Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/1316/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2025 року м. Черкаси Справа № 703/1316/25 Провадження № 22-ц/821/887/25 Категорія: скарга на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Сіренка Ю.В. за участю секретаря: Глущенко І.В. учасники справи: заявник: ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2025року (постановлену під головуванням судді Овсієнка І.В. в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю,- в с т а н о в и в : 11 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересована особа: ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що з червня 2012 року він, його дружина - ОСОБА_2 стали проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 в її домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Заявник вказує, що після поховання ОСОБА_3 , проживав і продовжує проживати у її домоволодінні. За час проживання у домоволодінні ОСОБА_3 з 2012 року однією сім`єю, було здійснено ремонтні роботи в будинку та інші роботи з утримання будинку та прибудинкової території, також ним надавалася матеріальна допомога на утримання та лікування ОСОБА_3 . Факт їх спільного проживання підтверджується рядом доказів, зокрема довідками, актом та показами свідка. Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом була заведена спадкова справа, спадкоємцем є ОСОБА_2 . Заявник вважає, що він проживав зі спадкодавцем однією сім`єю з червня 2012 року, тобто більше 10 років, тому має право на спадкування за законом у четверту чергу. При цьому, зазначає, що заяву про відмову від спадщини він не подавав. За наведених підстав, заявник ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким встановити факт, що він проживав із веденням спільного господарства однією сім`єю з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з червня 2012 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у домоволодінні померлої за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року - відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю. Роз`яснено, що він має право звернутися до суду із позовною заявою в порядку позовного провадження. Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що із заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю та доданих до неї матеріалів вбачається спір про право, а тому, за висновками суду, дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження. В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв`язку 03 квітня 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу суду упередженою, безпідставною, необґрунтованою, прийнятою із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, просить ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В доводах апеляційної скарги, зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції не зазначає, в чому він вбачає виникнення спору за його заявою, не обгрунтовує правові відносини, права та обов`язки заявника та заінтересованої особи, а також, що зміниться після встановлення факту його проживання однією сім`єю зі спадкодавцем. На його думку, не зміниться положення ОСОБА_2 , тому що встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не змінює її прав та обов`язків і не може змінити, оскільки для цього існує порядок, встановлений ст.ст. 1300, 1301 ЦК України. Вказує, що для отримання рішення про право на спадкування як спадкоємця 4 черги за законом, йому слід надати нотаріусу, іншому уповноваженому органу, суду докази у вигляді судового рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем , але суд першої інстанції незаконно позбавив заявника такої можливості. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає. Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які розглядає суд. У частині другій статті 315 ЦПК вказано, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Судом встановлено, що звертаючись із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, заявник ОСОБА_1 посилався на те, що в разі задоволення відповідних вимог, він набуває права на спадкування як спадкоємець 4 черги за законом, оскільки, як передбачено ч. 3 ст. 1268 ЦК України, фактично проживав зі спадкодавцем на час її смерті та не подавав заяви про відмову від спадщини. Право на спадкування обгрунтовує також наявністю обставин, що свідчать про його участь власною працею та грошовими коштами в утриманні та покращенні майна, що фактично складає спадщину. У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просив суд встановити факт спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю в період з червня 2012 по 08 травня 2022 року, при цьому, зазначаючи, що заява про встановлення факту подається ним саме з метою реалізації права на спадщину після смерті ОСОБА_3 . Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Відмовляючи у відкритті провадженні у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем пов`язано безпосередньо з набуттям права на спадщину, до складу якої в силу ст. 1218 ЦК України входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті, що впливатиме також на права й обов`язки інших спадкоємців. Таким чином, виявивши спір про право, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого та правильного висновку про відмову у відкритті провадження. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження із роз`ясненням ОСОБА_1 його права на звернення з відповідним позовом у порядку позовного провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не вказує, в чому він вбачає виникнення спору за його заявою, не обгрунтовує правові відносини, права і обов`язки заявника та заінтересованої особи, а також не зазначає, що зміниться після встановлення факту його проживання однією сім`єю зі спадкодавцем. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки сам заявник в заяві про встановлення факту та в апеляційній скарзі вказує на те, що ОСОБА_2 , яка є його дружиною та спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , і яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, не визнає його права на спадкування, що свідчить про наявність між учасниками справи спору про право на спадщину. Крім того, суд першої інстанції констатував про наявність спору про право із посиланням на норми права та актуальну практику Верховного Суду. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не знайшли свого об`єктивного підтвердження. Суд першої інстанції, повно з`ясувавши обставини справи, надав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з наявністю спору про право та доцільності розгляду справи в порядку позовного провадження. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для скасування ухвали немає, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М. Новіков Ю.В. Сіренко /повний текст постанови суду виготовлений 09 травня 2025 року/