Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/21240/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2025 р.Справа № 520/21240/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/21240/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив: - визнати протиправними дії відповідача на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №520/21240/23, а саме - у невиплаті щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №713 та виплачувати щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн як це визначено цим рішенням; - встановити відповідачу п`ятиденний строк для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №520/21240/23, що полягають у невиплаті щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №713; - надіслати копії окремої ухвали до Харківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону відповідачем. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративній справі №520/21240/23 - залишено без задоволення. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року та постановити ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 поданої в порядку статті 383 КАС України задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №520/21240/23 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.07.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили - 21.11.2023. Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав виконавчі листи у даній справі. Судом встановлено , що згідно перерахунку пенсії з 01.07.2021 позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у даній справі відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.07.2021 з щомісячною доплатою до пенсії 2000,00. За результатом перерахунку нараховано різницю в пенсії за період з 01.07.2021 по 31.01.2022 на суму 14 000,00 грн та внесено до Реєстру судових рішень. У запереченнях на заяву відповідач зазначив, що зміни щодо пенсійного забезпечення позивача відбулися з 01.02.2022 у зв`язку з перерахунком пенсії відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 у справі №520/1774/23. На підтвердження вказаного відповідач надав протокол перерахунку пенсії з 01.02.2022. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будьяких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільноправових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень (п. 40). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури". Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України. Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах. Відповідно до частин 2, 4 вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Частина перша статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. З наведених вище норм вбачається, що рішення суду в адміністративних справах може бути виконане добровільно, з моменту набрання рішенням законної сили, та примусово, після відкриття відповідного виконавчого провадження. При цьому, виконання судового рішення, у якому порядку воно б не відбувалось, є невід`ємною складовою права на судовий захист. Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 383 КАС України особа позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Так, стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Частиною 6 статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення по справі, що порушує права та законні інтереси позивача. Колегією суддів встановлено, що згідно перерахунку пенсії з 01.07.2021 позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у даній справі відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.07.2021 з щомісячною доплатою до пенсії 2000,00. За результатом перерахунку нараховано різницю в пенсії за період з 01.07.2021 по 31.01.2022 на суму 14 000,00 грн та внесено до Реєстру судових рішень. Судова колегія звертає увагу, що у справі №520/1774/23 спір щодо виплати доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн під час наступних перерахунків не розглядався, а тому подана заява позивача згідно з статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України фактично породжує новий спір, який не може бути вирішено у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Необхідно також зауважити, що розглядаючи заяву, подану в порядку статті 383 КАС України, суд не вирішує спору повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення. Потреба у постановленні судом окремої ухвали за наслідком розгляду такої заяви може бути зумовлена виключно діями та бездіяльністю, що свідчать про умисне ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення. Враховуючи викладене, на переконання суду, в даному випадку заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть слугувати підставою для звернення позивача із окремим позовом до суду. Таким чином оскільки, рішення суду фактично виконано відповідачем, а позивач не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень не наводились відповідні висновки, а тому вирішення порушених питань можливе шляхом ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не шляхом постановлення ухвали в порядку статті 249 КАС України. Стосовно вимог скаржника про постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали щодо судді Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєвої О.В. за нерозгляд та затягування розгляду заяв в порядку статті 383 КАС України, колегія суддів залишає їх без розгляду з урахуванням їх необгрунтованості та недоведеності. Проаналізувавши доводи позивача щодо поданої заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та порушення ним прав, свобод, інтересів позивача під час виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 по справі № 520/21240/23, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 по справі № 520/21240/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 05.05.2025 року