Постанова ККС ВС № 522/21764/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 травня 2025 року м. Київ справа № 522/21764/18 провадження № 51-4076км24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000024, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком районного суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Згідно з вироком суду 14 січня 2016 року приблизно о 08:00 ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді водія трамвая, працюючи на технічно справному трамваї, у денний час доби, в умовах необмеженої видимості, здійснювала рух по трамвайному полотну Старосінної площі в Приморському районі м. Одеси, від кінцевої зупинки у напрямку вул. Водопровідна зі швидкістю приблизно 19 км/год, яка значно перевищує установлену швидкість руху на кривих ділянках путі малого радіуса, яка не повинна перевищувати 15 км/год, чим порушила вимоги п. 5.5.2 «Посадової інструкції водія трамвая», (затвердженої та зареєстрованої 8 жовтня 2004 року), що зобов`язують водія: «Наближаючись до кривої ділянці шляху водій зобов`язаний знизити швидкість руху до межі, що забезпечує плавний рух трамвая по ділянці шляху в кривій. Швидкість руху в кривих ділянках колії малого радіуса (до 70 м) і в особливо важких умовах руху не повинна перевищувати 15 км/год. При цьому водій зобов`язаний керуватися встановленим знаком обмеження швидкості руху». Здійснюючи подальший рух та наближаючись до ділянки трамвайних рейок з закругленням ліворуч за ходом її руху ОСОБА_7 , у порушення вимог п.п. 1.5., п.п «б» п. 2.3. Правил дорожнього руху, була неуважною, обрала швидкість руху керованого трамвая без урахування дорожньої обстановки, яка не забезпечує безпеку і не дає можливість їй постійно контролювати рух, при під`їзду вагону до закруглення путей заздалегідь не виконала вимоги п. 5.5.2 вищезазначеної Інструкції по обмеженню швидкості трамвая не більш 15 км/год. Діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість та маючи об`єктивну і реальну можливість недопущення дорожньо-транспортної події ОСОБА_7 заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжила, у порушення вимог п. 12.1. ПДР, відволіклася від керування, за дорожньою обстановкою постійно не слідкувала, наближаючись до зношеного стану рейок на закругленні путі, який візуально визначався водієві, обрала небезпечний режим та швидкість руху трамвая, застосувала гальмування трамваю безпосередньо перед цією ділянкою зі швидкості 28 км/год до кінцевого значення в 19 км/год, у процесі якого додаткове навантаження на колеса переднього візка трамвая збільшило бічне навантаження його коліс на рейки при русі вагона на закругленні, внаслідок цього мало місце з`їзд трамвая з трамвайних рейок на правий тротуар та наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який рухався по тротуару, і перешкоду - металевий паркан. Смерть ОСОБА_8 перебуває в прямому причинному зв`язку з отриманими внаслідок ДТП травмами. В даній дорожній ситуації дії водія трамвая регламентувалися вимогами п. 12.1 ПДР, згідно з якими під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, а також вимогами пункту 5.5.2 «Посадової інструкції водія трамвая», згідно з яким швидкість руху на кривих ділянках путі малого радіуса не повинна перевищувати 15 км/год. Виконанням п. 12.1 ПДР, вимог п. 5.5.2 Інструкції, обравши безпечний режим руху, рухаючись із безпечною й припустимою швидкістю через аварійну ділянку закруглення путі, водій трамвая мала технічну можливість запобігти сходу трамвая з рейок і наїзду на пішохода. У причинному зв`язку зі сходом трамвая з рейок і його наїздом на пішохода, з технічної точки зору, знаходився технічний (несправний, аварійний) стан рейок в місці ДТП, який не відповідав вимогам «Правил експлуатації трамвая та тролейбуса», а також дії водія трамвая в частині вибору режиму і швидкості руху через аварійну ділянку путі, які не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР та вимогам п. 5.5.2 Інструкції. ОСОБА_7 у сукупності допустила порушення вимог п.п. 1.5., п.п. «б» п. 2.3., п.п. 12.1. Правил дорожнього руху та п. 5.5.2 «Посадової інструкції водія трамвая». Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги захисників та засудженої, змінив вирок районного суду, виключивши з його мотивувальної частини обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - настання тяжких наслідків. Скасував вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди та відмовив в задоволенні позову. В решті вирок залишив без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення. На думку захисника, висновок експертизи від 26 грудня 2017 року, який покладено в основу вироку, не доводить причинно-наслідковий зв`язок між діями засудженої й наслідками, що настали, та він навпаки, підтверджує невинуватість ОСОБА_7 , оскільки ним встановлено незадовільний стан дорожнього полотна, який унеможливлював гарантоване утримання вагону на колії. Крім іншого зазначає, що на ділянці, де відбулась дорожньо-транспортна пригода, відсутній знак обмеження швидкості, при цьому ОСОБА_7 звинувачують саме у порушенні швидкісного режиму, а в матеріалах справи відсутня «Посадової інструкції водія трамвая», яка, до того ж, не є нормативно-правовим актом. Про вказані порушення сторона захисту наголошувала під час апеляційного розгляду та просила повторно дослідити певні докази, проте ці аргументи були повністю проігноровані судом. Отже, судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК і підлягають скасуванню. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги. Мотиви Суду Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Отже, апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження і дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК і ст. 419 або 420 цього Кодексу. Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне і справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження. Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 апеляційний суд зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватою у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд послався на показання свідків, експерта, протоколи слідчих дій, висновки експертиз, а також на інші письмові докази, та дійшов висновку про доведеність вину ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Не погодившись із вироком суду, захисники ОСОБА_10 і ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуване судове рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок суворості. Зокрема, в апеляційних скаргах захисники стверджували, що для застосування ст. 286 КК водій має порушити норму права, яка регулює правила дорожнього руху та міститься в нормативно-правовому акті, однак, пункт 5.5.2 «Посадової інструкції водія трамваю» не є нормою права, а сама Інструкція не є нормативно-правовим актом. Зазначали, що на ділянках (кривих, аварійно небезпечних та інше) мають бути встановлені тимчасові або постійні дорожні знаки, які обмежують швидкість руху. При цьому закон прямо забороняє притягнення до відповідальності водіїв у випадку неправильного їх встановлення, а в даному випадку цих знаків взагалі не було. Вважали, що стороною обвинувачення було подано до суду недопустимі докази, («Посадова інструкція водія трамваю», DVD-диск з відеозаписами камер спостереження, висновки експертизи від 26 грудня 2017 року та 25 січня 2018 року), про що наводили відповідні аргументи в апеляційних скаргах. Стверджували, що в матеріалах справи відсутні докази того, що «Посадова інструкція водія трамваю» була доведена до відома ОСОБА_7 , що унеможливлює притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Наголошували на тому, що суд при ухваленні рішення не мав посилатися «Посадову інструкцію водія трамваю», що також стосувалось: відкритого листа, маршрутного листа, журналу реєстрації з питань безпеки руху «Настанова водію трамваю по перевірці гальмування», схеми лінії №

2. Також, на думку захисту, DVD-диск з відеозаписами камер спостереження було отримано з порушенням порядку встановленим законом від невідомої особи, що свідчить про його недопустимість. Вказували на наявність суперечностей між висновком експерта від 26 грудня 2017 року та висновком службового розслідування по ДТП від 22 січня 2016 року. Так, згідно висновком службового розслідування комісія стверджувала, що причиною ДТП стали виключно дії ОСОБА_7 , які полягають у русі зі швидкістю 28 км/год. При цьому у висновку зазначено, що трамвайне полотно знаходилось у задовільному стані. Експерт же стверджує, що рейка була зношена наднормово, а права його головка була взагалі зламана, що і стало вирішальною причиною сходу вагону з рейок. Експерт встановив, що рух трамваю відбувався зі швидкістю приблизно 19 км/год. Таким чином, дані докази істотно протирічать один одному, що залишилось поза увагою суду. Сторона захисту наполягала на тому, що покладений в основу обвинувального вироку висновок експерта від 26 грудня 2017 року є доказом, який спростовує наявність причинно-наслідкового зв`язку між швидкістю руху трамваю та фактом його сходу з рейок, тобто підтверджує невинуватість ОСОБА_7 , однак суд вказав протилежне. Крім іншого, звертали увагу на: неправильну поведінку потерпілого, котрий в стані алкогольного сп`яніння переходив проїзджу частину у невстановленому місці, тобто наїзд на нього мав місце не на тротуарі, а на трамвайній колії; неправильне встановлення місця сходу трамвая з рейок; відсутність повноважень прокурора у кримінальному провадженні; неправильне вирішення цивільного позову; суворість призначеного покарання тощо. Отже, захисники вважали вирок районного суду незаконним, просили його скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 . Під час апеляційного розгляду обвинувачена та її захисники підтримали подані апеляційні скарги. Проте, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги сторони захисту, належним чином не перевірив всі викладені в них доводи, не дав відповідей на них та не мотивував свого рішення про залишення останніх без задоволення, чим порушив вимоги ст. 419 КПК. При цьому, залишаючи без задоволення скарги сторони захисту, апеляційний суд зазначив, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, доведена поза розумним сумнівом сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні, при цьому суд обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку. Водночас, доводи сторони захисту про те, що аварійний стан рейкового шляху внаслідок значного (наднормативного) зносу рейки та зламу правої рейки був причиною сходу трамвая з рейок, суд визнав такими, що не відповідають та суперечать матеріалам кримінального провадження. Разом з цим, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на безпідставність доводів апелянтів є недостатнім для спростування позиції сторони захисту. Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. Так, об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК утворює, зокрема, діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді спричинення смерті потерпілому або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками. Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК характеризується необережною виною. Водночас, під час розгляду матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що без належної перевірки та аналізу судом апеляційної інстанції залишилися доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, поза увагою залишились доводи сторони захисту проте те, що пославшись у вироку на висновок комплексної судової авто-технічної і відео-технічної експертизи обставин наїзду трамвая на пішохода від 26 грудня 2017 року, суд першої інстанції взяв до уваги дані експертизи, які підтверджують дійсність версії сторони обвинувачення про обставини ДТП, при цьому залишив поза увагою ті дані, які доводять невинуватість засудженої.До того ж, на думку апелянтів, суд першої інстанції не мотивував, чому надає перевагу одним доказам перед іншими. При цьому, пославшись на ті ж самі докази, які зазначено у вироку, апеляційний суд залишив поза увагою зазначені доводи сторони захисту та не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано. Разом з цим, апеляційний суд вказав, що винуватість ОСОБА_7 доведено поза розумним сумнівом, оскільки остання, під`їжджаючи до зношеного стану рейок на заокруглені шляху, який візуально визначався водієві, обрала небезпечний режим та швидкість руху трамвая, застосувала гальмування трамваю безпосередньо перед цією ділянкою зі швидкості 28 км/год до кінцевого значення в 19 км/год, у процесі якого додаткове навантаження на колеса переднього візка трамвая збільшило бічне навантаження його коліс на рейки при русі вагона на закругленні, внаслідок чого мало місце з`їзд трамвая з рейок на правий тротуар та наїзд на пішохода і перешкоду - металевий паркан. Слід зазначити, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 в суді першої інстанції стверджувала, що вона поїхала від зупинки зі швидкістю 5-7 км/год, на третій шлях, проїхала першу криву, необхідно було перестроїтися в третій ряд, вибрала безпечну швидкість та неочікувано для неї вагон зійшов з шляху. Про те, що рейки перебували в аварійному стані вона не знала та їй про це не повідомляли. У судовому засіданні експерт підтвердив, що рейка була в аварійному стані, а злам стався ще до сходу трамваю. Висновком комплексної судової авто-технічної і відео-технічної експертизи обставин наїзду трамвая на пішохода від 26 грудня 2017 року, крім іншого, також встановлено, що трамвайні шляхи в місці дорожньо-транспортної пригоди на момент події були в технічно несправному (аварійному) стані внаслідок значного (наднормативного) зносу рейки й зламу правої рейки. Фактичний стан правої рейки зі зламом його головки обумовлював неможливість гарантованого, навіть при припустимій швидкості руху на закругленні, утримання коліс вагона при його русі на закругленні шляху. Даний стан рейки був визначальною причиною неможливості втримання коліс трамвайного вагона при його русі на закругленні шляху й безпечного проїзду по аварійній ділянці. Сторона захисту, посилаючись на вищевказаний висновок експертизи, а також на інші докази, ставила під сумнів висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину. Захист стверджував, що висновок експертизи від 26 грудня 2017 року спростовує наявність причинно-наслідкового зв`язку між швидкістю руху трамваю та фактом його сходу з рейок, тобто він є доказом підтвердження невинуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення. Однак, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив зазначені доводи сторони захисту і не надав на них мотивовані відповіді. Проте з`ясування цих обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості засудженої у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення. Отже, враховуючи, що сторона захисту у скарзі наполягала на непричетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого їй злочину та вказувала на відсутність достатніх доказів для доведення її винуватості, апеляційний суд у контексті таких доводів повинен був перевірити, чи правильно районний суд установив фактичні обставини кримінального провадження, перевірити оцінку доказів з точки зору їх допустимості й достовірності та з`ясувати, чи доводять вони поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і чим саме спростовуються доводи сторони захисту про протилежне, адже суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка має повноваження переглянути вирок на зазначених захисником підставах та усунути відповідні порушення, допущені районним судом, у разі їх виявлення. Також, без належної відповіді залишились доводи захисту про відсутність доказів доведення до відома ОСОБА_7 положень «Посадової інструкції водія трамваю», що унеможливлює притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Крім того, з метою перевірки позиції захисту про невинуватість ОСОБА_7 у вчинені злочину, захисником було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів. Зокрема, захисник ОСОБА_6 просив в порядку ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідити: DVD-диск з відеозаписами камер спостереження, разом із способом його отримання; «Посадову інструкцію водія трамваю»; відкритий лист; маршрутний лист; журнал реєстрації з питань безпеки руху «Настанова водію трамваю по перевірці гальмування»; схеми лінії № 2; висновки експертизи від 26 грудня 2017 року та 25 січня 2018 року; висновок службового розслідування по ДТП від 22 січня 2016 року. У задоволенні зазначеного клопотання апеляційним судом було відмовлено. При цьому, суд зазначив, що суперечностей у доказах не встановлено, а тому додаткових досліджень не потребувалось. Водночас, з метою забезпечення реалізації стороною захисту права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, в тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржувала сторона захисту. Забезпечення таких умов передбачено безпосередньо ч. 3 ст. 404 КПК, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Проте суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону, не дослідив та не надав належної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на положення статей 22, 94 КПК. Отже, враховуючи загальні засади кримінального провадження, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, та вимоги апеляційних скарг сторони захисту, прохання захисника про повторне дослідження доказів у даному конкретному кримінальному провадженні не було необґрунтованим в розумінні ч. 3 ст. 404 КПК. Таким чином, апеляційний суд не пересвідчився в необґрунтованості аргументів сторони захисту, не дав вичерпних і повних відповідей на них, та дійшов передчасного висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_7 та настанням дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, суд не зазначив підстав, з яких апеляційні скарги захисників визнано необґрунтованими, тоді як формальний підхід до розгляду аргументів сторони захисту є недопустимим, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК. Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що позбавляє можливості перевірити в касаційному порядку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права. Отже, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів не перевіряє інших доводів касаційної скарги захисника, оскільки вони пов`язані з оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, тому, з огляду на зміст доводів і вимог захисника, його касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи сторони захисту і обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень гл. 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3