Постанова 4816 № 583/142/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2025 року м.Суми Справа №583/142/23 Номер провадження 22-ц/816/477/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М., у присутності : позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та її представника адвоката Собини Павла Миколайовича, відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Розторгуєвої Валентини Борисівни, третьої особи ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Собиною Павлом Миколайовичем, та ОСОБА_4 , як подана його представником адвокатом Крамаренко Іриною Валеріївною, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2024 року у складі судді Ярошенко Т.О., ухваленого в м. Охтирка Сумської області, повне судове рішення складено 04 липня 2024 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору дарування квартири удаваним, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі продажу квартири удаваним, у с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати удаваним договір дарування квартири, укладений 01 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_4 . Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності належала квартира за адресою АДРЕСА_1 . 01 вересня 2017 року укладено договір дарування квартири, за яким позивачка подарувала належну їй вищевказану квартиру ОСОБА_4 . На той час у його власності перебувала квартира за адресою АДРЕСА_2 . Цього ж дня 01 вересня 2017 року було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продав свою квартиру ОСОБА_2 . Зазначає, що за домовленістю між позивачкою та ОСОБА_4 повинен був відбутися правочин міни, згідно якого ОСОБА_1 мала намір обміняти свою квартиру за адресою АДРЕСА_1 на квартиру за адресою АДРЕСА_2 . До укладення правочинів, 27 серпня 2017 року позивачка переїхала проживати за адресою АДРЕСА_3 , де її утримує та доглядає ОСОБА_3 . Позивачка стверджує, що укладення правочину дарування 01 вересня 2017 року є удаваним правочином, спрямованості її волі та ОСОБА_4 в правочині дарування були на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що зазначені в договорі дарування від 01 вересня 2017 року, тобто відбулося приховування наміру вчинити правочин міни квартири, кожна із сторін мала намір отримати у власність нерухомість іншої сторони. У листопада 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати удаваним договір купівлі-продажу укладений 01 вересня 2017 року між ним як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем, а також визнати, що 01 вересня 2017 року ним та ОСОБА_1 уклали правочин міни, за яким він передав у власність ОСОБА_1 належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_4 та ОСОБА_1 , передала у власність йому належну їй квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належала квартира за адресою АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Зазначив, що він мав намір домовитися з ОСОБА_1 про обмін їх власними квартирами, тобто він став би власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 була б власницею квартири за адресою АДРЕСА_4 . 01 вересня 2017 року укладено договір дарування квартири, за яким позивачка подарувала належну їй вищевказану квартиру ОСОБА_4 . Цього ж дня між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу квартири за адресою АДРЕСА_4 . Зазначив що в дійсності він мав намір укласти з ОСОБА_1 договір міни квартир, наміру продавати свою квартиру ОСОБА_2 у нього не було. При підписанні договору купівлі-продажу він не отримував від ОСОБА_2 коштів. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири удаваним відмовлено за необґрунтованістю вимог. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу квартири удаваним, відмовлено за необґрунтованістю вимог. Будучими незгодною з рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Собину П.М., та ОСОБА_4 , діючи через свого представника адвоката Крамаренко І.В., подали апеляційні скарги. Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій адвокатом Собиною П.М., посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, визнати удаваним договір дарування, укладений 01 вересня 2017 року та застосувати до даного договору наслідки договору міни. У доводах апеляційної скарги посилається на упередженість головуючої під час розгляду цієї судової справи в суді першої інстанції, що полягало у наступному. Висновки суду про те, що квартира ОСОБА_2 була придбана за рахунок грошей наданих її матір`ю не ґрунтуються на доказах. Головуючий суддя повідомила відповідачу ОСОБА_2 про те, які докази необхідно надати суду, при цьому повністю виклала позицію для відповідача у цій справі. Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 попередньо зазначала, що вона грошових коштів при укладенні договору купівлі-продажу від 01 вересня 2017 року не передавала, та невпевнено повідомила, що можливо якісь гроші сплачувала її мати. Як на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, вказує на те, що 16 травня 2024 року головуючий видалилася до нарадчої кімнати, повідомивши, що резолютивна частина рішення буде оголошена через годину, однак лише 19 травня 2024 року було постановлено ухвалу про поновлення судового розгляду у цивільній справі. Заявник апеляційного скарги виклала обставини укладення оспорюваних правочинів, наголосивши на тому, що ОСОБА_2 запропонувала допомогу в нотаріальному оформленні правочину через знайомого її матері нотаріуса, вона і передавала правовстановлюючі документи нотаріусу. При укладенні договору ОСОБА_1 повідомляла нотаріуса, що бажає здійснити саме міну квартир, а не подарувати її. Звертає увагу на те, що ОСОБА_4 підтвердив суду, що ОСОБА_1 квартири йому не дарувала, фактично вони домовилися укласти договір міни, кошти за договором купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_2 він не отримував. Заявник апеляційної скарги зауважив, що обидві сторони правочину стверджують, що мали намір та вважали, що укладають договір міни квартирами та їх дії були направлені саме на обмін квартирами, але в результаті прихованої волі інших осіб, обману, шахрайських дій нотаріуса та відповідачки ОСОБА_2 , нотаріусом були підготовлені документи іншого змісту. Також наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показів сторін, а також свідків, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У апеляційній скарзі ОСОБА_4 , яка була подана його представником адвокатом Крамаренко І.В., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно трактував покази ОСОБА_4 , який повідомив, що після отримання позову ОСОБА_1 дізнався, що був ошуканий ОСОБА_2 , адже не мав наміру продавати їй належну йому квартиру, кошти за договором він не отримував. Вказує на суперечливі пояснення ОСОБА_2 щодо передання коштів за набуту квартиру. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5 , не обґрунтувавши в чому саме полягає зацікавленість дружини ОСОБА_4 у результатах розгляду справи. Також, головуючий у справі навмисно перебивав ОСОБА_4 , перекручувала його пояснення, та зневажливо ставилася за те, що він повільно висловлювався через перенесений інсульт. Вказані дії головуючої судді, на переконання заявника апеляційної скарги, свідчать про її упередженість. Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Розторгуєвою В.Б. подано відзиви на апеляційні скарги, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить його залишити без змін, а доводи апеляційних скарг просить залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги та погодились з апеляційною скаргою ОСОБА_4 , думку відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Розторгуєвої В.Б., які заперечили проти доводів поданих апеляційних скарг, 3-ю особу ОСОБА_3 , яка просить задовольнити апеляційні скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 слід відмовити, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Охтирської міської ради від 06 лютого 2003 року, зареєстрованого в КП «Охтирське міжміське бюро технічної інвентаризації» 14 жовтня 2003 року, за реєстраційним номером 3018387 належала квартира за адресою АДРЕСА_1 . 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Багацькою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 676, згідно якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_4 квартиру загальною площею 32,4 кв.м., житловою площею 17 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.с.7). В п.1.6 вказаного договору вказано, що цей дар сторони оцінили у 49917 грн. 01 вересня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Багацькою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 679, згідно якого ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 квартиру загальною площею 50,8 кв. м., житловою площею 26, 7 кв. за адресою АДРЕСА_4 , вартість квартири зазначена в договорі 49700 грн (т.1, а.с.8). ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 із 16 травня 2019 року (т.1, а.с. 6), у вказаному будинку проживає після укладення договору дарування, про що сторони підтвердили в суді. ОСОБА_4 проживає та зарєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 25 червня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 1, а.с.47). ОСОБА_2 проживає та зареєстрована з 06 вересня 2017 року за адресою АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 14). Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була обізнаною про те, що вона здійснила відчуження своєї квартири і не вважала своє право порушеним протягом тривалого періоду, починаючи з 01 вересня 2017 року. Аналогічно ОСОБА_4 не вважав своє право порушеним протягом тривалого періоду, починаючи з 01 вересня 2017 року, в судовому засіданні так і не зміг переконливо довести суду чим викликане його звернення до суду та в чому ж саме порушено його право. ОСОБА_2 , інтереси якої зачіпаються, на законних підставах набула у власність квартиру за адресою АДРЕСА_2 згідно договору купівлі продажу від ОСОБА_4 , є її законним володільцем, правочин укладений між ОСОБА_4 та нею про купівлю-продаж квартири по АДРЕСА_2 є правомірним, порушень прав ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з боку ОСОБА_2 судом не встановлено. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції . Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Положеннями статті 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно зі статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК Українисторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК Українипередбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями статті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У справі, яка переглядається, первісний та зустрічні позови обґрунтовані тим, що укладаючи договори дарування від 01 вересня 2017 року, сторони цього договору насправді вчиняли договір міни належних їм на праві власності квартир. Стаття 717 ЦК Українивстановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Частиною 2 статті 719 ЦК Українипередбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. Статтею 204 ЦК Українивстановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі № 750/6086/23, провадження № 61-18582св23). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 757/563/20-ц, провадження № 61-8518св22) При цьому загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання стороною в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 235 ЦК Україниудаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 ЦК Україниголовною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Таким чином, правова конструкція статті 235 ЦК Українисвідчить, що усі сторони удаваного договору мають намір вчинити правочин інакший, ніж указують. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила суд визнати удаваним договір дарування, укладений 01 вересня 2017 року між ОСОБА_4 та нею, встановивши, що між ними укладено договір міни належних їм квартир. Встановлено, що в один день - 01 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5 , а між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_6 . На час укладення цих договорів оціночна вартість належної ОСОБА_1 квартири становила 49917 грн 00 коп., а квартира ОСОБА_4 49700 грн 00 коп. ОСОБА_1 на час укладення договору дарування належної їй квартири, була особою похилого віку, іншого житла на праві власності позивач не мала у будь-яких родинних або дружніх відносинах з обдарованим ОСОБА_4 не перебувала. Під час розгляду справи як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 вказували на те, що домовилися укласти між собою договір міни належних їм квартир без доплати, зважаючи на те, що вартість вказаних квартир на час укладення договору була однаковою. З оформленням договору зголосилася допомогти ОСОБА_2 через свою матір. Зі змістом укладених договорів при їх підписанні сторони не знайомилися, та нотаріусом не роз`яснялося. ОСОБА_4 також повідомив суд, що домовленостей про продаж належної йому на праві власності квартири ОСОБА_2 не мав, останню бачив лише один раз у нотаріуса, коштів за договором купівлі-продажу він теж не отримував. Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 , підтвердила, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 мали намір укласти договір міни належних їм квартир, коштів від реалізації квартири її чоловік не отримував. Суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, безпідставно критично віднісся до показань свідка ОСОБА_5 , так як саме по собі перебування в родинних відносинах з стороною у справі ОСОБА_4 , не свідчить про її особисту заінтересованість в результаті розгляду справи, зважаючи на характер спірних правовідносин. Третя особа ОСОБА_3 суду повідомила, що вона особисто домовлялася з ОСОБА_4 про здійснення між ним та ОСОБА_1 саме обміну належних їм квартир. Також, ОСОБА_8 підтвердила, що з приводу нотаріального оформлення договорів домовлялася її мати. При чому повідомила, що особисто вона грошей ОСОБА_4 не передавала, розраховувалася її мати, однак розміру переданих коштів вона не знає. Доказів на спростування твердження ОСОБА_4 про не отримання ним коштів за реалізацію належної йому квартири ОСОБА_8 не надано. Отже, на переконання колегії суддів зібраними по справі доказами, встановлено, що ОСОБА_1 не мала наміру дарувати належну їй на праві власності квартиру, що була її єдиним житлом, натомість вони з ОСОБА_4 дійшли згоди на укладення між собою договору міни належними їм на праві власності квартирами та підписуючи оспорювані правочини були переконані, що укладають саме договір міни. Тому, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично було укладено міни, який відповідав волі сторін, а не договір дарування, відтак, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявленого ОСОБА_2 клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Відповідно до ст.ст. 256, 257, ч.ч. 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до п. 12 та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, з урахуванням вказаних норм, з позовом про визнання договору дарування, укладений 01 вересня 2017 року позивач звернулася в межах строків позовної давності. Разом з тим, колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 , а доводи апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом підлягаю відхиленню, з огляду на таке. Так, позивач за зустрічним позовом просить визнати удаваним договір купівлі-продажу, укладений між ним ОСОБА_2 01 вересня 2017 року, визнавши, що того дня укладено договір міни між ним та ОСОБА_1 . Зі змісту ст. 235 ЦК України слідує, що для визнання договору удаваним необхідно встановити, що дії саме сторін договору були направлені на досягнення інших правових насідків і приховують іншу волі учасників. Проте, ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу квартири від 01 вересня 2017 року, а тому відсутні підстави вважати, що при його укладенні його сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_8 мали намір укласти договір міни, сторонами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Більш того, ОСОБА_4 як у зустрічному позові, так і в доводах апеляційної скарги вказує на те, що договір купівлі-продажу квартири було вчинено під впливом обману зі сторони ОСОБА_2 , що є підставою для визнання договору недійсним, а не для визнання цього правочину удаваним. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, на підставі п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Собиною Павлом Миколайовичем, задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , як подана його представником адвокатом Крамаренко Іриною Валеріївною, залишити без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати удаваним правочином договір дарування квартири АДРЕСА_5 , укладений 01 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О.М., зареєстрований в реєстрі за №676. Визнати дійсним договір міни, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 01 вересня 2017 року, за яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 у власність належну їй квартиру АДРЕСА_5 , а ОСОБА_4 взамін передав ОСОБА_1 у власність належну йому квартиру АДРЕСА_6 . Міна проводилася без грошової доплати. В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 5 травня 2025 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко В. Ю. Рунов