Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/19523/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19523/24 Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаШляхтицького О.І., суддів: Федусика А.Г., Семенюка Г. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 420/19523/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18.10.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.07.2021 р., виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком, відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком, відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, починаючи з 01.07.2021 р., з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. 24.02.2025 представник позивача звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України. В обґрунтування заяви зазначено, що на виконання рішення суду Головне управління позивача повідомлено, що розмір пенсії з 01.07.2021 склав 15059,76 грн. Тобто, на виконання рішення суду відповідач здійснив розрахунок пенсії виходячи із 8 мінімальний пенсій за віком станом на 2021, однак станом на 2024 та 2025 мінімальна пенсія за віком становить 2361 грн. Тому розмір пенсії на виконання рішення суду має становити 19115,76 грн. (18888 (8*2361) + 227,76). У зв`язку за наведеним, представник позивача і звертається із заявою в порядку ст.382 КАС України. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 03.03.2025 у справі № 420/19523/24 відмовити в задоволені заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача до заяви, поданої в порядку ст.382 КАС України, не долучено жодних доказів на підтвердження не виконання рішення суду від 18.04.2024, ухиляння відповідача від виконання останнього та загалом необхідності встановлення судового контролю. Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції представник Пожар В.І. подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву задовольнити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ. Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Положеннями частини 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17 суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень під час прийняття рішення або після винесення такого, однак суд наділений відповідним правом, а не обов`язком. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами. На підставі вище наведеного, аналізуючи правові норми статті 382 КАС України та враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що суд вправі встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як у судовому рішенні за результатами вирішення справи по суті, так і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір по суті. Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, звертав увагу на те, що застосування ст.382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. З аналізу наведеного виходить, що зміст положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, звертаючись із заявою про встановлення судового контролю представником позивача до заяви, поданої в порядку ст.382 КАС України, не долучено жодних доказів на підтвердження не виконання рішення суду від 18.04.2024, ухиляння відповідача від виконання останнього та загалом необхідності встановлення судового контролю. За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України. Поміж тим, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.09.2023 у справі «Статівка проти України» (заява № 64305/12) зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні перешкоджати здійсненню цього права у спосіб або такою мірою, за яких буде порушена його суть. Вони повинні переслідувати законну мету, і має існувати розумна пропорційність між застосовними засобами та метою, якої прагнуть досягти. Також ЄСПЛ зазначив, що зацікавлені сторони мають розраховувати на застосування таких норм. Проте відповідні норми або їх застосування не повинні перешкоджати використанню сторонами у справі доступних засобів юридичного захисту (див. рішення у справах «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22 і 23, від 28.03.2006, та «Кравченко проти України» (Kravchenko v. Ukraine), заява № 46673/06, пункти 41 і 42, від 30.06.2016). Відтак, доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування ухвали суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвалу суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 315, 316,321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.20223 у справі № 420/19523/24 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк