійно обраний спосіб шляхом перекриття кранів безпосередньо на вході в будівлю та опломбування запірної арматури, про що свідчать акти контрольної перевірки вузла обліку опалення від 23.11.2016 року та від 02.02.2017 року, складені працівниками позивача. Таким чином, висновки суду про те, що відключення приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , від мереж централізованого опалення у 2016 році не було здійснене у встановленому законом порядку, з посиланням на Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 року, є помилковими, оскільки станом на 2016 рік не було ніякого спеціального порядку відключення від централізованого опалення окремих нежитлових будівель. З урахуванням положень наведених норм права та вищезазначених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що Концерном «Міські теплові мережі» не доведено за допомогою належних і допустимих доказів факту надання ним житлово-комунальних послуг відповідачу. Так, позивачем у 2016 році було здійснено відключення від централізованого опалення окремого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , у самостійно обраний спосіб шляхом перекриття кранів безпосередньо на вході в будівлю та опломбування запірної арматури. Відповідачем не було здійснено самовільне відключення від мереж централізованого опалення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. (а.с. 155, 166). Отже, за вказаних обставин з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 542,00 грн. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Воронова Олексія Олександровича задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту: У задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відмовити. Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», 137, ЄДРПОУ 32121458) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в сумі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 12 травня 2025року. Головуючий Д.А.Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А.Онищенко