Ухвала КАС ВС № 240/21013/24

УХВАЛА 07 травня 2025 року м. Київ справа №240/21013/24 адміністративне провадження № К/990/18285/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Сладь Т.П. від 18 жовтня 2024 року № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. 30 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у цій справі є скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Предметом розгляду даної справи є визнання протиправною та скасування постанови від 18 жовтня 2024 року № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Так, позивач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які регулюються статтею 287 КАС України, вважає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи заявника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Суд касаційної інстанції зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Щодо посилання скаржника про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу необхідно зазначити, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Водночас касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для скаржника. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Аналіз правових норм та обставин справи доводить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 257, 287, 328, 330, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов