Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/3880/24-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3880/24-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 07 травня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач 2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: -визнати протиправною відмову №241670075450 від 08.08.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 31.07.2024 року. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 31.01.2025 позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасувати рішення №241670075450 від 08.08.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; -зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2024 р. про призначення пенсії по інвалідності із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 29.03.2000 р. по 30.08.2000 р. та з 04.10.2004 р. по 28.02.2006 р. В решті позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач 1, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 31.07.2024 р. представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд відповідача

2. За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення №241670075450 від 08.08.2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Також у рішенні вказано про незарахування до страхового стажу позивача наступних періодів: - періоду навчання з 01.09.2000 по 06.11.2001 року, оскільки відсутній наказ на зарахування на навчання; - періоду навчання з 01.09.2001 по 31.12.2003, оскільки в додатку до диплому НОМЕР_1 не вірно вказано прізвище до паспортних даних заявника та не вказано дату та місяць вступу до навчального закладу; - періоду навчання з 01.01.2004 по 20.06.2005 та з 02.10.2004 по 28.12.2004, оскільки зарахування до стажу періоду навчання з 01.01.2004 можливо при сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України; - періоду роботи з 04.10.2004 по 28.02.2006 р., оскільки з 19.06.2023 р. для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., у зв`язку із чим стаж зараховується по 31.12.1991 року; - періоду роботи з 29.03.2000 р. по 30.08.2000 р., оскільки за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період. Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 8 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ст. 30 Закону № 1058IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу. Умовою для призначення таких пенсій за нормами Закону є наявність страхового стажу від одного до чотирнадцяти років залежно від віку особи з інвалідністю та групи інвалідності. Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №803531 позивачу встановлено 3 групи інвалідності 17.07.2024 року. За змістом ст. 32 Закону № 1058IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп до досягнення особою: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" закріплено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок). Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За правилами п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи. При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі № 21-11а15. За положеннями статті 20 Закону №1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески являються складовою умовою існування солідарної системи та підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну (або не в повному обсязі) сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. В той же час, відповідачем не заперечується, що згідно з вищевказаними записами трудової книжки позивач в період з 29.03.2000 р. по 30.08.2000 р. працював в Кредитній спілці «Самопоміч». Разом з тим, обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI покладено на платника єдиного внеску. Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до відповідного стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування-індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а та від 15.06.2022 у справі №383/102/14-а. Щодо незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 04.10.2004 р. по 28.02.2006 р. в ООО ТТЦ «Чек - сервіс», колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до ст. 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Статтею 5 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992 (чинна у періоди роботи позивача), укладеної між Україною і росією, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди. Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Цією Угодою визначений стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії та заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення". Крім того, Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що з 19.06.2023, тобто моменту коли Угода припинила свою дію для України, трудовий стаж громадян України набутий в країнах учасницях Угоди не зараховується. Однак, позивач-громадянин України здійснював трудову діяльність з 04.10.2004 по 28.02.2006 в період дії Угоди і громадянам держав-учасників угоди зараховувався трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, з огляду на зазначене, рішення пенсійного органу в цій частині є протиправним. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що під час прийняття оскаржуваного рішення орган пенсійного фонду не в повному обсязі дослідив документи, надані позивачем для призначення пенсії, не провів розрахунок страхового стажу, зокрема в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.03.2000 р. по 30.08.2000 р. та 04.10.2004 р. по 28.02.2006 р. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.