Постанова Київський апеляційний суд № 361/2461/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 361/2461/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1804/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авансар» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року (суддя Дутчак І.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, встановив: у березні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 2 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, за реєстровим номером 81614, та стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, та витрати на правову допомогу адвоката. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що 2 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за номером 81614, про стягнення з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості за кредитним договором у розмірі 71 664,12грн. Позивачка посилалася на те, що виконавчий напис вчинений нотаріусом з порушенням вимог закону, зокрема Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, який не передбачає можливості стягнення у безспірному порядку заборгованості за кредитними договорами, що не посвідчені нотаріально. Позивачка зазначала, що нотаріусу, для вчинення виконавчого напису, не був наданий оригінал нотаріально посвідченого кредитного договору №200503588 від 14 квітня 2016 року, зазначена в цьому виконавчому написі сума заборгованості є необґрунтованою та безпідставною, її розмір нею не визнається та є спірним, нотаріус безспірність заборгованості не перевірив, жодної письмової вимоги (повідомлення) від кредитора вона не отримувала, тому була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність суми заборгованості та можливості оспорити пред`явлені стягувачем до неї вимоги, надати свої заперечення щодо заявленої відповідачем суми заборгованості за вказаним вище кредитним договором. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 2 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за номером 81614, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості за кредитним договором №200503588 від 14 квітня 2016 року в загальному розмірі 71 644грн 12коп., таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 16 500грн та судовий збір у розмірі 1 816,80грн. У поданій апеляційній скарзі директор ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» - Сосюрко С.С. просить рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також стягнути з позивачки судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 725грн. Представник відповідача зазначає, що враховуючи незначну складність даної справи, розмір витрат на правову допомогу є суттєво завищеним, та таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності, а також необхідності та неминучості. Представник відповідача вважає, що предмет позову у даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу нормативно-правових актів, складання великої кількості процесуальних документів, витрачання значного часу на вивчення обставин справи, розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 2 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. був вчинений виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 81614, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Авансар" суми заборгованості за кредитним договором № 200503588 від 14 квітня 2016 року за період із 14 квітня 2016 року по 28 травня 2021 року в загальному розмірі 71664грн 12 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 34 152,52грн; заборгованості за відсотками у сумі 36 661,60грн. Приватним виконавцем Канцедал О.О. 20 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис, вчинений 2 червня 2021 року нотаріусом Остапенком Є.М., не відповідає вимогам закону. Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду. Частково задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача витрати, понесені позивачкою на професійну правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, при цьому представник відповідача, заявляючи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, не довів неспівмірності таких витрат. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Частинами першою, другою статті 134 ЦПК Українивизначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. У позовній заяві представник позивачки зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 20 000грн. Докази у підтвердження понесених витрат до позовної заяви додані не були. У червні 2024 року представник відповідача подав до суду клопотання про зменшення заявлених позивачкою витрат на правову допомогу, посилаючись на їх неспівмірність до предмета спору, а також невідповідність критеріям розумності та необхідності. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. 26 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Панамаренко Д.М. подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 18 000грн. До заяви адвокат Панамаренко Д.М. додав: - копію договору про надання правової допомоги №10/24 від 27 лютого 2024 року (далі - Договір), укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Панамаренко Д.М. (адвокат), відповідно до п. 1.1 якого адвокат надає правову допомогу із захисту прав клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити послуги адвоката. Відповідно до п. 4.1 Договору вартість послуг, що є предметом даного договору, за домовленістю сторін встановлена у розмірі 1 500грн за одну годину роботи (с.с.61-66); - копію акту наданих послуг від 25 червня 2024 року до Договору, відповідно до якого адвокат надав клієнту в повному обсязі, а клієнт прийняв без зауважень такі послуги: зустріч з клієнтом та надання усних консультацій з питань стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» (1 год.); підготовка та направлення адвокатського запиту №03/24 на адресу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О.О. (1 год.); отримання від приватного виконавця Канцедала О.О. постанови про відкриття виконавчого провадження та аналіз матеріалів виконавчого провадження №67205995, підготовка стратегії захисту прав клієнта, узгодження з клієнтом правової позиції, надання роз`яснень чинного законодавства (2 год.); підготовка та направлення до Броварського міськрайонного суду Київської області позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (4 год.); представництво клієнта 16 квітня 2024 року у Броварському міськрайонному суді Київської області по справі № 361/2451/24 (включаючи витрачений час на підготовку до судового засідання, на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні) (1 год.); підготовка та подання до Броварського міськрайонного суду Київської області заяви про забезпечення позову (включаючи витрачений час на підготовку, на дорогу до суду та у зворотному напрямку, його очікування та безпосереднє отримання ухвали) (2 год.); аналіз та підготовка заперечень на клопотання про зменшення судових витрат (1 год.). Сторони узгодили, що всього адвокат витратив 12 год. на надання правової допомоги клієнту, а вартість наданих послуг склала 18 000грн без ПДВ (с.с.67); - копію квитанції про оплату послуг адвоката у розмірі 9 000грн (с.с.71). При цьому суд першої інстанції не звернув увагу, що зазначена заява разом з доказами понесених витрат, була направлена відповідачу 26 червня 2024 року тобто у день прийняття судом рішення, що позбавило можливості відповідача направити суду свої обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року позовні вимоги задоволені, а відтак позивачка має право на відшкодування понесених судових витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI). Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат, представник позивачки просив стягнути з відповідача 18 000грн витрат на правову допомогу. Проте, аналізуючи матеріали справи та надані адвокатом Панамаренком Д.М. позивачці послуги у даній справі згідно договору про надання правничої допомоги адвокатом та актом виконаних робіт до нього, колегія суддів вважає, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, враховуючи предмет позову, кількість документів, які були надані адвокату для ознайомлення, необхідність вивчення судової практики у даній категорії справ, яка не є складною, а судова практика є сталою, незначний об`єм позовної заяви, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, тому вважає, що відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 5 000грн, що відповідає принципу розумності та справедливості. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, а визначений судом розмір витрат, підлягає зменшенню до 5 000грн. В апеляційній скарзі представник відповідача просить стягнути з позивачки судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з цим, витрати на правову допомогу не є позовними вимогами та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги. Відтак, при апеляційному оскарженні судового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, судовий збір не сплачується. Оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не підлягає сплаті, то підстави для стягнення з позивачки сплаченого відповідачем за подання даної апеляційної скарги судового збору відсутні. Колегія суддів зазначає, що зайво сплачений судовий збір повертається учаснику справи відповідно до положень Закону України «Про судовий збір». Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авансар» задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2024 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката змінити, зменшивши їх розмір з 16 500грн до 5 000грн. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук