Постанова 4803 № 202/6260/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2290/25 Справа № 202/6260/24 Суддя у 1-й інстанції - Маринін О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 202/6260/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Корчистої О.І. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Ліпчанським С.М. у м. Курахове Донецької області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В травні 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2021 року між ТОВ «Київська торговоінвестиційна компанія» та ОСОБА_1 , на підставі Заявки на пролонгацію від 08 листопада 2021 року до договору позики 555155751131001, підписаної відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555155751131002 (пролонгація), відповідно до якого сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання відповідача ОСОБА_1 по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555155751131001 в сумі 15 000 грн на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язується повернути ТОВ «Київська торговоінвестиційна компанія» позику та сплатити зазначені проценти не пізніше 08 листопада 2021 року. Відповідач, в порушення вимог чинного законодавства та умов взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 38 424,60 гривень, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь та просив стягнути понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн та судовий збір в сумі 3 028 грн. Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 листопада 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за Договором кредитної лінії № 555155751131002 (пролонгація) від 08 листопада 2021 року в сумі 38 424,60 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3 028грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа, яка нібито укладала кредитний договір, ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. Вважає, що матеріали судової справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладення договору № 555155751131002 відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством, також позивачем не надано жодного доказу нібито отримання відповідачем коштів. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника позивача, апеляційну скаргу представика відповідача залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська торговоінвестиційна компанія» та позичальником ОСОБА_1 , на підставі заявки на пролонгацію від 08 листопада 2021 року до договору позики 555155751131001, підписаної ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555155751131002 (пролонгація) (далі по тексту Договір), відповідно до якого сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання ОСОБА_1 по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555155751131001 в сумі 15 000 грн на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти. Відповідно до п. 2.3. Договору позика позичальнику надається шляхом погашення позикодавцем заборгованості за раніше укладеним Договором позики та проведення відповідних бухгалтерських проводок в системі з одночасним формуванням за позичальником заборгованості за цим Договором, в розмірі що дорівнює не погашеній заборгованості за попереднім Договором позики. Датою надання позики при проведенні пролонгації/ реструктуризації за раніше укладеним Договором позики є дата проведення Позикодавцем відповідних бухгалтерських проводок в системі, направлених на погашення попередньої заборгованості за раніш укладеним Договором позики з одночасним формуванням за позичальником заборгованості за цим Договором в розмірі що дорівнює не погашеній заборгованості за попереднім Договором позики. Укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Пропозиція (Оферта) на отримання кредиту згідно Заявки-анкети підписаної Позичальником, електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений Позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікація відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію, наявною в матеріалах справи. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, тощо. З довідки про ідентифікацію вбачається, що одноразовий ідентифікатор було направлено Відповідачу на номер телефона, зазначений ним в заяві анкеті. Даним ідентифікатором було підписано кредитний договір. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суду першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з натупних підстав. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Загальні правила щодо форми договору визначено уст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону. Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно з ч. 1, 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг`електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис`є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов`язковим для врахування судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. У справі, яка переглядається, судом установлено, що 08 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська торговоінвестиційна компанія» та позичальником ОСОБА_1 , на підставі Заявки на пролонгацію від 08 листопада 2021 року до договору позики 555155751131001, підписаної ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, був укладений Договір позики № 555155751131002 (пролонгація) (далі по тексту Договір), відповідно до якого сторони домовились продовжити строк виконання зобов`язання ОСОБА_1 по погашенню заборгованості за попереднім Договором № 555155751131001 в сумі 15 000 грн на новий строк 30 днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику та сплатити зазначені проценти. Договір підписано електронним підписом позичальниці, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора та був надісланий на номер телефону ОСОБА_1 . Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, тощо. З довідки про ідентифікацію вбачається, що одноразовий ідентифікатор було направлено Відповідачу на номер телефона, зазначений ним в заяві анкеті. Даним ідентифікатором було підписано кредитний договір. Відтак, ураховуючи дійсність ідентифікуючих даних позичальнику, які відповідають особі відповідача у справі, а також самостійне введення позичальником одноразового ідентифікатора, відправленого на його номер телефону, вказаний при укладенні договору, як погодження з його умовами та фактичне підписання такого правочину, як спосіб волевиявлення щодо його укладення, колегією суддів відхиляються аргументи апеляційної скарги щодо наявності підстав стверджувати про неукладеність договору. Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов`язковим. Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи жодних доказів передання грошових коштів за кредитним договором оскільки договір позики 555155751131001, підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, графік платежів до вказаного договору, додаток № 2 до договору, заявка на пролонгацію від 08 листопада 2021 року, умови до договору, довідка використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст.1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. 18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та «Факторинг Партнерс» було укладено Договір факторингу № 18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь TOB «Факторинг Партнерс» права грошової вимоги до Боржників за Договорами позики, у т.ч. за Договором позики № 555155751131002 від 08 листопада 2021 року, що укладений між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та позичальником, яким є ОСОБА_1 . Таким чином, до фактора перейшли всі права та обов`язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення договору факторингу. Договір факторингу на вимогу сторін чи зацікавлених осіб не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбаченастаттею 204 ЦК України, не спростована. Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . Відповідач, прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована. Наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості по кредиту відповідачем не спростовано, а також не доведено належними доказами відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попереднім кредитором ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія». За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором кредиту між ним та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» в обумовлені договором строки, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором. Щодо витрат на правничу допомогу, то колегія суддів виходить з такого. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якої знайшли свій розвиток у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, а також зважаючи на задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 29 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: