Постанова Київський апеляційний суд № 381/4516/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 381/4516/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5036/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Сергія Вікторовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області (суддя Осаулова Н.А.) від 2 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину, встановив: у вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені на навчання на контрактній основі, у розмірі 20 850грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц, визначено місце проживання ОСОБА_4 за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_2 24 січня 2019 року Фастівським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 381/4642/17, яким його звільнено з 21 червня 2017 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на неповнолітню дитину ОСОБА_5 , стягнуто з ОСОБА_1 на його користь аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 14 грудня 2017 року. Позивач посилався на те, що з 2014 по 2017 роки, тобто до моменту припинення стягнення з нього аліментів, поки розглядався спір щодо місця проживання дитини, дочка проживала разом з ним та перебувала на його повному утриманні, а відповідачка у цей період взагалі не виконувала свої батьківські обов`язки по утриманню доньки. Позивач зазначав, що дочка вступила на навчання до вищого навчального закладу на контрактній основі. У період з 14 серпня 2023 року по 26 серпня 2024 року ним було сплачено за навчання доньки 41 700грн, тому відповідачка повинна сплатити половину вартості понесених ним витрат на навчання дитини. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2024 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на навчання ОСОБА_3 у сумі 20 850грн. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер С.В. просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на не врахування судом першої інстанції доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, а також того факту, що відповідачка має переплату по аліментам у розмірі 10 312грн 50коп., а позивач заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 53 620,52грн. Представник відповідачки зазначає, що навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини згідно положень ст. 185 СК України. При цьому в період навчання дочки на першому курсі в 2023-2024 навчальному році, до досягнення нею повноліття, ОСОБА_2 отримував від ОСОБА_1 аліменти, розмір яких значно перевищує розмір оплати за навчання ОСОБА_3 . Представник відповідачки посилається на висновки щодо застосування ст. 185 СК України, висловлені в постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 №6-1296цс15, у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №622/373/16-ц та у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 року у справі №512/4397/17. Представник відповідачки вважає, що коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила ст. 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються ст. 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання). У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не передбачені законом. Також позивач зазначає, що відповідачка сплачувала аліменти у розмірі, визначеному судом, не здійснюючи переплат, та допускала значні затримки в оплаті, що стало підставою для звернення до суду про стягнення з неї пені. Крім того, позивач зазначав, що відповідачка в інший спосіб участі в утриманні дитини не приймала, не спілкується з дитиною останні десять років і не цікавиться її життям взагалі. У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не має до неї ніякого відношення більше десяти років, не спілкується з нею та нею взагалі не цікавилася. Третя особа ОСОБА_3 зазначила, що її навчання оплачував батько, після досягнення нею повнолітня вона звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на неї у зв`язку із продовженням навчання, однак відповідачка оскаржує рішення суду про стягнення з неї аліментів. Третя особа ОСОБА_3 вважає, що відповідачка, заперечуючи проти позбавлення її батьківських прав, зобов`язана компенсувати позивачу додаткові витрати на її навчання у ВНЗ. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц, визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_2 . Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2019 року у справі № 381/4642/17 звільнено ОСОБА_2 з 21 червня 2017 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно, до виповнення дитиною повноліття, стягнутих за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 8 квітня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 14 грудня 2017 року. 1 вересня 2023 року між Державним університетом інформаційно-комунікаційних технологій та ОСОБА_2 укладений договір про надання платної освітньої послуги, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання щодо оплати освітньої послуги, що надається ОСОБА_3 закладом - здобуття вищої освіти, бакалавр, за денною формою навчання за освітньою програмою «Економіка ІТ-бізнесу» за спеціальністю «051 Економіка». Відповідно до умов зазначеного договору, загальна вартість освітньої послуги за 2023-2024 навчальний рік складає 27 350грн. Оплата вноситься посеместрово. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 досягла повноліття. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані докази понесення додаткових витрат на навчання дочки у вищому навчальному закладі, що пов`язано з її розвитком. Суд, посилаючись на висновок Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 320/383/19, вважав, що брати участь у додаткових витратах на дитину, є обов`язком обох батьків. Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Положеннями статей 180, 183, 185 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185). Відповідно до статті 185 ЦПК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 зазначено, що «аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню в судовому засіданні. Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.» Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/1766/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18, від 26 вересня 2018 року у справі №569/6838/15, навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив стягнути додаткові витрати на дитину, які понесені у зв`язку з оплатою вартості навчання дочки у вищому навчальному закладі для здобуття професійної освіти, до досягнення нею повноліття. Разом з цим такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Позивачем не доведено, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачувала відповідачка на утримання дитини. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 320/353/19 є помилковим, оскільки у зазначеній справі предметом спору була вимога про стягнення додаткових витрат на дитину, понесених позивачем на лікування дитини, та були пов`язаними з її хворобою, тому обставини справи є відмінними від справи, яка переглядається, підтверджувалися іншою доказовою базою і не можуть враховуватися у даній справі. Доводи позивача, що дитина продовжила навчання у державному навчальному закладі, а не у приватному, правового значення для вирішення даного спору немає. Посилання позивача та третьої особи на те, що відповідачка протягом тривалого часу не спілкується з дочкою, нею не цікавиться, не є підставою для задоволення позовних вимог у даному спорі, так як це не передбачено положеннями статті 185 СК України. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права в частині не врахування правових висновків Верховного Суду, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі представник відповідачки просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1816грн 80коп. Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, тому сплачений відповідачкою судовий збір за подання апеляційної скарги компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційни суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вітра Сергія Вікторовича задовольнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовити. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 816грн 80коп. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук