Постанова Київський апеляційний суд № 757/34687/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2025 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/34687/20-ц провадження номер: 22-ц/824/5321/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Кобзар Юлії Богданівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у складі судді Григоренко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), у якому, з урахуванням заяви від 23 вересня 2020 року про збільшення позовних вимог (а.с.97-100, т.1), просив: розірвати депозитний договір № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року; стягнути з відповідача на свою користь 200 000 грн 00 коп. суму вкладу; 25 248 грн 74 коп. нарахованих, але не знятих, відсотків за період з 16 липня 2013 року по 15 березня 2014 року; 550 719 грн 84 коп. ненарахованих відсотків з 16 березня 2014 року по 10 грудня 2020 року; 7 688 грн 87 коп. 3% річних за період з 31 липня 2020 року по 10 грудня 2020 року; 2 806 438 грн 16 коп. пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 31 липня 2020 року по 10 грудня 2020 року, а всього, 3 564 846 грн 87 коп. Позов мотивований тим, що 16 липня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDN25000736506319, на підставі якого було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який позивачем було внесено 200 000 грн 00 коп. з відсотковою ставкою за договором на рівні 18% річних. Позивач зазначав, що у березні 2014 року вклад було заблоковано банком, нарахування відсотків припинено. Також 28 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву позивача від 05 липня 2020 року про розірвання депозитного договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, в якій позивач просив також видати належні йому кошти (вклад та нараховані відсотки). Зазначена заява банком виконана не була. Вказував, що факт існування договірних відносин між ним та відповідачем підтверджується самим депозитним договором № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, а також квитанцією від 16 липня 2013 року, довідкою банку № RABIIAO32P6V1NCS від 31 січня 2018 року та випискою по договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року. Стверджував, що блокування карткового рахунку та припинення нарахування відсотків зумовлено припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та міста Севастополя у 2014 році. Позивач вважав, що припинення діяльності філії банку не впливає на обсяг зобов`язань банку відповідно до цивільного законодавства України. Тому вважав, що укладений між сторонами депозитний договір № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року слід розірвати та стягнути з банку на його користь сума вкладу у розмірі 200 000 грн 00 коп. разом з нарахованими, але не знятими відсотками за період з 16 липня 2013 року по 15 березня 2014 року в сумі 25 248 грн 74 коп., ненарахованими відсотками з 16 березня 2014 року по 10 грудня 2020 року в сумі 550 719 грн 84 коп. Крім того, за невиконане грошове зобов`язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 7 688 грн 87 коп. як 3% річних за період з 31 липня 2020 року по 10 грудня 2020 року. Також вказував, що з банку на його користь, як вкладника та споживача фінансових послуг, підлягає стягненню пеня на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 31 липня 2020 року по 10 грудня 2020 року у сумі 2 806 438 грн 16 коп. З наведених підстав ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором №SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року суму вкладу у розмірі 200 000 грн 00 коп., нараховані та невиплачені відсотки у розмірі 25 248 грн 74 коп.; проценти за період з 16 березня 2014 року до 30 липня 2020 року у розмірі 253 972 грн 60 коп.; 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за договором №SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року за період з 31 липня 2020 року до 10 грудня 2020 року у розмірі 2 186 грн 30 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 4 814 грн 08 коп. Рішення суду мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» дійсно був укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, який містить всі істотні умови. На його виконання ОСОБА_1 вніс грошові кошти на вкладний рахунок у розмірі 200 000 грн 00 коп., які банк на вимогу вкладника не повернув, що є підставою для їх стягнення разом з нарахованими та не виплаченими відсотками у сумі 25 248 грн 74 коп., а також з процентами за період з 16 березня 2014 року до 30 липня 2020 року за ставкою 18% річних відповідно до умов договору та з урахуванням кількості днів знаходження вкладу в банку, що становить 253 972 грн 60 коп. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь вкладника передбачені ч.2 ст.625 ЦК України компенсаційні виплати у виді 3% річних за період з 31 липня 2020 року до 10 грудня 2020 року, що становить 2 186 грн 30 коп. Відмовляючи у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на розірвання цього договору, направивши на адресу банку заяву про розірвання договору та повернення коштів від 05 липня 2020 року, а отже цей договір було розірвано за ініціативою позивача з 30 липня 2020 року (через 2 дні з моменту отримання банком заяви позивача про розірвання договору), що виключає можливість розірвання цього договору в судовому порядку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Кобзар Ю.Б. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, непривальне застосування норми матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю, а в іншій частині рішення залишити без змін. Також представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Кобзар Ю.Б. просить доповнити резолютивну частину рішення у справі № 757/34687/20-ц (у разі залишення апеляційної скарги без задоволення/зміни рішення суду першої інстанції), зазначивши про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок укладання між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за оспорюваним договором, який є предметом у даній справі, ПАТ «КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за цим договором банківського вкладу, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за таким договором. Тому вважає, що ухвалення судового рішення у цій справі про стягнення грошових коштів за договором № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року безпосередньо впливає на права та обов`язки іншої юридичної особи - ТОВ «ФК «Фінілон». Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги наведені пояснення та надані банком докази і не здійснив перевірки належності відповідача та обґрунтованості позову та заявлених вимог щодо відповідача, якого визначив позивач. Зазначає, що банк не погоджується із розміром відсотків, оскільки судом першої інстанції не врахований розмір відсотків згідно витягу з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б.н от 17.11.2014» від 10 серпня 2020 року, відповідно до якого станом на 17 листопада 2014 року залишок відсотків по вкладу складав 27 549 грн 70 коп. Вважає, що згідно з розрахунком банку розмір відсотків за період з 18 листопада 2014 по 30 липня 2020 року слід викласти у такому вигляді: 200 000 грн 00 коп. ? 18% ? 2082 ? 365 = 205 347 грн 94 коп., а разом сума відсотків за період з 16 липня 2013 року по 10 грудня 2020 року складає: 27 549 грн 70 коп. + 205 347 грн 94 коп. = 232 897 грн 64 коп. Наголошує, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить обґрунтувань стягнення з банку на користь позивача відсотків у розмірі 25 248 грн 74 коп., за який період здійснені такі нарахування та за якою відсотковою ставкою, адже сам позивач у позові зазначає про те, що нарахування відсотків припинилися з 16 березня 2014 року та саме з 16 березня 2014 року по 30 липня 2020 року суд стягнув з Банку відсотки у розмірі 253 972 грн 60 коп., а відповідно до п.3 договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року відсотки по закінченню кожного цілого місяця зараховуються на карту/рахунок № НОМЕР_1 . Вважає, що позивач до 16 березня 2014 року отримував такі відсотки та не заявляв вимог в цій частині, а відтак і відсутні підстави для подвійного нарахування відсотків та стягнення їх з банку. Щодо стягнення 3% річних, то представник банку вказує, що судом першої інстанції не враховано той факт, що у зв`язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року (після переведення боргу за цим договором банківського вкладу на ТОВ «ФК «Фінілон») не є боржником за договором, який є предметом спору, отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних, які нараховані позивачем та стягнуті судом. Зазначає, що в резолютивній частині рішення суд першої інстанції не вказав про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д.А. вказує, що доводи апеляційної скарги про те, що банк є неналежним відповідачем у справі, а належним відповідачем є ТОВ «ФК «Фінілон», є необґрунтованими, оскільки ні довідка, ні витяг з електронного додатку не підтверджують факт переведення коштів позивача TOB «ФК «Фінілон». Вважає, що договір переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та TOB «ФК «Фінілон» є нікчемним, оскільки при його укладанні банком була порушена встановлена Законом процедура його укладання. Також звертає увагу на те, що ТОВ ФК «Фінілон» є повністю консолідованою дочірньою компанією банку, про що ПАТ КБ «ПриватБанк» сам зазначив на сторінці 46 своєї «Окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами та звіті незалежного аудитора 31 грудня 2014 року». Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.367 ЦПК України судом апеляційної інстанції не перевіряється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно зі ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 липня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000736506319, на підставі якого було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено 200 000 грн 00 коп. Відсоткова ставка за договором становила 18% річних. У березні 2014 року цей вклад було заблоковано банком, нарахування відсотків припинено. Відповідно до клієнтської виписки по договору № SAMDN25000736506319 від 19 липня 2013 року, станом на лютий 2014 року залишок на карті ОСОБА_1 , відкритої у АТ КБ «ПриватБанк», становить 222 182 грн 45 коп. Згідно з інформацією про залишки коштів та нараховані відсотки клієнта АТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_1 , залишок коштів станом на 31 грудня 2016 року становить 225 248 грн 74 коп. 28 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2020 року про розірвання депозитного договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, в якій вкладник (позивач) просив вважати розірваним договір банківського вкладу та видати належні йому кошти (вклад та нараховані відсотки). Проте АТ КБ «ПриватБанк» вказана заява ОСОБА_1 від 05 липня 2020 року виконана не була, що банком не заперечується. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). За приписами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Правова природа договору банківського вкладу розкрита законодавцем у ч.1 ст.1058 ЦК України. Статтею 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Отже в силу ст. ст. 1058, 1061 ЦК України та умов укладеного сторонами договору банківського вкладу відповідач, крім суми вкладу, зобов`язаний виплатити позивачу нараховані на нього проценти. За правилами ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. У відповідності до ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). За визначенням, яке наведене у ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Як встановлено у ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Із цією нормою кореспондується п. 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення №516), яким передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)]. Згідно з п.2.4 Положення № 516, за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. Відповідно до ст.1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку. За приписами п.1.4 Положення № 516 залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно з п.3.3 Положення № 516, за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину та нараховані проценти на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу (депозиту) та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, коли це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги вкладника про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов`язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі вкладнику письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім`я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов`язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу. Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку. Також пунктом 3.4 Положення №516 встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов`язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладу (депозиту), унесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через один місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Отже, установивши вказані обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» мало місце укладення договору банківського вкладу № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, який містить всі істотні умови та його дійсність не оспорювалась. На виконання вказаного договору ОСОБА_1 вніс грошові кошти на вкладний рахунок, відкрий в АТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 200 000 грн 00 коп., що підтверджується копією квитанції № 6 про внесення на рахунок від 16 липня 2013 року. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). У справі встановлено, що ОСОБА_1 направив до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву від 05 липня 2020 року про дострокове розірвання договору банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року та повернення коштів, в якій просив вважати розірваним договір № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року та повернути сплачені ним грошові кошти у розмірі 200 000 грн 00 коп., повернути недоплачені відсотки за договором. Вказана заява одержана АТ КБ «ПриватБанк» 28 липня 2020 року, що підтверджується даними сайту АТ «Укрпошта». Проте АТ КБ «ПриватБанк» ні суму вкладу, ні відсотки на цю суму вкладу, ОСОБА_1 , як належному вкладнику, не виплатило. 15 квітня 2014 року був прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до ст. 3 якого, територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України. З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, враховуючи Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» та з урахуванням неможливості здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі, інших банків, Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - постанова НБУ № 260). Згідно з п.5 цієї постанови НБУ № 260, банки, у тому числі, ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України. Отже згідно чинного на той час законодавства, після окупації Автономної Республіки Крим (далі - АРК) та міста Севастополя відокремлені підрозділи ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мали правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність. Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, закриття відокремлених підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не є правовою підставою для невиконання відповідачем зобов`язань за договором № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року, оскільки вказаний договір був укладений ОСОБА_1 з ПАТ КБ «ПриватБанк», а не з його відокремленими підрозділами. ПАТ КБ «ПриватБанк» є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Відтак невиконання відповідачем як функціонуючим загальнонаціональним банком своїх зобов`язань щодо повернення суми банківського вкладу та сплати процентів є порушенням умов укладеного з ОСОБА_1 договору та вимог чинного законодавства України. Близьких по суті висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 199/317/20 (провадження № 61-12863св22) та в інших. Така позиція Верховного Суду щодо вкладів фізичних осіб у відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» до тимчасової окупації АРК є усталеною та на час апеляційного перегляду справи не змінилась. У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц зазначала, що банківський вклад є повернутим у день його фактичного повернення, а не в день формального перерахування на рахунок вкладника, з якого кошти неможливо отримати. Крім того, такої ж правової позиції дотримувався і Верховний Суд України. Зокрема, у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13 зазначено, що згідно зі ст.ст. 526, 1058 ЦК України зобов`язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладникові готівкою або надання реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов`язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України. Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як визначено у ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч.ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення позивачу суми вкладу та виплати нарахованих відсотків за договором банківського вкладу № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року. Цей факт АТ КБ «ПриватБанк» не спростовано. Згідно з інформацією про залишки коштів та нараховані відсотки клієнта ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2016 року підтверджено, що залишок коштів на рахунках позивача становить 225 248 грн 74 коп. Водночас до відзиву на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» долучило, зокрема, договір про переведення боргу № б.н. від 17 листопада 2014 року, додаткову угоду до договору про переведення боргу № б.н. від 18 листопада 2014 року, витяг з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б.н. от 17.11.2014», довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 10 вересня 2020 року. Зазначеними документами, у їх сукупності підтверджується, що на момент переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» сума коштів за зобов`язанням перед ОСОБА_1 становила, у тому числі, 25 248 грн 74 коп. нарахованих відсотків по вкладу, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 . Установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу за договором банківського вкладу № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року у розмірі 200 000 грн 00 коп. та нарахованих відсотків по вкладу, які не були виплачені позивачу, у сумі 25 248 грн 74 коп. Відповідно до ч. 5 ст.1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. За змістом ст,612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом . У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті ст.ст.598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених ст. ст. 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1%, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог ст. 1070 ЦК України»; «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст.1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. Враховуючи, що договір № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року розірвано на вимогу позивача з 30 липня 2020 року, то судом першої інстанції правильно встановлено, що з моменту розірвання договору нарахування передбачених договором процентів припиняється та інтереси позивача забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У період з 16 березня 2014 року до 30 липня 2020 року відсотки нараховуються за ставкою 18% річних відповідно до умов договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року та кількість днів знаходження вкладу в банку, на які нараховуються проценти, становить 2 572 дні. Судом першої інстанції правильно розраховано, що за договором № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року за період з 16 березня 2014 року до 30 липня 2020 року підлягають до нарахування проценти за ставкою 18% річних, що становить формулу: 200 000 ? 18% ?2 572 ? 365 = 253 972 грн 60 коп. Водночас після закінчення строку дії договору банківського вкладу зобов`язання між сторонами вважаються припиненими та проценти на суму вкладу не нараховуються. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню відсотки саме за період з 16 березня 2014 року до 30 липня 2020 року у сумі 253 972 грн 60 коп. Крім того, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 3% річних, суд першої інтанції правильно послався на ч.2 ст.625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)). Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У позивній заяві ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення 3% річних за період з 31 липня 2020 року до 10 грудня 2020 року за розрахунком: 703 367 грн 96 коп. ? 3% ? 133 дні = 7 688 грн 87 коп. Разом з тим, у ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Отже, при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, тобто 200 000 грн 00 коп. на підставі договору № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року. Таким чином, 3% річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 200 000 грн 00 коп.., помноженого на кількість днів прострочення (період, заявлений позивачем), що становить 133 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році): 200 000 грн. ? 133 дні ? 3 / 100 ? 365 = 2 186 грн 30 коп. З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно стягнув із відповідача на користь позивача 3% річних саме за період з 31 липня 2020 року до 10 грудня 2020 року у розмірі 2 186 грн 30 коп. Що стосується доводів представника відповідача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником, у тому числі, за договором, укладеним із ОСОБА_1 , який є предметом спору, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив їх, виходячи з такого. Як зазначено у договорі від 17 листопада 2014 року, укладеному між ПАТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «ФК «Фінілон», про переведення боргу, з додатковою угодою до нього від 18 листопада 2014 року, на підставі згоди кредиторів, отриманої ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною цього договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» переводить, а ТОВ «ФК «Фінілон» приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, що виникли на підставі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно з переліком (додаток № 1). Зобов`язання по виплаті грошових коштів, які переводяться на ТОВ «ФК «Фінілон», виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування (додаток № 1), які укладені структурними підрозділами ПАТ КБ «ПриватБанк», що здійснюють діяльність на території АР Крим. Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 10 серпня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує виконання банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 , відповідно до договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору. Сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку, включає, зокрема, нараховані проценти по вкладу на дату переведення боргу (а.с.54, т.1). Відповідно до витягу з електронного додатку, розмір грошових коштів, які підлягають до сплати боржником кредитору ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000736506319 від 16 липня 2013 року складає 224 483 грн 41коп. та 3 066 грн 29 коп. (а.с.53, т.1). Як визначено у скріншоті оголошення на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банка на цій території в розділі 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами клієнта з банком. У разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «Фінілон», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги,

32. У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15.02.2015 року. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта (а.с. 49, т.1). У відповідності до ст.520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). За змістом ст.ст. 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. Подібний правовий висновок щодо наслідків укладеного 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу, з додатковою угодою до нього від 18 листопада 2014 року, викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21), а також в інших постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції правильно враховано, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за вказаним вище договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі. Що стосується посилання представника відповідача на витяг з електронного додатку та довідки про перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» належних ОСОБА_1 грошових коштів, то ці обставини не звільняють відповідача від обов`язку з повернення отриманих ним від позивача грошових коштів, оскільки для кредитора не має жодного правового значення отримання чи неотримання від попереднього боржника новим боржником грошових коштів як виконання зобов`язань за договором переведення боргу, укладеним без його згоди, та вказані домовленості стосуються виключно сторін, визначених у самому договорі, якою не є і не може вважатися позивач. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 січня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17 листопада 2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21). З цих же підстав апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок укладання між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за спірним договором, який є предметом у даній справі, ПАТ «КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за цим договором банківського вкладу, що, на думку банку, також вплинуло на період та суму нарахування відсотків по вкладу, а також виключає підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних, які нараховані позивачем та стягнуті судом. Отже, установивши вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу, нараховані та невиплачені відсотки, а також 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за визначені судом періоди й розмірах. Щодо клопотання представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» про доповнення резолютивної частини рішення (у разі залишення апеляційної скарги без задоволення/зміни рішення суду першої інстанції) про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, то воно не підлягає задоволенню з таких підстав. З мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись на положення 64.2.8, п.164.2 ст.164, п.п. 165.1.41 п.165.1 ст. 165, 170.4 ст.170, п.п.14.1.180 Податкового кодексу України, зазначив, що згідно чинного податкового законодавством передбачено суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача за вкладом разом з нарахованими банком відсотками на депозитні кошти та компенсаційні виплати, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками. З метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Проте у резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції не вказав, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Наведені обставини свідчать про те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції допустив процесуальні недоліки, які, на переконання суду апеляційної інстанції не тягнуть за собою скасування або зміну рішення, оскільки можуть бути усунуті судом першої інстанції шляхом ухвалення додаткового рішення у порядку, передбаченому процесуальним законом (ст. 270 ЦПК України), що є належним процесуальним механізмом без необхідності скасування або зміни основного рішення. Інші доводи апеляційної скарги також зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права та не допущено порушення процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - адвоката Кобзар Юлії Богданівни залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 квітня 2025 року. Головуючий Судді: