Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/192/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/1239/25 Справа № 243/192/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Стародуб О. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Стародуб О.Г., при секретарі Кулініч Ю.А., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Полянчука В.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Полянчука В.Б. на постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, - ВСТАНОВИВ: Згідно постанови, 26.12.2024 року о 22 год. 37 хв. в м. Слов`янськ, вул. Центральна, біля буд. 70, водій ОСОБА_1 керував т.з. Toyota Hilux, н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проведений на місці зупинки т.з. за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6820, що підтверджується тестом №663 від 26.12.2024 року. Результат огляду становить 1,99‰. Велась відеофіксація на нагрудну body cam: 2713; 2569. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9а ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник Полянчук В.Б. просить скасувати постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КупАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. Вважає, що суд не з`ясував всі обставини справи та надав невірну оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Зазначає про порушення порядку огляду на стан сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, і огляд мав здійснюватися не працівниками поліції, а посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Вказує на відсутність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння та як наслідок незаконність вимоги працівників поліції про проходження огляду. Зауважує, що долучений до протоколу відеозапис не містить фіксації всіх подій, а саме факту керування транспортним засобом та усієї процедури оформлення адміністративного матеріалу. Наголошує, що ОСОБА_1 не були роз`яснені його права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Зазначає про відсутність в матеріалах справи направлення на огляд до закладу охорони здоров`я. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Суд безпідставно визнав належним доказом вини ОСОБА_1 рапорт інспектора. Також судом не взято до уваги результати огляду ОСОБА_1 , проведеного уповноваженою особою у відповідності до встановленого порядку у медичному пункті військової частині НОМЕР_2 в присутності двох свідків, про що складений відповідний акт огляду № 109, згідно якого ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння не перебуває. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки виконував прямий наказ свого командира про терміновий виїзд для евакуації поранених побратимів з лінії безпосереднього зіткнення. Також зазначає, що позбавлення права керування транспортним засобом є недоцільним, оскільки унеможливить виконання ОСОБА_1 бойових завдань, спрямованих на захист держави у військовий час, тому, на його думку, накладення стягнення у виді штрафу було б достатнім для виховання особи та запобігання новим проступкам. Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення захисника, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що суддя першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння. Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. При цьому, відповідно до п. 7 розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яка була затверджена спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 року, установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. За змістом п.2.9 «а» ПДР України встановлено заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Вказаних вимог чинного законодавства ОСОБА_1 не виконав, що й призвело до вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Факт скоєння адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 підтверджуються наступними доказами. Протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №982867 від 26.12.2024 року, згідно якого 26.12.2024 року о 22 год. 37 хв. в м. Слов`янськ, вул. Центральна, біля буд. 70, водій ОСОБА_1 керував т.з. Toyota Hilux, н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проведений на місці зупинки т.з. за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6820, що підтверджується тестом №663 від 26.12.2024 року. Результат огляду становить 1,99‰. Чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота. Результат огляду на стан сп`яніння позитивний 1,99 ‰, з яким ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його особистим підписом. Роздруківкою тестування на алкоголь за допомогою «Alcotest 6810 Drager», тест № 663 від 26.12.2024 року, з якої вбачається, що 26.12.2024 року о 22:44 годині протестовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого виявлено 1,99 ‰. Роздруківка містить підпис ОСОБА_1 . Відеозаписом до протоколу, на якому зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Toyota Hilux, н.з. НОМЕР_1 , виявлення у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, здійснення огляду на стан сп`яніння за допомогою Alcotest Drager, зафіксовано результат 1,99 ‰, з яким ОСОБА_1 погодився. Рапортом поліцейського взводу №1 роти №1 БПП в містах Краматорську та Слов`янську УПП в Донецькій області ДПП, згідно якого 26.12.2024 року в м. Слов`янськ по вул. Центральна, буд. 70 згідно п. 7 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зупинений автомобіль Toyota Hilux, н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота. Водію було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою «Драгер 6820» на місці, на що водій ОСОБА_1 погодився. Тест позитивний 1,99 ‰. Після чого на водія ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП серії ААД № 982867. Надані суду докази в їх сукупності є належними та достатніми доказами факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та, на думку апеляційного суду, забезпечують такий рівень доказування, який не залишає розумних сумнівів у доведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. В розумінні ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є не доказом, а джерелом доказів, тобто фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, в розумінні, є доказом у справі про адміністративне правопорушення. З огляду на справу, що розглядається, у протоколі містяться фактичні дані про час та місце вчинення правопорушення, особу правопорушника, про застосування технічних засобів для виявлення правопорушення. Тому протокол про адміністративне правопорушення є допустимим та належним джерелом доказів. А висновок про наявність складу правопорушення в діях особи відносно якої складено протокол, дійсно є уявленням особи, що склала протокол, про наявність правопорушення, яке в суді повинно бути підтверджено відповідними доказами. Розгляд та надання оцінки всім доказам та їх джерелам, в тому числі і самому протоколу про адміністративне правопорушення, здійснюється під час розгляду судом питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд у постанові від 11 липня 2023 року по справі №275/368/19. В обґрунтування оскарженої постанови, суд першої інстанції поклав не лише протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , а в сукупності з іншими доказами у справі, надав їм належну та повну оцінку, що не суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18). Протокол про адміністративне правопорушення у справі складений уповноваженою на те особою з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, а викладені в ньому відомості відповідають фактичним обставинам справи, які були встановлені належними, допустимими та достатніми доказами. Підстави для визнання протоколу недопустимим доказом у суду відсутні. З долученого до протоколу відеозапису вбачається, що службовий автомобіль рухається за транспортним засобом, після зупинки якого працівники поліції підходять до автомобіля, на місці водія якого перебуває ОСОБА_1 . Інспектор просить водія надати документи та вбачає у нього ознаки алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота. Останньому пропонують пройти огляд на визначення стану сп`яніння, на що ОСОБА_1 дає згоду, проходить огляд, результат якого становить 1,99 ‰ та погоджується з таким результатом. Апеляційний суд зазначає, що для вирішення справи важливими є лише ті фактичні дані, зафіксовані за допомогою відеокамери поліцейського, які свідчать про вчинення адміністративного правопорушення, або про протилежне. Долучений до протоколу відеозапис надає можливість об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, тому є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння на увагу не заслуговують, оскільки виявлення таких ознак покладається на працівника поліції та відбувається за оцінкою поліцейського під час спілкування з водієм та в подальшому може слугувати підставою для пропонування пройти відповідний огляд. Доводи захисника про порушення порядку огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а огляд осіб, які проходять військову службу повинен здійснюватися не працівниками поліції, а посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, на увагу не заслуговують, оскільки положення ст. 266-1 КУпАП не розповсюджуються на осіб, які керують транспортним засобом. Результати огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, проведеного 26.12.2024 р. в 23.40 год. за допомогою газоаналізатора Алкофор 507 у медичному пункті військової частини № НОМЕР_3 ОСОБА_2 (акт огляду №109 від 26.12.2024), апеляційний суд не приймає, оскільки даний огляд проведено з порушенням порядку проходження огляду на стан сп`яніння, який визначений ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року, та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року. Доводи апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_1 були зумовлені крайньою необхідністю, апеляційний суд розцінює як надані з метою уникнення відповідальності. Так, ст. 17 КУпАП встановлено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. В постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Суд роз`яснив, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, у особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Як убачається з долученого до протоколу відеозапису, ОСОБА_1 , під час спілкування з працівниками поліції не повідомляв про те, що він прямував до місця виконання бойових завдань та евакуації особового складу. Доказів того, що ОСОБА_1 виконував наказ командира, матеріали справи не містять. Встановлені у справі обставини взагалі не свідчать про те, що ОСОБА_1 після вживання алкоголю та сідаючи в такому стані за кермо транспортного засобу для вивезення своїх побратимів з позицій, використав усі способи, не пов`язані із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Твердження апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи направлення на огляд водія не можуть бути взяті до уваги, оскільки це не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, так як наявність такого направлення має правове значення для лікаря медичної установи, який в цьому випадку повинен провести медичний огляд. Доводи апеляційної скарги захисника про те, що рапорт працівника поліції є неналежним доказом, на увагу не заслуговують, оскільки рапорт є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника про законність своїх дій, наведені у рапорті дані повністю узгоджуються з іншими матеріалами провадження щодо послідовності дій працівників поліції при оформлені ними протоколу про адміністративне правопорушення. Роз`яснення положень ст.ст. 55, 56, 59 Конституції України при складанні протоколу про адміністративне порушення не передбачено ст. 256 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про нероз`яснення ОСОБА_1 прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, спростовуються власноручним підписом останнього в протоколі. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що накладення стягнення у виді штрафу було б достатнім для виховання особи та запобігання новим проступкам, оскільки позбавлення права керування унеможливить виконання ОСОБА_1 бойових завдань, апеляційний суд зазначає наступне. Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Суд не вправі при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення. Таким чином, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає. Вид і розмір адміністративного стягнення суддею визначені відповідно до вимог ст. 33 КУпАП. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Полянчука В.Б. залишити без задоволення. Постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2025 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя