Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/5819/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2133/25 Справа № 215/5819/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 215/5819/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Зубакової В.П., Корчистої О.І. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Квятковським Я. А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 жовтня 2024 року, УСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначив, що він працював машиністом локомотиву (тягового агрегату) на вивіз руди, породи кар`єру на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів. 03 жовтня 2022 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного захворювання (отруєння) від 09 лютого 2024 року у позивача виникло два професійні захворювання: - хронічне обструктивне захворювання легень 2 стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії) група В. Легенева недостатність другого ступеня, хронічна двобічна сенсороневральна (нейросенсорна) приглухуватість 3 ступеню з помірним зниженням слуху за кваліфікацією ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Понамарьової п.1, п.2 Акту. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло через порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочих інструментів. Починаючи з 28 серпня 1997 року по 05 травня 2008 року та з 18 листопада 2011 року по 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку, підпадав під вплив пилу переважно фібро генної дії з вмістом діоксину кремнію від 2 до 10% шуму. Також, причиною виникнення професійного захворювання є пил, переважно фібро генної дії, концентрація пилу з вмістом вугільного діоксиду кремнію від 2до 10 % в повітрі робочої зони, що перевищувало гранично допустимий в 1-1,5 рази та скл.4,6 мг/м3 при ГДК 4.0; шум, еквівалентний рівень шуму на 4 дБА перевищував допустимий рівень та складає 84 при ГДР 80дБА. Згідно Інформаційної довідки про умови праці працівника від 06 лютого 2023 року, умови праці ОСОБА_1 характеризуються: за вмістом аерозолю дії в повітрі робочої зони до 3 класу 1 ступеню (шкідливості); за показниками мікроклімату до 2 класу (допустимі); за рівнем шуму до 3 класу 1 ступеню (шкідливі); за рівнем вібрації до 2 класу (допустимі); за показниками важкості праці до 2 класу (допустимі); за показниками напруженості праці до 2 класу 1 ступеню (шкідливі). Відповідно Довідки МСЕК серії 12 ААГ №558450 від 11 квітня 2024 року, довідкою серії 12 ААА № 144313 року позивачу первинно та безстроково (з 18 березня 2024 року) було встановлено 45 % втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. В зв`язку з професійними захворюваннями змінилися спосіб та якість життя позивача, він постійно відчуває виражену задишку при мінімальному фізичному навантаженні, іноді у спокої, приступоподібний сухий кашель, щоденні приступи задухи по 2-3 рази на день, які знімаються інгалятором, головний біль, запаморочення при підвищенні АТ, виражене зниження слуху на обидва вуха, шум у вухах, загальну слабкість. Такий стан не дає йому можливості спокійно спати, займатися фізичною роботою, відчувати повний смак життя, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 350 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших платежів. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 160 000 гривень без утримання податків, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 1 600 грн. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, стан здоров`я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні позивачу для поліпшення стану здоров`я. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, оскільки його постійно турбує стан його здоров`я. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, втратив 45 % професійної працездатності безстроково. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимоги позивача. У разі, якщо суд апеляційної інстанції прийде висновку про часткове скасування рішення суду і ухвалення у відповідній частині нового рішення або про його зміну стягнути суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 45 000 грн з утриманням з неї сум податків та обов`язкових платежів при її виплаті згідно з законодавством, діючим на час виплати таких сум посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Вважає, що з огляду на ступінь втрати працездатності позивача в розмірі 45 %, відсутність в матеріалах справи доказів постійного знаходження позивача на обліку в лікувально-профілактичних закладах та понесення ним витрат на лікування, відсутність висновків психолога щодо наявності моральних страждань, відсутність ознак професійного захворювання у Позивача у період його перебування у трудових відносинах з Відповідачем, вказана сума є завищеною. Також, посилаючись на численну судову практику інших судів зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми. Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року внесені зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. З огляду на вказане, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме до спірних правовідносин не застосовано п. «а» п.п 164,2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «ПівнГЗК» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задовлення. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК» - Ніколенка М.М., який підтримав доводи апеляційної скарги відповідач та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював машиністом локомотиву (тягового агрегату) на вивіз руди, породи кар`єру у ПрАТ «ПівнГЗК» протягом 43 років, в умовах шкідливого впливу 36 років 11 місяців, 03 жовтня 2022 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію ст. 38 КЗпП України, що підтверджується трудовою книжкою, що також не заперечує представник відповідача (а.с.5-7). Під час роботи у ПрАТ «ПівнГЗК» в позивача виникли два професійні захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень 2 стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії) група В. Легенева недостатність другого ступеня, хронічна двобічна сенсороневральна (нейросенсорна) приглухуватість 3 ступеню з помірним зниженням слуху , що також встановлено Актом від 09 лютого 2024 року розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, медичним висновком, медичними виписками (а.с. 8-11, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24). Згідно Інформаційної довідки про умови праці працівника від 06.02.2023, умови праці ОСОБА_1 характеризуються: за вмістом аерозолю дії в повітрі робочої зони до 3 класу 1 ступеню (шкідливості); за показниками мікроклімату до 2 класу (допустимі); за рівнем шуму до 3 класу 1 ступеню (шкідливі); за рівнем вібрації до 2 класу (допустимі); за показниками важкості праці до 2 класу (допустимі); за показниками напруженості праці до 2 класу 1 ступеню (шкідливі) (а.с.12-14). Згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ № 558450 від 11 квітня 2024 року, довідки серії 12 ААА № 144313 року позивачу первинно та безстроково (з 18 березня 2024 року) було встановлено 45 % втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09 лютого 2024 року, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло через порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочих інструментів. Починаючи з 28 серпня 1997 року по 05 травня 2008 року та з 18 листопада 2011 року по 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку підпадав під вплив пилу переважно фібро генної дії з вмістом діоксину кремнію від 2 до 10% шуму. Також, причиною виникнення професійного захворювання є пил, переважно фібро генної дії, концентрація пилу з вмістом вугільного діоксиду кремнію від 2 до 10 % в повітрі робочої зони, що перевищувало гранично допустимий в 1-1,5 рази та скл.4,6 мг/м3 при ГДК 4.0; шум, еквівалентний рівень шуму на 4 дБА перевищував допустимий рівень та складає 84 при ГДР 80дБА (а.с.8-11). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09 лютого 2024 року, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло через порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочих інструментів. Починаючи з 28 серпня 1997 року по 05 травня 2008 року та з 18 листопада 2011 року по 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку підпадав під вплив пилу переважно фібро генної дії з вмістом діоксину кремнію від 2 до 10% шуму. Також, причиною виникнення професійного захворювання є пил, переважно фібро генної дії, концентрація пилу з вмістом вугільного діоксиду кремнію від 2 до 10 % в повітрі робочої зони, що перевищувало гранично допустимий в 1-1,5 рази та скл.4,6 мг/м3 при ГДК 4.0; шум, еквівалентний рівень шуму на 4 дБА перевищував допустимий рівень та складає 84 при ГДР 80дБА. Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів протягом 36 років 11 місяців. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування. Так, у зв`язку з захворюванням позивач постійно відчуває виражену задишку при мінімальному фізичному навантаженні, іноді у спокої, приступоподібний сухий кашель, щоденні приступи задухи по 2-3 рази на день, які знімаються інгалятором, головний біль, запаморочення при підвищенні АТ, виражене зниження слуху на обидва вуха, шум у вухах, загальну слабкість. Такий стан не дає йому можливості спокійно спати, займатися фізичною роботою, відчувати повний смак життя, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Виходячи з цих обставин та, враховуючи те, що позивач працював в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача протягом 36 років 11 місяців, що зазначено у Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09 лютого 2024 року, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивача, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач втратив професійну працездатність у розмірі 45 %, позивача визнано інвалідом третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить курси лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково, взагалі можливість такого відновлення неможливе. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України). Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації. Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичну біль, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманих позивачем професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів виключно на підприємстві відповідача впродовж 36 років 11 місяців, що потягло втрату працездатності в розмірі 45 % із встановленням позивачу третьої групи інвалідності безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 160 000 грн до 260 000 грн. На підставі наведеного вище колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах. При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що існує причинно-наслідковий зв`язок між діями позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, оскільки вказані доводи не знімають з відповідача відповідальності за незабезпечення позивача безпечними умовами праці. Посилання представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на практику розгляду аналогічних справ про стягнення моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України ( ч.1 ст. 3 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, тому сума морального відшкодування має бути визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням в рішенні, що сума морального відшкодування стягнута без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманням професійних захворювань на виробництві та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з тим, що колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, рішення суду підлягає зміні і в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави із збільшенням цього розміру з 1 600 грн до 2 600 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Зеркін Артур Сергійович, задовольнити частково. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 160 000 грн до 260 000 (двісті шістдесят тисяч) гривень. Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, збільшивши цей розмір з 1 600 грн до 2 600 (дві тисячі шістьсот) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 30 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: