Постанова 4876 № 912/1109/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.04.2025 року м.Дніпро Справа № 912/1109/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" та Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області поданої в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до відповідача-1 Олександрійського професійного аграрного ліцею відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" про визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок ВСТАНОВИВ: 21.06.2023 керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру з позовом до Олександрійського професійного аграрного ліцею та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Украгропрод» і просить: - визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, укладений між Ліцеєм та Товариством; - зобов`язати Товариство повернути Управлінню Держгеокадастру земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі №912/1109/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Украгропрод» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновки про те, що: Договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01 вересня 2022 року приховує в собі договір про надання послуг, він являється удаваним по відношенню до такого договору i у зв`язку з тим, що процедура державних закупівель Олександрійським професійним аграрним ліцеєм не проводилися у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України Про публічні закупівлі" № 922-VIII - договір про надання послуг є нікчемним. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте судом при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - сторони належним чином виконують умови укладеного Договору. В свою чергу, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують обставини того, що з метою виконання своїх зобов`язань, які закріплені п. 1.4 Договору (Контрактант зобов`язується сприяти виконанню Виробником умов даного Договору, а саме надавати Виробнику вci види сільськогосподарських послуг надаю з допомогою спеціалізованої техніки, яка необхідна для вирощування сільськогосподарської продукції, зазначеної в п. 1.2 даного Договору; посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали), відповідачем-2 укладено низку договорів з третіми особами (у даних правовідносинах щодо контрактації сільськогосподарської продукції) щодо надання послуг та купівлю відповідних посівних матеріалів та добрив, спрямованих на сприяння виконання Виробником умов Договору. Kpiм того, в матеріалах справи також містяться докази, які залишилися поза увагою суду, що підтверджують обставини того, що здобувачі освіти Олександрійського професійного аграрного ліцею, в порядку виробничого навчання, приймають участь у польових роботах, з метою набуття професійної компетенції. Виходячи з наведених доказів вбачається, що вирощування врожаю, визначеного оспорюваним договором відбувається, як за сприянням вщповщача-2, шляхом залученням третіх ociб так і власними силами відповідача-1; - поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що матеріали справи підтверджують, що відповідач-2, станом на 2023 piк, не має власних засобів та сільськогосподарської техніки з відповідними фахівцями, які б мали можливість здійснювати вирощування сільськогосподарської продукції, зокрема врожаю кукурудзи, що підтверджується Балансом (Звіт про фінансовий стан) 31 березня 2023, що у повній мipi спростовує висновки суду про те, що сторонами у спірному договорі приховано договір про надання послуг, оскільки ТОВ ТД Украгропрод є неспроможним надавати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції; - суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку, що спірний договір приховує в coбi договір про надання послуг, в той час як відповідні положення оспорюваного договору щодо сприяння виконанню Виробником умов даного Договору у повній мipi відповідають нормам матеріального права (ч. ч. 2, 3 ст. 272 ГК України), які регулюють правовідносини сторін щодо контрактації сільськогосподарської продукції; - у даній cпpaвi суд, при ухвалені оскаржуваного рішення, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги прокурора стосувалися визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, укладеного мiж Лціеєм та Товариством з підстав його удаваності оскільки приховує в co6i договір оренди землі, який, у свою чергу, не містить істотних умов такого договору, в той же час, суд при ухвалені рішення хоча i відмовив в задоволенні позовних вимог, проте самостійно, у повній невідповідності з підставами заявленого позову, кваліфікував правовідносини сторiн за іншими нормами матеріального права та встановив нікчемність оспорюваного правочину. Такий вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, в частиш підстави позову, е грубим порушенням ч. 5 ст. 13 ГПК України та ч. 1 ст. 14 ГПК України. При ухвалені оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що: Договір контрактації сільськогосподарської продукції' № 7678-юр/2022 від 01 вересня 2022 року приховує в coбi договір про надання послуг, він являється удаваним по відношенню до такого договору i у зв`язку з тим, що процедура державних закупівель відповідачем-1 не проводилися у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону № 922-VIII договір про надання послуг є нікчемним. Також, не погодившись з вказаним рішенням Кіровоградською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте судом при неправильному застосуванні норма матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - судом не враховано, що з положень договору контрактації сільськогосподарської продукції №7678-юр/2022 від 01.09.2022 слідує, що останній за своєю правовою природою має ознаки договору оренди землі; - оспорюваний Договір не відповідає вимогам ст. ст. 92, 93, 95 ЗК України; - у відповідності до вимог ст. ст. 92, 1 16, 122, 152 ЗК України та ст. 4, 15 Закону України «Про оренду землі», постійний землекористувач не наділений правом розпорядження землею, в тому числі передавати в користування іншим суб`єктам господарювання. Таким чином, договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 суперечить вимогам законодавства, а саме ст.ст. 92, 116, 122, 152 ЗК України та ст.ст. 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 713 ЦК України; - поза увагою суду залишилось те, що визнання недійсними договорів контрактації через їх удаваність з аналогічним складом сторін розглянуто Верховним Судом у справах № 918/940/21 (постанова від 12.10.2022), № 918/672/21 (постанова від 29.09.2022), № 917/1550/21 (постанова від 21.03.2023) та № 918/351/21 (918/1226/20) (постанова від 23.05.2023); - висновки, наведені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим судом обставинам справи, а тому таке рішення, відповідно до ст. ст. 275, 277 ГПК України, підлягає скасуванню. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023 об`єднано апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 01.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ ТД Украгропрод надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому просить скаргу залишити без задоволення. 13.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ ТД Украгропрод, в якому просить скаргу залишити без задоволення, але оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2024 зупинено апеляційне провадження з розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" та Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/20/23. 09.12.2024 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Кіровоградської обласної прокуратури про поновлення апеляційного провадження у справі № 912/1109/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" та Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23, яке розглянуто ухвалою від 16.12.2024. 01.04.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ ТД Украгропрод надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Від відповідача-1 відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 12.09.2024 приймали участь прокурор (апелянт). Відповідачі, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданих ТОВ "ТД Украгропрод" та Кіровоградською обласною прокуратурою апеляційних скарг, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України. Жодних доповнень до апеляційних скарг протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося. Щодо хвороби представника апелянта адвоката Константінова О. Ф., то відповідач-2, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 02.04.2025 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17. Також, судом приймається до уваги, що представник скаржника адвокат Константінов О. Ф. брав участь в судових засіданнях 22.02.2024, 11.04.2024 та надав пояснення по своїй апеляційній скарзі, підтримавши її доводи та вимоги та заперечив проти скарги прокурора. В свою чергу, посилання заявника не необхідність для відповідача-2 надання, у судовому засіданні, пояснень по поданим сторонами апеляційним скаргам та по суті виниклого спору в цілому, а також висловлення думки, пояснень щодо нерелевантності справи № 905/20/23, до завершення касаційного розгляду якої зупинялася справа №912/1109/23, є безпідставним, враховуючи вищенаведене, а також те, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 постанову було прийнято 15.11.2023, а провадження у справі № 912/1109/23 поновлено 16.12.2024, і відповідач-2 мав достатньо часу (більше 3 місяців) для оформлення своїх пояснень та їх подачі до суду. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги висловлення скаржниками своєї позиції у справі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для здійснення апеляційного провадження, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідачів. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. Прокурор (апелянт) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Натомість заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача-2. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Відповідно до пункту 1.1. Статуту Олександрійського професійного аграрного ліцею Кіровоградської області (т. 1, а.с. 29-41) Ліцей є державним професійно-технічним навчальним закладом. Згідно з Витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 36906839 від 28.04.2015 (т. 1, а.с. 69-70), № 36901865 від 28.04.2015 (т.1, а.с. 76-77); № 36897949 від 28.04.2015 (т. 1, а.с. 83-84) у постійному користуванні Ліцею знаходяться земельні ділянки відповідно площею 123,2097 га, 65,1042 га та 10,6648 га, власником яких є держава в особі органу управління Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області. Як слідує з Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (т.1. а.с. 58-68) воно є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їм підпорядковане (пункт 1), до завдань якого, з-поміж іншого, відноситься розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території області (підпункт 16 пункту 4). З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що до Реєстру внесені відомості про державну реєстрацію права постійного користування Ліцеєм земельними ділянками площею 123,2097 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7053 (т. 1, а.с. 71-75), площею 65,1042 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7054 (т. 1, а.с. 78-82) та площею 10,6648 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7055 (т. 1, а.с. 85-89). 01.09.2022 Олександрійський професійний аграрний ліцей та ТОВ «ТД Украгропрод» уклали договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022, за умовами якого: - Ліцей зобов`язався виростити та реалізувати Товариству сільськогосподарську продукцію кукурудзу урожаю 2023 року, а Товариство, у свою чергу, зобов`язалося сприяти виконанню умов договору, прийняти вирощену продукцію та оплатити її вартість (пункти 1.1., 1.2.); - кукурудза вирощується на земельних ділянках, що розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради загальною площею 218,22 га (пункт 1.2.); - поставка продукції відбувається не пізніше 01.12.2023 (пункт 1.3.); - Товариство зобов`язалося сприяти Ліцею у виконанні умов договору, а саме надавати всі види сільськогосподарських послуг за допомогою спеціалізованої техніки, які необхідні для вирощування сільськогосподарської продукції, зокрема посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали; такі послуги та/або товари оформлюються відповідними первинними бухгалтерськими документами з подальшим зобов`язанням Ліцею відшкодувати Товариству їх вартість; відшкодування здійснюється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 1.4.); - Товариство має право для виконання своїх зобов`язань залучати третіх осіб (пункт 1.5.); - однією з умов договору є ефективне та раціональне використання земель у сфері сільськогосподарського виробництва для проведення виробничого навчання і проходження практики учнями ліцею (пункт 1.7.); - Ліцей зобов`язується виростити, зібрати сільськогосподарську продукцію та підготувати її до передачі Товариству (пункт 2.1.); - Товариство зобов`язується власними силами забезпечити завантаження продукції на транспортні засоби з подальшим відшкодуванням Ліцеєм вартості таких послуг (пункт 2.2.); - Товариство зобов`язується забезпечити розвантаження продукції із транспортних засобів власними силами з подальшим зобов`язанням Ліцею відшкодувати вартість таких послуг (пункт 2.4.); - Товариство у відповідності до графіку відвантаження продукції зобов`язане забезпечити Ліцей транспортними засобами для відвантаження продукції (пункт 2.5.); - Товариство зобов`язане прийняти продукцію за кількістю та якістю (пункт 2.6.); - Ліцей зобов`язаний надавати цілодобовий доступ представникам Товариства до земельних ділянок (пункт 2.7.); - орієнтовна кількість сільськогосподарської продукції складає 907 т зерна кукурудзи (пункт 3.2.); - ціна продукції встановлюється по факту відвантаження в залежності від фактичної якості продукції (пункт 4.1.); - оплата Товариством здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцею у строк до 01.12.2023 (пункт 4.3.); - прийняття продукції Товариством оформлюється актом приймання-передачі (пункт 4.4.); - договір діє з моменту підписання до 31.12.2023 (пункти 8.1., 8.2.). За поясненнями Товариства взяті на себе зобов`язання (щодо надання сільськогосподарських послуг за допомогою спеціалізованої техніки, придбання посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів) воно виконувало шляхом залучення третіх осіб, зокрема, за договорами укладеними з ТОВ «Пантазіївське», ТОВ «Агроальянс ЛТД», ТОВ «Украгроком», ТОВ «АФ МТС Техагропром», ТОВ «Чечелівське», фізичною особою-підприємцем Коловським В.О. Так, відповідно до договору: - № 7690-юр2022 від 04.01.2022 (т. 1, а.с. 167-169), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Украгроком» щодо надання тракторних послуг, а також акту наданих послуг № 000586 від 16.11.2022 (т. 1, а.с. 170) ТОВ «Украгроком» виконало на замовлення Товариства роботи з чизелювання кукурудзи на зерно 2023 року на площі 90,45 га на загальну суму 189874,45 грн; - № 50-08/22 від 01.08.2022 (т. 1, а.с. 145-146), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Пантазіївське» щодо надання тракторних послуг, а також акту наданих послуг № 1139 від 16.11.2022 (т. 1, а.с. 147) ТОВ «Пантазіївське» виконало на замовлення Товариства роботи з дискування кукурудзи на зерно 2023 року на площі 180,22 га на загальну суму 203071,90 грн; - № 40/01-ТД від 01.01.2023 (т. 1, а.с. 148-199), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Украгроальянс ЛТД» щодо купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, а видаткових накладних №№ 1672, 1673 від 04.05.2023 (т. 1, а.с. 150) Товариству придбало паливно-мастильні матеріали на загальну суму 1258291,05 грн; - № 45-юр2023 від 02.01.2023 (т. 1, а.с. 158-160), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Украгроком» щодо надання тракторних послуг, а також актів наданих послуг № 261 від 04.05.2023 (т. 1, а.с. 161-163), № 251 від 10.06.2023 (т.1, а.с. 164-166) ТОВ «Украгроком» виконало на замовлення Товариства роботи з культивації на площі 195,55 га, завантаження добрив, посіву з добривами на площі 186,22 га та міжрядного обробітку з внесенням добрив на площі 68,2 га, а всього на загальну суму 392331,80 грн; - № 219-юр/2023 від 02.01.2023 (т. 1, а.с. 151-153), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Украгроком» щодо надання автопослуг, та актів наданих послуг № 440 від 04.05.2023 (т.1, а.с. 154-155), № 398 від 10.06.2023 (т.1, а.с. 157) ТОВ «Украгроком» надало послуги на замовлення Товариства з перевезення мінеральних добрив, посівного матеріалу на загальну суму 12779,29 грн; - № 28/пмм від 01.03.2023 (т. 1, а.с. 171-173), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «АФ МТС Техагропром» щодо надання послуг сільськогосподарського призначення, а також актів наданих послуг № 67 від 23.03.2023 (т. 1, а.с. 174-175), № 96 від 03.05.2023 (т.1, а.с. 176-177), № 142 від 04.06.2023 (т.1, а.с. 178-179), № 143 від 10.06.2023 (т.1, а.с. 180-181) ТОВ «АФ МТС Техагропром» виконало на замовлення Товариства роботи з закриття вологи на площі 218,22 га, завантаження добрив, внесення засобів захисту рослин на площі 218,22 га, міжрядного обробітку на площі 150,02 га на загальну суму 178363,52 грн; - № 13 від 01.04.2023 (т. 1, а.с. 182-183), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «Чечелівське» щодо надання послуг з дискування, та актів наданих послуг № 1 від 29.04.2023 (т. 1, а.с. 184), № 1 від 02.05.2023 (т. 1, а.с. 186) ТОВ «Чечелівське» виконало на замовлення Товариства роботи з дискування під кукурудзу на зерно 2023 року на площах 97,67 га та 103,22 га на загальну суму 183042,94 грн; - № 40/А/ПММ від 01.06.2023 (т. 1, а.с. 188-189), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та ТОВ «АФ МТС Техагропром» щодо надання послуг сільськогосподарського призначення, та акту наданих послуг № 141 від 04.06.2023 (т. 1, а.с. 190) надало Товариству послуги з перевезення води на загальну суму 9266,40 грн; - № 07/07/2023 від 07.07.2023 (т. 1, а.с. 192-1194), укладеним між ТОВ «ТД Украгропрод» та фізичною особою-підприємцем Коловським В.О. щодо надання послуг по збиранню комбайном пізніх зернових культур кукурудзи, Товариство замовило відповідні послуги. Поряд з цим, за поясненнями Ліцею його учні у межах уроків виробничого навчання приймали участь при виконанні сільськогосподарських робіт ТОВ «ТД Украгропрод». Зокрема, відповідно до довідок Ліцею та фото (т. 1, 229-236) уроки проведені 28.04.2023 (дискування під кукурудзу), 02.05.2023 (культивація), 02.06.2023 (внесення гербіциду), 08.06.2023 та 09.06.2023 (міжрядний обробіток). На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, обставин справи та вказаних правових положень, суд першої інстанції виснував, що: - Прокурор, захищаючи інтереси держави, правомірно звернувся із позовом в інтересах Управління Держгеокадастру, який є належними державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що воно не вживало своєчасні і належні заходи для захисту її інтересів; - умови укладеного договору та дії його сторін щодо вирощування кукурудзи вказують на виникнення між ними правовідносин, які не характерні для договору контрактації, оскільки у незалежності від умови договору про обов`язок Ліцею виростити продукцію, дії по вирощуванню деталізовані шляхом обов`язку Товариства надавати всі види сільськогосподарських послуг, передавати посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали і вони (тобто дії) реалізовані за наслідками надання послуг (виконання робіт із використанням залучених необхідних матеріалів); - виконання умов договору Ліцеєм щодо вирощування продукції напряму залежить від зустрічного виконання Товариством зобов`язань з надання наведених сільськогосподарських послуг по вирощуванню та збору урожаю кукурудзи з одночасним придбанням необхідних для цього матеріалів (посівних, добрив, паливно-мастильних тощо). - у незалежності від назви договору та сприйняття його Відповідачами як контрактації, він містить умови договору послуг з проведення сільськогосподарських робіт по вирощуванню, завантаженню, розвантаженню і перевезенню кукурудзи та оплати Ліцеєм витрат на їх проведення шляхом заліку зустрічних вимог, а фактично, шляхом передачі кукурудзи Товариству у якості оплати за надані послуги; у зв`язку з цим він за своєю юридичною природою є договором про надання послуг; - укладенням договору контрактації Відповідачі приховали саме договір про надання послуг, оскільки без їх надання Товариством взагалі унеможливлюється його виконання безпосередньо Ліцеєм, підтвердженням чому є виконання сільськогосподарських робіт третіми особами на замовлення Товариства та недоведення Ліцеєм протилежного; - правовідносини з контрактації сільськогосподарської продукції та надання послуг відрізняються від оренди землі, оскільки правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки); безпосередньо використання характеризується розповсюдженням волі, дій орендаря на земельну ділянку та відповідно обмеженням, унеможливленням такої волі, дій з боку орендодавця; - спірний договір не містить умов щодо користування Товариством земельними ділянками у процесі виконання зобов`язань, тобто розповсюдження його волі та дій на таке користування з унеможливленням, обмеженням волі Ліцею на відповідне користування у процесі договірних відносин; він не містить умов щодо сплати орендної плати у незалежності від результатів користування, обов`язковість якої виокремлює договір з-поміж інших, оскільки покладає ризик недосягнення мети користування на орендаря; у зв`язку з цим на нього не розповсюджуються правові положення, які урегульовують оренду землі, а тому він не є удаваним правочином по відношенню до договору оренди землі; - Ліцей є державним навчальним закладом, його фінансування здійснюється з бюджету, він являється розпорядником бюджетних коштів, а тому при укладенні договору послуг на суму більше ніж 200000 грн повинен був дотримуватися діючого законодавства, яке урегульовує порядок відповідних державних закупівель; - процедура державних закупівель Ліцеєм не проводилися, у зв`язку з чим у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону № 922-VІІІ договір про надання послуг є нікчемним, а тому визнання його недійсним не вимагається; - застосування подвійної реституції у справі унеможливлене при прийнятті рішення, оскільки Ліцей ще не сплачував кошти та не передавав вирощену продукцію у якості оплати за надані послуги, а тому не повинен їх повертати; Товариство, у свою чергу, хоча і надало послуги, але не підтвердило їх вартість шляхом надання доказів фактичних витрат на проведення сільськогосподарських робіт і придбання матеріалів. При цьому суд дійшов висновку, що позовні вимоги неправомірні та задоволенню не підлягають. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне. 21.06.2023 керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (надалі Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру (надалі Управління Держгеокадастру) з позовом до Олександрійського професійного аграрного ліцею (надалі Ліцей) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Украгропрод» (надалі Товариство) і просить: - визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, укладений між Ліцеєм та Товариством; - зобов`язати Товариство повернути Управлінню Держгеокадастру земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор вказав, що: - 01.09.2022 Ліцей уклав з Товариством договір контрактації сільськогосподарської продукції, за умовами якого взяв на себе зобов`язання виростити на земельних ділянках, що знаходяться на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради кукурудзу урожаю 2023 року та відпустити її Товариству; у свою чергу, Товариство зобов`язалося сприяти Ліцею у виконанні умов договору та прийняти сільськогосподарську продукції і оплатити її вартість; поставка продукції здійснюється не пізніше 01.12.2023; обов`язками Товариства є надання усіх видів сільськогосподарських послуг за допомогою спеціалізованої техніки, які необхідні для вирощування продукції, посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, з подальшим відшкодуванням їх вартості Ліцеєм зарахуванням зустрічних однорідних вимог; - статтею 272 Господарського кодексу України встановлені істотні умови договору контрактації, які вирізняють його від інших договорів, основною з яких являється суб`єктність покупця продукції ним є держава, а тому у даному випадку Товариство не може виступати покупцем за таким видом договору; - договором передбачена можливість користування Товариством земельними ділянками, що не відповідає приписам статті 713 Цивільного кодексу України, оскільки при контрактації такі дії виключаються самою правовою природою договору; - з наведених обставин укладений між Ліцеєм та Товариством договір є удаваним, оскільки приховує в собі договір оренди землі, який, у свою чергу, не містить істотних умов такого договору; - укладений договір також не відповідає положенням статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 Земельного Кодексу України та статтям 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки право постійного користування землею, яке наявне у Ліцею, не передбачає законодавчої можливості передачі земельних ділянок в оренду Товариству; - за договором здійснюється користування земельними ділянками площею 218,22 га, хоча відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в користуванні Ліцею перебувають лише 3 земельні ділянки загальною площею 198,9787 га, які знаходяться на території Приютівської селищної ради, а на території Олександрійської міської ради належні Ліцею земельні ділянки відсутні; - підтвердженням користування земельними ділянками Товариством є надані безпосередньо ним договори щодо виконання певного виду сільськогосподарських робіт на спірних земельних ділянках іншими особами, за наслідками яких і здійснювалося вирощування продукції; - на підставі наведеного спірний договір є недійсним за частинами першими статей 203, 215 ЦК України, а тому за положеннями статей 216, 1212 того ж Кодексу земельні ділянки підлягають поверненню власнику; - позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена на захист економічних інтересів держави у земельних правовідносинах, оскільки Позивач не вжив відповідні заходи для реагування на наявні порушення, а проявлена бездіяльність не сприяє раціональному, ефективному та цільовому використанню земель. Ліцей позовні вимоги не визнав та зазначив, що: - положення діючого законодавства не пов`язують контрактацію сільськогосподарської продукції виключно із державними закупівлями, тобто виключно за державним замовленням, а тому він вільний у виборі як контрагента за договором, так і виду договору щодо вирощування та реалізації продукції; - вирощування продукції здійснюється не тільки із залученням Товариства, але й власними силами та ресурсами; - укладений договір не передбачає користування Товариством земельними ділянками та не містить умов, які б характеризували його як договір оренди землі, а, напроти, містить належні договору контрактації істотні умови, які окреслені статтею 272 ГК України, у зв`язку з чим підстави для його недійсності та характеристики як удаваного відсутні. Товариство також позовні вимоги не визнало і вказало, що: - законодавство не виключає можливість контрактації сільськогосподарської продукції для будь-яких суб`єктів господарської діяльності та не виокремлює таку форму договору лише для державних потреб, а тому договір з Ліцеєм укладений без порушень; - договір містить усі характерні істотні умови договору контрактації та у ньому відсутні умови, які характеризували його як договір оренди землі, зокрема, він не передбачає користування земельними ділянками безпосередньо ним, а тому він не є удаваним; - воно не має власних засобів виробництва, у тому числі сільськогосподарської техніки, для здійснення обробітку земельних ділянок, які вказані у договорі, а являється лише контрактантом, тобто фактичним покупцем продукції з певними обов`язками по сприянню Ліцею у її вирощуванні шляхом залучення третіх осіб; - залучення третіх осіб відбувалося за відповідними договорами про надання послуг та придбання необхідних матеріалів, а тому вони підтверджують відсутність користування земельними ділянками; - Прокурор не довів доказами того факту, що сторони договору мали намір приховати оренду землі, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. З огляду на вказані обставини та позиції Сторін, існуючий між ними спір знаходиться у площині визначення правової природи укладеного договору та дій його учасників по виконанню зобов`язань, оскільки він містить у сукупності умови, котрі не характерні для договору контрактації (на думку Прокурора договір приховує договір оренди землі), що і є предметом доказування у даній справі. Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави під час розгляду даного спору. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. З матеріалів справи слідує, що у спорі Прокурор визначив Управління Держгеокадастру у якості органу, який мав здійснювати захист інтересів держави, а тому необхідною є оцінка повноважності відповідного представництва. Так, стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим кодексом. У свою чергу, наведений підпункт 16 пункту 4 Положення про головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області окреслює право Управління Держгеокадастру розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення на території області. Водночас, положення підпункту 27 пункту 4 того ж Положення визначають обов`язки щодо організації та контролю за використанням земель. Відтак, Управління Держгеокадастру є державним органом виконавчої влади (державним органом), до повноважень якого відноситься здійснення контролю за використанням земель державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходяться у межах Кіровоградської області, а тому воно може бути позивачем у суді. Листом № 56-3119вих-23 від 10.05.2023 Прокурор звернувся до Управління Держгеокадастру з вимогою про вжиття заходів щодо захисту інтересів держави у зв`язку з укладенням спірного договору, а також вказав, що випадку його бездіяльності ним будуть вжиті заходи прокурорського представництва у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (т. 1, а.с. 90-91). Згідно з листом № 10-11-0.6-1667/2-23 від 18.05.2023 Управління Держгеокадастру повідомило Прокурора про відсутність фінансової можливості на сплату судового збору та неможливість самостійного звернення з позовом до суду (т. 1, а.с. 92-93). З викладеного слідує, що Управління Держгеокадастру тривалий час не вживало заходи для звернення до суду з відповідним позовом, а тому Прокурор, дотримався законодавчих положень щодо порядку прокурорського представництва в суді. За таких обставин, в даному випадку наявні підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Щодо правової природи укладеного договору та зобов`язань за ним Господарські відносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання регулюються Господарським кодексом України. Це правило міститься у статті 1 ГК України. Зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання на підставі укладеного договору, визнається згідно з положеннями частини 1 статті 173 та частини 1 статті 174 ГК України господарським. Своєю чергою, цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності у відповідності до частини 1 статті 175 ГК України визнаються майново-господарськими; такі зобов`язання регулюються Цивільним кодексом України. Отже, як ГК України, так і ЦК України урегульовують правовідносини, які виникають при здійсненні господарської діяльності між її учасниками. За правилами цих Кодексів, наявні у них правові норми можуть урегульовувати правовідносини виступаючи у якості спеціальних та загальних у залежності від конкретних правовідносин. Зокрема, по відношенню до порядку укладення договорів діє правило, за яким у ЦК України містяться загальні норми, а у ГК України спеціальні. Так, у відповідності до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Таким чином, положення обох Кодексів у певних випадках можуть виступати як загальними, так і спеціальними. Спірний договір має назву «контрактації сільськогосподарської продукції», а тому необхідним є надання відповіді на питання про відповідність його умов такому договору. Стаття 713 ЦК України визначає, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (частина 1); до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2); законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (частина 3). Судом встановлено, що Олександрійським професійним аграрним ліцеєм (надалі - Виробник) та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» (надалі - Контрактант) укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 (далі - Договір), зі строком дії до 31.12.2023. У відповідності до п. і .2 предметом договору є зерно кукурудзи урожаю 2023 року, вирощеної на земельних ділянках, що розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради загальною площею 218,22 га, які належать Виробнику на праві постійного користування. Пунктом 1.4 Договору Контрактант зобов`язується надавати Виробнику всі види сільськогосподарських послуг за допомогою спеціалізованої техніки, які нeoбxiднi для вирощування сільськогосподарської продукції, зазначеної в п. 1.2 даного Договору; посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали. Taкi послуги та/або товари оформляються відповідними первинними бухгалтерськими документами, з подальшим зобов`язанням Виробника відшкодувати Контрактанту їх вартість. Таке відшкодування здійснюється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України. Пунктами 2.2 - 2.4 Договору Контрактант зобов`язується власними силами забезпечити завантаження/розвантаження продукції, наданням транспортних засобів з подальшим зобов`язання відшкодування вартості таких послуг Виробником. Також, п. 2.7 Договору визначено, що Виробник зобов`язаний надавати цілодобовий доступ представникам контрактанта до земельних ділянок, зазначених у п. 1.2 даного Договору. Крім того, у п. 4.3 Договору визначено, що оплата Контрактантом здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виробника в строк до 01.12.2023. Контрактант має право здійснювати часткову передплату за сільськогосподарську продукцію. Таким чином, з положень договору контрактації сільськогосподарської продукції №7678-юр/2022 від 01.09.2022 слідує, що останній за своєю правовою природою має ознаки договору оренди землі. До таких висновків апеляційний суд дійшов з огляду на наступне. За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За статтею 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга). Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Так, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування. Слід зазначити, що на відміну від договору контрактації, за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови укладеного договору та дії його сторін щодо вирощування кукурудзи вказують на виникнення між ними правовідносин, які не характерні для договору контрактації, адже він містить умови договору послуг з проведення сільськогосподарських робіт по вирощуванню, завантаженню, розвантаженню і перевезенню кукурудзи та оплати Ліцеєм витрат на їх проведення шляхом заліку зустрічних вимог, а фактично, шляхом передачі кукурудзи Товариству у якості оплати за надані послуги; у зв`язку з цим він за своєю юридичною природою є договором про надання послуг. Суд також виснував, що укладенням договору контрактації Відповідачі приховали саме договір про надання послуг. Проте, колегія суддів зазначає, що, розглядаючи правовідносини сторін за договором контрактації сільськогосподарської продукції, господарський суд залишив поза увагою, що зміст господарського договору становлять його умови, які визначені сторонами, вони спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань (ч. 1 ст. 180 ГК України). Так, вивченням суті правової природи вказаного договору та правовідносин, що склалися між сторонами, судом встановлено, що спірний правочин містить елементи угоди про оренду земельної ділянки, оскільки навчальний заклад фактично передав земельну ділянку, права розпоряджатися якою не має, а ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» здійснює господарську діяльність на землі, що перебуває в постійному користуванні освітнього закладу. Згідно правового висновку Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21): «Положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій». У розглядуваних правовідносинах вбачається, що юридична особа ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» отримує вигоду у вигляді користування земельними ділянками загальною площею 218,22 га. Водночас, за спірним договором (п. 4.3) навчальний заклад отримує кошти, які фактично є платою за користування землею у грошовій формі. Слід зазначити, що на відміну від договору надання послуг, договір оренди землі укладається саме на платній основі та для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Правовими наслідками договору оренди землі є досягнення його мети, а саме: для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна. Як слідує з положень п. 2.7 вказаного договору представникам контрактанта надається цілодобовий доступ до земельних ділянок на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради загальною площею 218,22 га, тобто фактично передбачає використання земельної ділянки ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» і визначений строк її використання, який обумовлений у п. 8.2 Договору - до 31.12.2023. Отже, за умовами договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 Олександрійський професійний аграрний ліцей фактично надає можливість ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» за плату та у визначений строк користуватись земельними діячками, які закріплені за ним на праві постійного користування. Про те, що сторони фактично уклали договір оренди землі, свідчить визначення конкретної земельної ділянки, що є істотною умовою договору оренди землі, а саме визначення площі земельної ділянки та місця її розташування у п. 1.2 до Договору. Крім того, судом також враховується, що оскільки на юридичну особу ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» за Договором покладається обов`язок проводити посівну компанію, в повному обсязі обробляти землю, здійснювати посів та збір врожаю сільськогосподарських культур з використанням власної техніки та паливно-мастильних матеріалів, посівного матеріалу на земельних ділянках загальною площею 2і8,22 га, що належать Олександрійському професійному аграрному ліцею на праві постійного користування, вказана сторона де-факто є орендарем земельної ділянки. Варто зауважити, що відповідачем-1 у справі - Олександрійським професійним аграрним ліцеєм не надано жодної документації щодо самостійного господарювання на земельній Ділянці чи вирішення інших питань, пов`язаних із обробітком, в тому числі щодо посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин тощо. Натомість з долучених до відзиву відповідачем-2 документів щодо обробітку вищевказаних земельних ділянок вбачається, що ТОВ «ТД «УКРАГРОПРОД» самостійно вирішено питання щодо обробітку земельної ділянки, а саме відповідач-2 надав укладені договори з іншими суб`єктами господарювання, що пов`язані з обробітком вказаних земельних ділянок, у тому числі такі: тракторні послуги по обробітку земельної ділянки, визначені договором надання послуг №50-08/22 від 01.08.2022, укладеного з ТОВ «ПАНТАЗІЇВСЬКЕ» та ТОВ « ТД УКРАГРОПРОД» та акт надання послуг № 1139 від 16.11.2022, згідно якого вбачається плата за надання послуг з дискування земельної ділянки площею 180.22 га; договір купівлі-продажу сільськогосподарських товарів №40/01-ТД від 01.09.2023, укладеного між ТОВ «АГРОАЛЬЯНС ЛТД» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД», предметом якого є придбання паливно-мастильних матеріалів, запчастини до сільськогосподарської техніки та автомобіль, посівний матеріал, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші види сільськогосподарських товарів; договір надання послуг № 219-юр/2023вiд 02.01.2023 між ТОВ «УКРАГРОКОМ» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» щодо надання автопослуг по перевезенню мінеральних добрив та посівного матеріалу; договір надання послуг № 45-юр/2023 від 02.01.2023 між ТОВ «УКРАГРОКОМ» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» та наданих на виконання договору актів (надання послуг № 261 від 04.05.2023, згідно якого вбачається плата за надання послуг з культивації на земельній ділянці 59,95 га, посів з добривами на земельній ділянці 107,8 га, посів з добривами на земельній ділянці 32 га, культивація на земельній ділянці 137,6 га, посів з добривами на земельній ділянці 78,42 га; акт надання послуг № 251 від 10.06.2023 додо міжрядного обробітку з внесенням добрив на земельній ділянці площею 68,2 га); договір надання послуг № 7690-юр/2022 від 04.01.2022 між ТОВ «УКРАГРОКОМ» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» та акт здачі - приймання робіт (надання послуг) № 000586 від 16.11.2022 щодо чизелювання на земельній ділянці площею 90,45 га; договір надання послуг №28/пмм від 01.03.2023 між ТОВ «АФ МТС Техагропром» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» та надані на виконання договору акти: акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 67 від 23.03.2023 щодо закриття вологи на земельних ділянках 91,15 га та 127,07 га, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 96 від 03.05.2023 щодо загрузки добрива, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №142 від 04.06.2023 щодо внесення ЗЗР на земельні ділянці площею 218.22 га, акт здачі-приймання роби (надання послуг) №і43 від 10.06.2023 щодо міжрядного обробітку на земельній ділянці площею 150,02 га; договір про надання послуг № 13 від 01.04.2023 між ТОВ «ЧЕЧЕЛІЇВСЬКЕ» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» та акт надання послуг №1 від 29.04.2023 щодо дискування на земельній ділянці площею 97,67 га, акт надання послуг №1 від 02.05.2023 щодо дискування і слід на земельній ділянці площею 82,55 га та дискування 2 слід на земельній ділянці площею 20,67 га; договір надання послуг № 40/А/ПММ від 01.06.2023 між ТОВ «АФ МТС Техагропром» та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД», акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 141 від 04.06.2023 щодо автопослуги по перевезенню води; договір надання послуг № 07/07/2023 КУП від 07.07.2023 між ФОП Коловський Вячеслав Олександрович та ТОВ «УКРАГРОПРОД» з предметом договору - послуги по збиранню комбайном зернових культур, а саме кукурудзи на території Олександрійського району Кіровоградської області. Тобто, надані відповідачем-2 договори лише підтверджують здійснений безпосередній обробіток земельних ділянок, визначених у оспорюваному договорі контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022. Крім того, про неможливість обробітку вказаних земельних ділянок Олександрійським професійним аграрним ліцеєм свідчить відсутність працівників, наділених повноваженнями щодо обробітку земельної ділянки, техніки, що також визнається ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» шляхом констатування укладення договорів з іншими суб`єктами господарювання додо залучення техніки для забезпечення відповідного обробітку земельних ділянок, посіву сільськогосподарських культур тодо. При цьому неможливо погодитись з доводами Ліцею та скаржника ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» щодо факту залучення учнів вказаного ліцею у польових роботах з метою набуття професійної компетенції, з огляду на долучені документи. Адже аналізуючи надані до відзиву відповідача договори про навчання, виникають обґрунтовані зауваження щодо форми їх укладення, яка не містить ycix істотних умов такого роду правочину; розбіжність щодо учнів, які проходять навчання відповідно до договорів про навчально-виробничу практику та в подальшому наданих довідок, що ставить про сумнів достовірність відображених у вказаних довідках даних про проходження зазначеними учнями виробничого навчання. Більше того, наведені довідки про проходження виробничого навчання не містять конкретики місця проведення вказаного навчання з прив`язкою до земельних ділянок, які наведені в оспорюваного договорі контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, що, в свою чергу, не може переконливо підтвердити доводи відповідача про залучення учнів до навчання на вказаних земельних ділянках. Варто зазначити, що відповідачем-1 не надано інших документів на підтвердження проходження учнями вiдпoвiднoї практики, у тому числі складені плани та звіти, із зазначенням конкретних дій учнів під час виробничої практики. Крім того, саме укладення договорів з іншими суб`єктами господарювання та надання подібних довідок опосередковано підтверджує положення відповідача-1, згідно якого останній, з метою проходження виробничої практики учнів, змушений звертатися до інших суб`єктів господарювання, які не задіяні в обробітку земельних ділянок. Тому, надані на підтвердження відповідачем договори про виробничу практику не доводять власне виробництво та пов`язаний з ним обробіток земельної ділянки на підставі оспорюваного договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 0І.09.2022, а навпаки спростовують виконання вказаних умов, підтверджуючи про обробіток визначених у оспорюваному договорі земель іншими суб`єктами господарювання, до узгоджується з попередньо наданими документами на обробіток вказаних земель ТОВ ТД «УКРАГРОПРОД» шляхом укладення додаткових договорів на їх обробіток, у тому числі і з ТОВ «УКРАГРОКОМ». Очевидно, до вказані документи лише підтверджують удаваність укладеного договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678- юр/2022 від 0І.09.2022 та наявність укладених Олександрійським професійним аграрним ліцеєм та ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки, розміщеної на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради загальною площею 218,22 па. Як вже було зазначено, Олександрійський професійний аграрний ліцей, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки. Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах. Формулювання «право самостійного господарювання» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість та наявність права на господарювання іншою особою або передачі такого права, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватися самостійно. У даному випадку, право володіння та користування, яке належать землекористувачеві на підставі ст. 92 ЗК України, за умовами спірного Договору реалізується не землекористувачем - Олександрійським професійним аграрним ліцеєм, а ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД» шляхом цілодобового використання земельної ділянки з метою обробки та збору врожаю. Необхідно зауважити, що право самостійного господарювання, надане ч. 1 ст. 95 ЗК України саме землекористувачеві, використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а ТОВ «ТД УКРАГРОПРОД», що суперечить вказаній нормі права. Таким чином, оспорюваний Договір не відповідає вимогам ст. ст. 92, 93, 95 ЗК України. Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Статтею 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Приписами ч. ч. 2, 3 ст. 1 52 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів. Отже, у відповідності до вимог ст. ст. 92, 1 16, 122, 152 ЗК України та ст. 4, 15 Закону України «Про оренду землі», постійний землекористувач не наділений правом розпорядження землею, в тому числі передавати и в користування іншим суб`єктам господарювання (див. постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21). Таким чином, договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 суперечить вимогам законодавства, а саме ст. ст. 92, 116, 122, 152 ЗК України та ст. 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 713 ЦК України. В цьому висновку колегією суддів прийнято до уваги доводи апелянта (прокурора) про те, що поза увагою суду залишилось те, що визнання недійсними договорів контрактації через їх удаваність з аналогічним складом сторін розглянуто Верховним Судом у справах № 918/940/21 (постанова від 12.10.2022), № 918/672/21 (постанова від 29.09.2022), № 917/1550/21 (постанова від 21.03.2023) та № 918/351/21 (918/1226/20) (постанова від 23.05.2023). Так, зокрема у справі №918/351/21 (918/672/21) (предметом розгляду було визнання недійсними договору підряду та договору контрактації сільськогосподарської продукції з підстав недотримання при укладанні спірних договорів вимог статті 73-2 Господарського кодексу України щодо їх погодження із Національною академією аграрних наук України як органом управління майном боржника). У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) (на яку посилається скаржник) Суд значив, що: - положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій. Отже, справи № 918/940/21, № 918/672/21, № 917/1550/21, № 918/351/21 (918/1226/20), на які посилається скаржник, і справа № 912/1109/23 є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання договорів, стороною яких є постійний землекористувач, недійсними з тих підстав, що вони є удаваними і містять ознаки договору оренди земельної ділянки та укладені з порушенням вимог земельного законодавства), та за однаковим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 Земельного кодексу України та статей 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі». При цьому необхідно зазначити, що різні назви спірних договорів, які були предметом позовних вимог у наведених справах, не свідчать про неподібність цих справ, оскільки з урахуванням предмета та суб`єктного складу сторін спірних договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування дали йому сторони, спірні правовідносини у згаданих справах та у справі № 912/1109/23 мають спільні риси за своїм змістом та обставинами, пов`язаними із правами й обов`язками сторін спору. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату. Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною. Як зазначалося раніше, позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що спірний договір контрактації сільськогосподарської продукції є удаваним, оскільки цей правочин вчинено з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі та фактично спрямований на передачу у користування земельної ділянки відповідачу-2. Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.11.2024 у справі №905/20/23: «У частині першій статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо. Крім того, слід зазначити, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги. Разом з цим, законодавець у статті 628 ЦК України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Слід зазначити, що у цивілістичній доктрині визначається, що «елементи різних договорів» можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов`язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів. Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у справах №915/166/17, № 923/241/18, № 925/550/18, № 910/22880/17, № 916/1424/18, № 903/601/20, №918/1226/20, № 927/1099/20, № 918/351/21 (918/672/21) та інших. Прокурор під час розгляду справи наголошував, що договір контрактації сільськогосподарської продукції є за своїм змістом прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладений з порушенням вимог земельного законодавства. Характер правовідносин між сторонами за умовами оспорюваного договору є прихованою орендою, оскільки наявні усі його істотні умови, зокрема: умови оплати, строк дії, умови надання земельних ділянок у користування для цілей вирощування врожаю. Об`єднана палата у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23 зазначила, що за загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача, а в цьому випадку на прокурора. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: 1) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Отже, звертаючись з позовною заявою до суду, прокурор має надати докази (документи), які можуть засвідчити факт перебування сторін оспорюваного договору в зовсім інших правовідносинах, аніж ті які оформлено відповідним правочином, тобто докази, що підтвердять обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Так, внаслідок виконання спірного договоріу не відбувається безпосереднє вирощування відповідачем-1 сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, не зважаючи на формальне зазначення про сприяння відповідачем-2 відповідачу-1 у послугах, необхідних для вирощування; з умов спірного договору вбачається, що відповідач-1, взявши на себе зобов`язання з вирощування сільськогосподарської продукції, фактично самоусунувся від реалізації права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки земельної ділянки та збору врожаю відповідачу-2 та залученим ним суб`єктам господарювання, з подальшим набуттям відповідачем-2 сільськогосподарської продукції, тим самим розпорядився земельною ділянкою за відсутності повноважень на передачу наданої йому в постійне користування землі в оренду іншим особам. Тобто під виглядом сприяння Виробнику у виконанні сільськогосподарських робіт, Контрактант з залученням третіх осіб фактично обробляє земельну ділянку, яка належить державі, залишаючи у своєму розпорядженні вирощений врожай, що разом з тим може свідчити про приховану оренду землі. Апеляційний суд наголошує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається, виходячи з волевиявлення сторін. Тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) зробив висновок про те, що: «Незазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним. Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення «про людське око» (напоказ) іншого правочину». Тобто відсутність у спірному правочині чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (див. також постанову Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 924/263/17). Таким чином, укладений 01.09.2022 між Олександрійським професійним аграрним ліцеєм та ТОВ «ТД ХКРАГРОПРОД» договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 щодо використання робіт на земельних ділянках на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради загальною площею 218,22 га, містить елементи орендних відносин між сторонами та є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховування іншого правочину, а саме: договору оренди земельної ділянки, оскільки за його змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, втім уникаючи проходження процедури укладення та узгодження договорів, на підставі яких можливе правомірне використання земельної ділянки. Однак, суд першої інстанції належним чином не здійснив належної оцінки доводам прокурора та помилково оцінив зміст оскаржуваного договору саме як договору надання послуг. Як зазначалося раніше, закон не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Суд, встановивши удаваність правочину, визначає, який насправді правочин вчинили сторони, та застосовує відповідні норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Відносини, пов`язані з орендою землі, врегульовані Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди. Так, за змістом положень статей 93, 124 Земельного кодексу України та статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу, та за загальним правилом - за результатами проведення земельних торгів. Водночас, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини першої, другої статті 92 Земельного кодексу України). Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором. Згідно з частиною першою статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі. Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій. Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21). Конституційний Суд України у пункті 5.6 рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) також наголосив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені. У контексті зазначеного, апеляційний суд звертається до близьких за змістом правових позицій, сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій. Така правова позиція є усталеною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом у численних постановах і об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21) про те, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування, оскільки такий висновок відповідає положенням статті 317 Цивільного кодексу України та статті 78 Земельного кодексу України. У даній справі встановлені обставини та умови оспорюваного правочину свідчать про те, що між відповідачами фактично укладено договір оренди земельної ділянки, а тому до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки. За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, до пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Застосування зазначених правових наслідків, передбачає повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у статті 216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. При цьому якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (див. постанову Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15). Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.єКолегія суддів звертає увагу, що у даній справі прокурор просив суд також зобов`язати Товариство повернути Управлінню Держгеокадастру земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської ради, що фактично є позовною вимогою про звільнення земельної ділянки за удаваним договором, який, за його твердженням, має характер договору орендних правовідносин. Так, дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55). Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15). Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала уточнюючий, в співвідношенні з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, згідно якого: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача» Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 при вирішенні господарського спору врахувала викладений в пункті 48 постанови об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, що: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача". Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21). Слід наголосити, що обов`язок орендаря повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного договору (пункт 9.59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20) З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що у разі якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. У даному випадку, враховуючи положення ст. 5 ГПК України та ст. 20 ГК України, апеляційний суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, визначає належним та ефективним способом захисту порушеного права вимогу про зобов`язання ТОВ "ТД Украгропрод" звільнити займані земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що є предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 та розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської рад, серед яких: земельна ділянка площею 123,2097 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7053, земельна ділянка площею площею 65,1042 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7054 та земельна ділянка площею площею 10,6648 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7055. Вищенаведене не було враховано судом першої інстанції та зроблено помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення позову. Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46). Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011). Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а також частково підтвердилися доводи скаржника ТОВ "ТД Украгропрод" щодо помилкових мотивів суду першої інстанції у вирішенні позовних вимог, оскаржуване судове рішення ухвалено судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, наявні підстави для скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 та прийняття нового - про задоволення позову: визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, укладений між Олександрійським професійним аграрним ліцеєм та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" та зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" звільнити займані земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що є предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 та розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської рад, серед яких: земельна ділянка площею 123,2097 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7053, земельна ділянка площею площею 65,1042 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7054 та земельна ділянка площею площею 10,6648 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7055. Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А у відповідності до. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Виходячи з результатів розгляду апеляційних скарг та вирішення справи, зважаючи на причини виникнення спору, судові витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги слід покласти на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з них. Натомість витрати ТОВ "ТД Украгропрод" слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" та Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі № 912/1109/23 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.09.2023 у справі №912/1109/23 скасувати. Постановити нове рішення. Визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022, укладений між Олександрійським професійним аграрним ліцеєм та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод". Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" звільнити займані земельні ділянки загальною площею 218,22 га, що є предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції № 7678-юр/2022 від 01.09.2022 та розміщені на території Приютівської селищної ради та Олександрійської міської рад, серед яких: земельна ділянка площею 123,2097 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7053, земельна ділянка площею площею 65,1042 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7054 та земельна ділянка площею площею 10,6648 га з кадастровим номером 3520355800:02:000:7055. Стягнути з Олександрійського професійного аграрного ліцею (28020, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, сел. Приютівка, вул. Користівське шосе, 6, код ЄДРПОУ 02544968) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, пр-т. Європейський, 4, код ЄДРПОУ 02910025) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 342,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 2 013,00 грн, про що видати наказ. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" (28020, Кіровоградська обл., Олександрійський р-н, сел. Приютівка, вул. Центральна, 15, код ЄДРПОУ 41610592) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, пр-т. Європейський, 4, код ЄДРПОУ 02910025) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 4 026,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 6 039,00 грн, про що видати наказ. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Кіровоградської області. Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Украгропрод" залишити за скаржником. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 30.04.2025 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г. Іванов Суддя А.Є. Чередко