Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/1173/25

Дата документу 01.05.2025 Справа № 335/1173/25 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 335/1173/25 Головуючий у 1-й інстанції:Шалагінова А.В. Провадження №22-ц/807/903/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. В обґрунтування позову зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 16 вересня 2006 року, з яким мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірваний за рішенням Пологівського районного суду Запорізької області 20 вересня 2010 року у справі №2-1710/10.На даний час син навчається на стаціонарній формі навчання на річному підготовчому курсі польської мови в Студії Іноземних мов Вроцлавської Політехніки в Республіці Польща на платній основі. Вартість навчання ОСОБА_3 протягом періоду з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року становить 3 000 Євро. Син навчається на денній формі освіти, а тому не має можливості працювати, потребує постійної матеріальної допомоги. ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Забезпечити усі потреби сина за свій рахунок позивачка не має можливості, оскільки постійної роботи та власного житла не має, є внутрішньо переміщеною особою. Добровільно відповідач допомогу на утримання сина не надає, хоча має таку можливість, є працездатним, має постійне джерело доходу. На підставі вищевикладеного просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі частини усіх видів доходів (заробітку) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для працездатної особи, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення ним 23 років за умови, що він буде продовжувати навчання. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі 1/5 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 03 лютого 2025 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання ОСОБА_3 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2025 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що син ОСОБА_4 не поступив у навчальний заклад і не навчається в ньому, а лише прийнятий на річний підготовчий курс польської мови з метою проходження навчання в Польщі, що не є навчанням у розумінні приписів статті 199 СК України, оскільки дитина при цьому не здобуває жодного освітнього чи професійного рівня. Вказує, що позивач незаконно заявляє свою позовну вимогу про стягнення аліментів у зв`язку із навчанням до досягнення сином 23 років, тобто фактично до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що це суперечить нормам частини 2 статті 199 СК України, оскільки цією нормою передбачено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Зазначив, що він також є внутрішньо переміщеною особою, на його утриманні перебуває дружина та малолітня дитина, донька, в м. Запоріжжі орендує квартиру для сім`ї, у зв`язку з чим не має змоги утримувати сина. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвала про відкриття апеляційного провадження та апеляційна скарга направлена ОСОБА_2 на адресу її проживання зазначену нею в позовній заяві 11 квітня 2025 року. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частину шосту статті 19 доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 460-1X від 15 січня 2020: в редакції Закону № 3831-1X від 19 червня 2024 року відповідно до якої малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства ( материнства) Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що предметом позову в цій справі є зменшення розміру стягнення аліментів на повнолітню дитину, котра продовжує навчання. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та враховуючи зміни в п. 3 ч. 6 статті 19 ЦПК України в редакції Закону № 3831-1X від 19.06.2024, що дана справа відноситься до малозначних справ, тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 та 3 частини шостої статті 19 ЦПК України Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що син сторін у справі досяг повноліття, продовжує навчання як іноземець на підготовчому річному курсі (з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року) в Студії Іноземних мов Вроцлавської Політехніки на стаціонарній формі навчання з метою проходження навчання в Польщі на платній основі та, відповідно до ст. 199 СК України, потребує матеріальної допомоги, і стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який продовжує навчання у 1/5 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно буде достатнім для належного утримання дитини та співмірним матеріальному становищу платника та до закінчення навчання, починаючи з 03 лютого 2025 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23 років. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом встановлено, що сторони позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 16 вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2010 року у справі №2-1710/10. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_6 . Рішення судунабрало законної сили 01 жовтня 2010 року (а.с. 7,8). Відповідач, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 20 лютого 2007 року серії НОМЕР_1 видане виконавчим комітетом Тарасівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (а.с.9). Наразі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , за якою вона зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією довідки від 08 серпня 2022 року, виданої Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради (а.с. 6). Наразі ОСОБА_3 продовжує навчання, що підтверджується копією довідки Політехніки Вроцлавська від 15 липня 2024 року (з перекладом на українську мову) про прийняття іноземця на підготовчий курс з метою проходження навчання, в якій зазначено, що ОСОБА_3 прийнятий на період з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року на річний підготовчий курс польської мови з метою проходження навчання в Польщі на платній основі. Оплата 3000 євро надійшла 12 липня 2024 року. Курс проходить в Студіях Іноземних мов Вроцлавської Політехніки , форма навчання стаціонарна (а.с. 12-14). Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до Відомостей з Пенсійного фонду України від 15 грудня 2024 року, ОСОБА_2 отримала дохід у вигляді пенсії за 2007 - 3890 грн, за 2008 - 6390 грн, 2009 - 7718 грн, 2010 - 840,97 грн, 2013 - 2133,48 грн, 2015 - 680,65 грн, 2016 - 2715,85 грн (а.с.15). Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 березня 2016 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 з 12 березня 2016 року, перебувають у шлюбі (а.с.40). Від даного шлюбу, у них народилася дитина - донька ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.40 зворот). ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_12 та донька ОСОБА_11 є внутрішньо-переміщеними особами та проживають у м. Запоріжжі, що підтверджується довідками №2304-5000821741, №2304-5000820730, №2304-5000822703 від 07 квітня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.41). Згідно зі ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України (у редакції Закону України від 17 травня 2016 року № 1370-VIII, далі - СК України), яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина. Згідно зі статтею 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Частиною першою статті 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Тобто наявність у батька можливості надавати матеріальну допомогу дитині, що продовжує навчання у сукупності з іншими обставинами є вирішальною підставою для стягнення з батька аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання після досягнення вісімнадцятирічного віку. У частині третій статті 199 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. Таким чином, з указаного вбачається, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язанні обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання. Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього кодексу. Згідно ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). За нормами ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_1 .. Наразі ОСОБА_3 продовжує навчання, що підтверджується копією довідки Політехніки Вроцлавська від 15 липня 2024 року (з перекладом на українську мову) про прийняття іноземця на підготовчий курс з метою проходження навчання, в якій зазначено, що ОСОБА_3 прийнятий на період з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року на річний підготовчий курс польської мови з метою проходження навчання в Польщі на платній основі. Оплата 3000 євро надійшла 12 липня 2024 року. Курс проходить в Студіях Іноземних мов Вроцлавської Політехніки , форма навчання стаціонарна. В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_3 повністю знаходиться на утриманні матері ОСОБА_2 , усі витрати, пов`язані з навчанням, придбанням одягу, продуктів харчування, канцелярії здійснюються нею, що не заперечується відповідачем. Отже, повнолітній ОСОБА_3 продовжує навчання та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги. Відповідач ОСОБА_1 працює, відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік він обіймає посаду старшого дільничного офіцера поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, його дохід за цим місцем роботи за 2023 рік склав 873 860 грн (а.с.16-20). Інформації щодо звільнення зі служби на теперішній час та відсутності доходу відповідачем не надано. З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 . Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до положень статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідачем не надано доказів відсутності потреби у матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням сина. Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 досягнув повноліття, продовжує навчання, у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, та задовольняючи частково позов і стягуючи з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/5 частини із всіх видів заробітку (доходу), правильно виходив з того, що відповідач зобов`язаний та спроможний надавати матеріальну допомогу сину саме у такому розмірі, вважаючи цю суму обґрунтованою, достатньою та такою, що відповідає потребам сина. Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в нього на утриманні перебувають дружина та ще одна дитина, оскільки, визначаючи розмір аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , суд першої інстанції в повній мірі врахував матеріальне становище платника аліментів, а також те, що на його утримання перебувають дружина та ще одна дитина та дійшов висновку про спроможність відповідача надавати матеріальну допомогу сину у визначеному судом розмірі. Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що за станом здоров`я ОСОБА_1 не може працювати і останній не спроможний надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину ОСОБА_4 , який продовжує навчання. Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати аліментів на утримання свого повнолітнього сина, на період його навчання, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону, тому наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що його син ОСОБА_4 після досягнення повноліття продовжує навчання є безпідставними, оскільки, як вбачається з довідки Політехніки Вроцлавська від 15 липня 2024 року (з перекладом на українську мову) про прийняття іноземця на підготовчий курс з метою проходження навчання, в якій зазначено, що ОСОБА_3 прийнятий на період з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року на річний підготовчий курс польської мови з метою проходження навчання в Польщі на платній основі. Оплата 3000 євро надійшла 12 липня 2024 року. Курс проходить в Студіях Іноземних мов Вроцлавської Політехніки , форма навчання стаціонарна (а.с. 12-14). Вказана довідка підтверджує факт проходження ОСОБА_3 навчання з 01 жовтня 2024 року по 30 вересня 2025 року, а саме на річний підготовчий курс в Студіях Іноземних мов Вроцлавської Політехніки з метою проходження навчання в Польщі на платній основі. Належних, достатніх, достовірних доказів на спростування цих обставин, відповідач суду не надав. Посилання апелянта на те, що курси не є формою навчання є безпідставними та не заслуговують на увагу виходячи з наступного. Аналіз змісту частини другої статті 199 СК України дає підстави для висновку, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно передбачає припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення нею навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання у навчальному закладі. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, яка, зокрема не містить застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини. Завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти). Частиною першої статті 191 СК України, а ліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Як вбачається з матеріалів справи, позивач направила позовну заяву до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку 03 лютого 2025 року, що підтверджується поштовим конвертом з поштовою відміткою АТ «Укрпошта» із трекінг номером 69059 0005728 2 (а.с.22). А тому, суд першої інстанції вірно визначив період стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітнього сина на період його навчання саме з 03 лютого 2025 року, а тому доводи відповідача частині не вірного визначення початку періоду стягнення аліментів не заслуговують на увагу. В резолютивній частині рішення вірно зазначено, що аліменти стягуються, починаючи з 03 лютого до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років, що відповідає положенням ст. 199 СК України, тому доводи апеляційної скарги про те, що аліменти цим рішення будуть з нього стягуватися до досягнення сином 23 років, тобто до 30 січня 2030 року не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи. З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 01 травня 2025 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.