Постанова Рівненський апеляційний суд № 571/730/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 травня 2025 року м. Рівне Справа № 571/730/24 Провадження № 22-ц/4815/377/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Гордійчук С.О. суддів: Хилевича С.В.,Шимківа С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянула в порядку позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року, ухваленого в складі судді Комзюк А.Ф., повний текст судового рішення складено 17.12.2024 року, у справі №571/730/24 в с т а н о в и в : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 дід позивача. За життя він склав заповіт, згідно якого належний йому житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 заповів своєму сину ОСОБА_4 - батьку позивача. ОСОБА_4 спадщину прийняв, оскільки на момент смерті спадкодавця - свого батька був зареєстрований та проживав разом з ним. Однак свідоцтва про право на спадщину за заповітом за життя не оформив. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить і успадкований ним житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . На момент смерті спадкодавця позивач був зареєстрований та проживав з ним, а відтак він як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину після смерті свого батька та у встановлений законодавством строк від прийняття спадщини не відмовився. З метою оформлення спадщини він звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюка О.Г., проте 04 грудня 2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказаний житловий будинок в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, щодо належності цього майна спадкодавцю ОСОБА_4 . Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення суду позивач посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково вважав, що позивачем не надані докази на підтвердження фактичного вступу його батька в управління або володіння спадковим майном після смерті діда. Суд не врахував, що його батько після смерті діда продовжував проживати у спадковому будинку та користувався ним за призначенням, а відтак в силу закону вважається таким, що фактично вступив у володіння спадковим майном. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує доводи останнього просить суд оскаржуване рішення залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с.12). Згідно дублікату заповіту, який має силу оригіналу, в селищі Рокитно Рівненської області, п`ятнадцятого листопада 1994 року ОСОБА_3 15.11.1994 року склав заповіт, згідно якого зробив розпорядження: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 , який належить йому на праві особистої власності, заповів сину ОСОБА_4 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Витичак А.М. 15.11.1994 року (а.с.13). Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №74660947 від 08.11.2023, дублікат заповіту внесено до спадкового реєстру 08.11.2023 року під №1160 Рівненською державною нотаріальною конторою (а.с.14). Після його смерті відкрилася спадщина. Заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину на майно за заповітом спадкоємець ОСОБА_4 , в нотаріальну контору не надходило. Відповідно до довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Рокитнівської селищної ради №07-20/705 від 27.10.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за місцем проживання по АДРЕСА_1 . Разом з ним на день його смерті зареєстровані та проживали його: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; онук ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; онука ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; правнучка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; невістка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; онук ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 та онук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (а.с.15). Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини спадкування у цій справі виникли щодо визнання права власності на спадкове майно, спадщина на яке відкрилась для спадкоємця ОСОБА_4 у 2001 році, у період чинності ЦК УРСР, і успадковане майно спадкоємець за життя належним чином не оформив. Для позивача правовідносини щодо спадкування регламентуються ЦК України, 2004р. Отже, якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. За змістом статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Відповідно до частини другої статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР). Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, в редакції чинній на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18) зазначено, що «згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини……Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась». Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20). Встановлено, що право на спадщину за життя спадкоємець ОСОБА_4 (батько позивача) не оформив, однак на час смерті спадкодавця проживав та був зареєстрований за адресою спадкового майна. Вказані обставини сторони не оспорюють. Установивши, що на день смерті ОСОБА_3 був складений заповіт щодо належного йому майна, а його син ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом фактично прийняв спадщину після смерті свого батька, шляхом проживання, користування та утримання будинку, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що його батько ОСОБА_4 прийняв спадщину протягом шести місяців з дня відкриття спадщини і ця спадщина, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР належала йому з 11 травня 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на спірний будинок. Спадкоємцем першої черги є його син ОСОБА_1 (позивач), який був зареєстрований та проживав разом із батьком по АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою Рокитнівської селищної ради №07-20/604 від 22.09.2024 року. (а.с.17) 04 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюка О.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . Постановою про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 04.12.2023 року, приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюк О.Г., відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу щодо належності майна спадкодавцеві (а.с.24). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Тлумачення статей 1268, 1269 ЦК України свідчить, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції на момент відкриття спадщини), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Зміст наведених норм закону свідчить про те, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. Враховуючи, що спадкоємець за законом ОСОБА_1 постійно проживав із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Матеріали справи свідчать про те, що постійне місце проживання позивача за адресою спадкодавця підтверджується відміткою у його паспорті та беззаперечно не спростовується наданими відповідачем доказами, тому апеляційний суд вважає, доведеним факт прийняття позивачем спадщини після смерті батька ОСОБА_4 у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Відповідно до статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази, які б підтверджували проживання позивача в іншому місці, матеріали справи не містять. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 01 травня 2025 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Хилевич С.В. Шимків С.С.