Постанова 4855 № 640/20512/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20512/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2025 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Головченко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Лео" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило: - визнати протиправним та скасувати Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 № 21/1408-рк про застосування до позивача заходу впливу у вигляді штрафу, - зобов`язати Національний банк України підготувати та скерувати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення Позивачу штрафу розміром 50 000 грн, сплаченого на виконання рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 № 21/1408-рк, у порядку та за формою, встановленою Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 №21/1408-рк про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» заходу впливу у вигляді штрафу. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позаяк п. 12 Постанови № 18 (у редакції, що діяла на час вчинення порушення) було встановлено заборону щодо торгівлі валютними цінностями на валютному ринку, яка розповсюджується на всіх суб`єктів цього ринку (уповноважених установ, в тому числі і небанківських фінансових установ) без виключень і є обов`язковою для виконання ними. Натомість, ТОВ «Фінансова компанія Лео» не дотримано приписів Постанови №

18. Наголошено на тому, що сферою регулювання Постанови № 18 охоплюються і правовідносини, пов`язані з діяльністю небанківських фінансових установ. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Представники відповідача в судовому засіданні просили задовольнити вимоги апеляційної скарги, а спірне рішення суду першої інстанції скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Уповноваженими працівниками Національного банку проведено безвиїзний нагляд з питань дотримання вимог валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео», за результатами чого складено Акт про результати безвиїзного нагляду з питань дотримання вимог валютного законодавства від 13.07.2022 № В/25-0014/999/ДСК. За наслідком перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 1-2 пункту 12 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», що полягає у здійсненні Установою продажу клієнтам готівкової іноземної валюти у сумі, що перевищувала загальний обсяг купленої у клієнтів готівкової іноземної валюти, що розраховується, починаючи з 13.04.2022 та протягом наступних операційних/робочих днів. Рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України 28.10.2022 № 21/1408-рк накладено на позивача штраф за порушення вимог підпункту 1-2 пункту 12 Постанови № 18 у розмірі 50000,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням та позицією відповідача, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях позивача не було складу правопорушень, за які відповідач притягнув Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» до відповідальності у вигляді штрафу. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про валюту і валютні операції» за порушення вимог валютного законодавства можуть бути застосовані до уповноважених установ такі заходи впливу, зокрема, як штрафні санкції. Частиною 15 Закону передбачено, що порядок застосування заходів впливу, передбачених статтею 14 цього Закону, у тому числі розмір штрафних санкцій, встановлюється до уповноважених установ - Національним банком України. В силу положень ч. 2 статті 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку України з питань, віднесених до його повноважень, є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб, у тому числі до позивача як до фінансової установи. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 964/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні з 24 лютого 2022 року запроваджений воєнний стан. 24 лютого 2022 року Національним банком України на виконання вимог встановлених статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» ухвалено Постанову №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (надалі за текстом - Постанова №18), якою було введено тимчасові обмеження/заборони при проведені деяких фінансових операцій. Правлінням Національного банку України постановою від 14.04.2022 № 71 визначені умови здійснення торгівлі валютними цінностями, а саме внесені зміни до Постанови № 18, зокрема, у пункті 12 пункт після підпункту 1-1 вказану постанову доповнено новим підпунктом 1-2 такого змісту: «

12. Уповноваженим установам забороняється здійснювати торгівлю валютними цінностями (уключаючи операції за дорученням клієнтів), крім випадків: 1-2) купівлі клієнтами - фізичними особами іноземної валюти в готівковій формі. Уповноважені установи здійснюють операції з продажу клієнтам іноземної салюти в готівковій формі в межах суми перевищення загального обсягу купівлі готівкової іноземної валюти над обсягом її продажу, що розраховується починаючи з 13 квітня 2022 року та протягом наступних операційних/робочих днів». Так, за змістом спірного рішення, порушення встановлені на підставі аналізу інформації зведеного реєстру, яка співпадає з даними показника А39001 та показника А39002 файла 39Х зі звітними датами з 14.04.2022 до 05.05.2022 (включно). Результати порівняння загальних обсягів купленої та проданої готівкової іноземної валюти (що розраховуються починаючи з 13.04.2022 року та протягом наступних операційних днів), свідчать, що в операційні/робочі дні 27.04.2022, 28.04.2022, 29.04.2022, 02.05.2022, 03.05.2022, 04.05.2022 загальні обсяги продажу готівкової іноземної валюти перевищували загальні обсяги її купівлі (що розраховуються починаючи з 13.04.2022 та протягом наступних операційних/робочих днів). Отже, порушення, за яке накладено захід впливу, полягало у купівлі/продажу у фізичних осіб готівкової валюти всупереч встановлених обмежень. Пунктами 12-13 Постанови № 18 (у первинній редакції) було приписано призупинити роботу валютного ринку України, крім операцій продажу іноземної валюти клієнтами; зафіксувати офіційний курс на 24.02.2022. Надалі до Постанови № 18 вносилися зміни, починаючи з самого дня її прийняття. Порівняльний аналіз наведених вище правових норм у комплексному аналізі компетенції Національного банку України та мети державного регулювання ринків небанківських послуг дає підстави для висновку, що зазначені зміни деталізували обсяг повноважень відповідача під час дії воєнного стану чи особливого періоду. Назва Постанови №18 («Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану») вказує на те, що вказана постанова стосується банків, а не будь-яких установ. Колегія суддів при апеляційному розгляді акцентує увагу на тому, що зміст преамбули Постанови НБУ №18, а саме: «Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:», та зміст пункту 2 Постанови НБУ №18, а саме: «Банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою», свідчать, що зазначені норми постанови стосуються лише банків. Так, у п. 12 Постанови №18, зокрема, у редакції Постанови Правління Національного банку України від 14.04.2022 № 71, зазначається суб`єкт заборони - «уповноваженим установам». У тексті Постанови №18 (із змінами і доповненнями) термін «уповноважені установи» не розкрито, також відсутні посилання на будь-які законодавчі та/або нормативно-правові акти України, в яких наведене визначення терміну «уповноважені установи», який вживається у Постанові №18 із змінами. Суд першої інстанції доречно зауважив, що в п. 12 Постанови № 18 міститься формулювання «за дорученням клієнтів», який ототожнює цей термін саме з банківськими установами, оскільки операції за дорученням є характерною ознакою розпорядження коштами, наявними на банківських рахунках, тобто, стосуються саме банківських установ. Зокрема, у розділі ІІІ Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №1 серед повноважень банків у сфері торгівлі безготівковою іноземною валютою та банківськими металами без фізичної поставки визначено, що банки здійснюють операції з торгівлі іноземною валютою, банківськими металами за дорученням клієнта за курсом та в сумі, визначеними клієнтом у його заяві або дорученні на проведення такої операції, порядок надання яких визначається у договорі між клієнтом та банком (пп. 7 п. 10 цього Положення). Таким чином, з огляду на те, що формулювання Постанови № 18 набули суперечливого змісту, наявні підстави стверджувати, що дана постанова стосується лише функціонування банківської системи України в період запровадження воєнного стану, а відповідно, банків. Відтак, текст Постанови № 18 не дозволяв позивачу, як небанківській установі, ототожнювати себе зі сферою регулювання такого нормативно-правового акту. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (пункт 51 рішення у справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51-52 рішення у справі "Редакція газети «Правоє дело та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 115 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 37 рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» («Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom»), заява № 18139/91, пункт 27 рішення у справі «Круслен проти Франції» («Krusli № v. France»), заява № 11801/85, пункт 56 рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» («Amann v. Switzerland»), заява № 27798/95) ((п. 60 постанови ВС від 28.02.2023, справа № 640/9004/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала що категорія «якість закону» (quality of law) або «принцип зрозумілих правил» (understable rules) є основою правового порядку, що ґрунтується на принципі «правовладдя» (верховенстві права) (rule of law), однією з вимог якого є юридична визначеність (legal certainty), зокрема, викладена у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 (п. 57). В контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави. Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Подібні висновки зробив Конституційний Суд України у рішеннях від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 та від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (п. 59 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23). Водночас, брак правової визначеності зумовлює порушення законності судового рішення, самого адміністративного судочинства, ставить під сумнів легітимність мети адміністративного судочинства і його результату, а також порушує баланс приватних та публічних інтересів, унаслідок чого до приватної особи можуть бути застосовані обмеження її прав, свобод, інтересів, які є більш обтяжливими, неспівмірними, нелегітимними за своєю метою, без достатніх підстав та мотивів застосування (п. 60 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23). Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п. 62 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23). Судова колегія акцентує увагу на тому, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, особливо в межах розгляду адміністративних спорів, суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. Подібна правова позиція викладена у висновках ВП ВС, які наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Верховного Суду, які під час розгляду справи були правомірно враховані судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність спірного рішення, а відповідно, й притягнення ТОВ «Фінансова компанія Лео» до відповідальності, позаяк у діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» не було складу відповідних правопорушень. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій, та були враховані судом першої інстанції при розгляді справи. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Лео" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови складено 02.05.2025.