Ухвала КАС ВС № 620/10445/24

УХВАЛА 06 травня 2025 року м. Київ справа № 620/10445/24 адміністративне провадження № К/990/16178/25 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 620/10445/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 гривень; - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року - 3028 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання донарахувати та виплатити всю суму суддівської винагороди відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривні. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривні. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.04.2024 по 30.06.2024, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення суми суддівської винагороди за один місяць з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області подало касаційну скаргу до Верховного Суду. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Перевіривши касаційну скаргу відповідача, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки ним не обґрунтовано підстави, на якій подана касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження. Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, а саме на п.1 ч. 2 ст. 353 КАС. Отже, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Звертаємо увагу, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Окрім того, у якості підстави на касаційне оскарження скаржник вказує п. 2 ч. 2 статті 353 КАС України. Відповідно до якої підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. З цього приводу Суд зазначає наступне. Згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. В порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України). Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України). Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ. За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження. Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає скаржник, немає. У цій справі суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, виходячи з положень ст.ст. 171, 262 КАС України, оскільки справа належить до справ незначної складності. З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 2 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 620/10445/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська