Постанова 4875 № 922/2523/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2025 року м. Харків Справа №922/2523/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., за участю секретаря судового засідання Ярош В.В., за участю представників учасників справи: апелянта (Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс») (в режимі відеоконференції) Лабовкін О.О. (адвокат), ордер серія АЕ№1339707 від 05.02.2025 року, свідоцтво №2943 від 29.06.2015 року; боржника не з`явився; арбітражний керуючий Кошовський С.В., свідоцтво №923 від 14.05.2013 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» (вх.№252Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з кредиторськими вимогами та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22, за заявою Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», м.Харків, до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод», м.Харків, про визнання банкрутом,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2023 року відкрито провадження у справі №922/2523/22 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод». Введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Кошовського Сергія Васильовича (свідоцтво №923 від 14.05.2013 року). 24.03.2023 року здійснено оприлюднення оголошення (№70275) про відкриття провадження у справі про банкрутство №922/2523/22 Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод». На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява ТОВ «Транссєрвіс» (вх.№10145 від 25.04.2023 року) з грошовими вимогами до боржника на суму 10925776,32 грн та 5368,00 грн судового збору (направлена засобами поштового зв`язку 21.04.2023 року). Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі №922/2523/22 (повний текст складено та підписано 02.12.2024 року, суддя Міньковський С.В.) визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» частково в сумі 8892577,44 грн, а також 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору. Решту вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» відхилено. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22 (повний текст складено та підписано 07.02.2025 року, суддя Міньковський С.В.) визнано вимоги кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів ПрАТ «Харківський підшипниковий завод»: - ПрАТ «Харківенергозбут» в сумі 64244049,79 грн (4 черга) та 90478,00 грн судових витрат (1 черга); - АК «Харківобленерго» в сумі 7459721,79 грн (з якої: 6553464,76 грн - 4 черга, 906257,03 грн - 6 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ВАТ ХАРП в сумі 2087123,15 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ПАТ «ОТП Банк» в сумі 140056630,69 грн (з якої: 83006341,79 грн - 4 черга (незабезпечені), 57050288,90 грн - позачергові, як такі, що забезпечені майновими активами боржника) та 5368,00 грн судового збору - 1 черга; - КП «Харківводоканал» в сумі 2859678,37 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ГУ ПФУ в Харківській області в сумі 5853279,41 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - КП «Харківські теплові мережі» в сумі 3884923,98 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Транссервіс» в сумі 8892577,44 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - Індустріальний ВДВС у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Мінюсту в сумі 369,00 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Компанія з управління активами «Індастрі Капітал Менеджмент», що діє в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «УПЕК-Інвест» в сумі 5873009,47 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - АТ «Сенс Банк» в сумі 1349966147,96 грн (з якої: 1001768 369,71 грн - 4 черга, 5149878,25 грн - 6 черга, 343047900,00 грн - як такі, що забезпечені майном боржника та є позачергові) та 5368,00 грн судових витрат (1 черга). - ТОВ «Райффайзен Лізинг» в сумі 50311964,42 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ГУ ДПС у Харківській області в сумі 127396523,44 грн (з якої: 11676531,45 - 2 черга, 113648235,32 грн - 3 черга, 2071756,67 грн - 6 черга); - ПрАТ «У.П.Е.К. в сумі 132944327,45 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Альфа-Лізинг Україна» в сумі 30409711,45 грн (з якої: 28906295,28 грн - 4 черга, 1503416,17 грн - 6 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» в сумі 246561545,12 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - АТ «Міжнародний резервний банк» в сумі 285450496, 77 грн (з якої вимоги 172868053,77 грн є конкурсними (4 черга), на суму 112582443,00 грн - є такими, що забезпечені майновими активами боржника та задовольняються позачергово), 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Фінексперт» в сумі 359851614,17 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - АТ «Кредит Європа Банк» в сумі 55372626,47 грн, з якої: 8045510,25 грн - є конкурсними (4 черга), 47327116,22 грн - є такими, що забезпечені майном боржника та є позачергові та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» в сумі 8270600,90 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга); - гр. ОСОБА_1 в сумі 54984,75 грн; - гр. ОСОБА_2 , м. Харків в сумі 27766,41 грн; - гр. ОСОБА_3 , смт. Малинівка в сумі 50883,04 грн; - гр. ОСОБА_4 , м. Чугуїв в сумі 47161,94 грн. Визнано вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що є конкурсними, але не мають права вирішального голосу на зборах і комітеті кредиторів.. Ухвалено, що окремо до реєстру вимог кредиторів ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» підлягають внесенню відомості про майно боржника, яке є предметом забезпечення вимог: ПАТ «ОТП Банк», АТ «Сенс Банк», АТ «Міжнародний резервний банк», АТ «Кредит Європа Банк» у відповідності до договорів іпотеки та договорів застави рухомого та нерухового майна. Зобов`язано розпорядника майна за результатами попереднього засідання внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Належним чином складений та підписаний реєстр вимог кредиторів надати суду у десятиденний строк з дня постановлення ухвали суду. Зобов`язано розпорядника майна провести інвентаризацію активів боржника, здійснити фінансовий аналіз, а також відповідно до ст. 48 Кодексу України з процедур банкрутства організувати та провести збори кредиторів та комітету кредиторів, визначивши час та місце проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів. Докази надати суду. Призначено проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів на 10.03.2025 року. 06.02.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду через підсистему Електронний суд надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року, винесену за результатом розгляду кредиторських вимог та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22. Так, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвал норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить: - змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року по справі №922/2523/22, а саме повністю визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» в сумі 10925776,32 грн, включно з вимогами по пені в сумі 2033198,88 грн; - змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року по справі №922/2523/22, а саме в реєстрі вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» вказати суму визнаних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» в сумі 10925776,32 грн. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що кредитором розраховано суму пені відповідно до законодавства України та умов договору поставки, грошові вимоги (в тому числі і за пенею) повністю визнані боржником та розпорядником майна, а суд першої інстанції помилково відмовив у вимогах за пенею. Скаржник просить врахувати, що у випадку виявлення у розрахунку пені певних помилок чи неточності, то це не може слугувати підставою для повної відмови в пені, а є підставою для задоволення таких вимог в іншому належному розмірі. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 року витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвал) №922/2523/22; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції. 14.02.2025 року матеріали справи №922/2523/22 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду. У подальшому у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху, ухвалою суду від 03.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з кредиторськими вимогами та ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача і доставлені їм 05.03.2025 року. Ухвалою суду від 27.03.2025 з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи нез`явлення в судове засідання представників учасників справи, з огляду на приписи ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України колегією суддів задоволено клопотання апелянта та відкладено розгляд справи (апеляційної скарги) на іншу дату. Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача і доставлені їм 30.03.2025 року. У судовому засіданні 21.04.2025 року представник апелянта оголосив зміст апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Арбітражний керуючий пояснив, що його позиція щодо кредиторських вимог ТОВ «Транссєрвіс» була викладена в його повідомленні про розгляд вимог, яке надавалось до суду першої інстанції і наразі є незмінною. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд в ухвалах від 03.03.2025 року та від 27.03.2025 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності інших представників учасників справи. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта та арбітражного керуючого, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Згідно з абз. 1, 3 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Транссєрвіс» в межах належного строку звернулось з грошовими вимогами до боржника, відповідно до якої просив суд визнати вимоги на загальну суму 10925776,32 грн, а саме: 1) за договором поставки №П-386 від 29.12.2020 року у розмірі 9029776,32 грн, яка складається з: 6236345,29 грн - основного боргу, 130669,80 грн - 3% річних, 629562,35 грн інфляційних, 2033198,88 грн пені; 2) за простими векселями у розмірі 1896000,00 грн. Розпорядником майна Кошовським С.В. у письмовому повідомленні про розгляд вимог ТОВ «Транссєрвіс» (вх.№32527 від 28.11.2023 року) вимоги заявника визнано повністю в загальному розмірі 10925776,32 грн (8892577,44 грн 4 черга; 2033198,88 грн 6 черга), а також 5368,00 грн судовий збір (1 черга). Боржником у відзиві на заяву із грошовими вимогами визнано вимоги ТОВ «Транссєрвіс» у повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року). У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 року у справі №910/4510/20). Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №915/535/17, від 25.06.2019 року у справі №922/116/18, від 15.10.2019 року у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 року у справі №909/146/19, від 27.02.2020 року у справі №918/99/19). Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 року у справі №909/146/19, від 27.02.2020 року у справі №918/99/19, від 29.03.2021 року у справі №913/479/18). Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Верховний Суд неодноразово наголошував, що господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 року у справі №908/710/18, від 15.10.2019 року у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 року у справі №910/10542/18). Щодо вимог за простими векселями. 24.01.2020 року між ТОВ «Транссєрвіс» (далі- покупець) та ТОВ «УПЕК Трейдінг» (далі- продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БД-240120-1Ю/БВ-1, відповідно до якого ТОВ «УПЕК Трейдінг» продав, а ТОВ «Транссєрвіс» придбав цінні папери, згідно переліку, зазначеному в п.1.1 договору. Відповідно до п.3.3 договору, передача цінних паперів від продавця до покупця посвідчується складанням акту прийому-передачі цінних паперів, який підписують уповноважені представники. 24.01.2020 року між ТОВ «Транссєрвіс» та ТОВ «УПЕК Трейдінг» підписано акт прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу цінних паперів №БД-240120-1Ю/БВ-1 від 24.01.2020 року, згідно якого у власність ТОВ «Транссєрвіс» передано вісім простих векселів, векселедавцем по яким був АТ «Харківський підшипниковий завод», а саме: - вексель простий АА0867083, вексельна сума 300000,00 грн, дата складання 01.12.2009 року, строк платежу 31.12.2026 року; - вексель простий АА0866850, вексельна сума 300000,00 грн, дата складання 16.05.2010 року, строк платежу 31.12.2025 року; - вексель простий АА0867394, вексельна сума 500000,00 грн, дата складання 18.05.2009 року, строк платежу 31.12.2027 року; - вексель простий АА0867393, вексельна сума 500000,00 грн, дата складання 18.05.2009 року, строк платежу 31.12.2027 року; - вексель простий АА0867388, вексельна сума 500000,00 грн, дата складання 18.05.2009 року, строк платежу 31.12.2027 року; - вексель простий АА0866025, вексельна сума 560000,00 грн, дата складання 22.12.2016 року, строк платежу 31.12.2025 року; - вексель простий АА0865397, вексельна сума 90000,00 грн, дата складання 30.09.2019 року, строк платежу 20.09.2020 року; - вексель простий АА0866028, вексельна сума 36000,00 грн, дата складання 10.09.2018 року, строк платежу 31.12.2023 року. Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, векселі, які є підставою грошових вимог ТОВ «Транссєрвіс» є правомірними та дійсними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, і ніким не подавалося позову про недійсність цих векселів. Векселі є самостійною підставою виникнення грошових зобов`язань та наявність самих векселів є достатнім для підтвердження зобов`язання векселедавця (ПАТ «Харківський підшипниковий завод») сплатити передбачені ними грошові кошти векселедержателю (ТОВ «Транссєрвіс») у вказані строки, які зазначені в цих векселях. Вексель як цінний папір, що посвідчує грошове або майнове право вимоги векселедержателя до векселедавця, є належним та допустимим доказом заявлених кредитором-векселедержателем вимог у справу про банкрутство боржника-векселедавця, оскільки законний векселедержатель не зобов`язаний доводити наявність та дійсність своїх прав за векселем, такі права вважаються наявними та дійсними, а доведення протилежного є обов`язком боржника як особи, якій пред`явлено вимогу за векселем. Підставою для з`явлення вимог до боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора (висновки Верховного Суду від 26.05.2021 року по справі №910/772/19, від 26.04.2018 року по справі №904/5299/17, від 16.10.2018 року по справі №920/13/18). Суд першої інстанції встановив, що надані в обґрунтування заявлених грошових вимог прості векселі відповідають вимогам чинного законодавства та дійшов висновку про обґрунтованість грошових вимог ТОВ «Транссєрвіс» до боржника за векселями у розмірі 1896000,00 грн. У відповідній частині, а саме щодо визнання кредиторських вимог за простими векселями у розмірі 1896000,00 грн учасниками справи ухвали не оскаржуються. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не переглядає ухвали Господарського суду Харківської області 26.11.2024 року та від 28.01.2025 року в частині визнання кредиторських вимог у розмірі 1896000,00 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів. Щодо вимог кредитора, які виникли на підставі договору поставки №П-386 від 29.12.2020 року. Так, 29.12.2020 року між ТОВ «Транссєрвіс» (далі - постачальник) та ПАТ «Харківський підшипниковий завод» (далі - покупець) укладено договір поставки №П-386, відповідно до якого ТОВ «Транссєрвіс» зобов`язалось передати у власність ПАТ «Харківський підшипниковий завод» товар, номенклатура, кількість та ціна якого визначається відповідно до специфікацій, які є невід`ємною частиною договору поставки (п.1.1 договору). Відповідно до п.4.1 договору поставки оплата здійснюється покупцем прямим банківським переказом грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 20 банківських днів з моменту поставки. Відповідно до п.5.2 вищевказаного договору, строки, умови поставки погоджуються сторонами дійсного договору у специфікаціях. З матеріалів заяви вбачається, що між сторонами в рамках договору поставки укладено наступні специфікації: - специфікація б/н від 01.07.2022 року на суму 4638313,97 грн, - специфікація б/н від 01.09.2022 року на суму 552018,49 грн, - специфікація б/н від 01.10.2022 року на суму 4040434,41 грн, - специфікація б/н від 01.01.2023 року на суму 585176,40 грн, - специфікація б/н від 01.02.2023 року на суму 296016,97 грн. ТОВ «Транссєрвіс» виконано зобов`язання щодо поставки боржнику товару на загальну суму 10111960,14 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками від 01.07.2022 №78 на суму 2596777,67 грн, від 12.07.2022 №130 на суму 2041536,30 грн, від 01.09.2022 №143 на суму 552018,49 грн, від 03.10.2022 №133 на суму 906019,50 грн, від 11.10.2022 №144 на суму 85783,32 грн, від 18.10.2022 №145 на суму 1687663,20 грн, від 18.10.2022 №146 на суму 1360968,28 грн, від 06.01.2023 №3 на суму 585176,40 грн, від 14.02.2023 №17 на суму 274704,06 грн, від 14.02.2023 №18 на суму 21312,91 грн. Боржником зобов`язання по сплаті виконано частково в сумі 3875614,85 грн, борг, що залишився складає 6236345,29 грн та підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 22.03.2023 року. В силу ст. 712 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України обумовлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Матеріалами заяви та доданими до неї документами підтверджується, що боржник в порушення умов договору взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості товару у визначений договором строк не виконав належним чином, у зв`язку з чим на час розгляду поданої заяви, заборгованість ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» за договором поставки №П-386 від 29.12.2020 року становить 6236345,29 грн основного боргу. Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за договором поставки №П-386 від 29.12.2020 року, заявник нарахував боржнику 3% річних за період з 01.08.2022 року по 22.03.2023 року у розмірі 130669,80 грн та індекс інфляції за період з 01.08.2022 року по 22.03.2023 року у сумі 629562,35 грн. Перевіривши наданий заявником розрахунок 3% річних та інфляційних на предмет відповідності вимогам чинного законодавства та наявних між сторонами правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим, правомірним та вірно розрахованим. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів вимог, які виникли з договору поставки №П-386 від 29.12.2020 року, а саме вимог за основним боргом у розмірі 6236345,29 грн, 3% річних у розмірі 130669,80 грн та інфляційних втрат у сумі 629562,35 грн. У відповідній частині ухвали Господарського суду Харківської області 26.11.2024 року та від 28.01.2025 року учасниками справи не оскаржуються. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає вказані ухвали в частині відмови у визнанні на включенні до реєстру вимог кредиторів пені в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України. Так у поданій заяві із грошовими вимогами до боржника, ТОВ «Транссєрвіс» просило суд, у тому числі визнати 2033198,88 грн пені за договором поставки №П-386 від 29.12.2020 року за період з 01.08.2022 року по 22.03.2023 року. Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста статті 231 ГК України). Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. У пункті п.8.1 договору поставки №П-386 від 29.12.2020 року за несвоєчасну оплату товару покупець (боржник) виплачує постачальнику (ТОВ «Транссєрвіс») пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період в якому нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданого кредитором розрахунку встановив, що його проведено невірно, а саме невірно визначено строк початку прострочення боржника за поставку товару за видатковою накладною №143 від 01.09.2022 року і належним період нарахування пені повинен починатися за такою накладною з 29.09.2022 року. Однак, ТОВ «Транссєрвіс», в порушення умов договору поставки нараховував пеню з 23.09.2022 року, в той період, коли у боржника (покупця) не закінчився строк розрахунку за товар, передбачені п.4.1. договору. Колегія суддів відзначає, що апелянт відповідного не спростував і дійсно має місце така помилка в розрахунку, наданим кредитором. Суд першої інстанції відхиляючи кредиторські вимоги по пені вказав, що кредитором не було враховано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Разом з тим, колегія суддів відзначає, що судом не конкретизовано, які саме положення не було враховано і яким чином це зумовлює відмову у визнанні кредиторських вимог в частині заявленої пені. Так, вищевказаним Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Наразі кредитором ніякі строки не порушено і жодним учасником справи про порушення строків не заявлялось. При цьому у відповідному положенні йдеться мова про продовження строків, а не про їх скорочення. Дійсно вказаним Законом було доповнено Цивільний кодекс України положенням щодо звільнення від обов`язків сплатити неустойки, штрафу, пені за прострочення зобов`язання, однак саме зобов`язання на користь кредитодавця (позикодавця) в рамках правовідносин за позикою. У той час відносини, які склались між сторонами прострочення виконання зобов`язання за договором поставки, а не з відносин позики чи кредитних правовідносин. Тобто відповідні зміни до спірних правовідносин у даній справі не застосовуються. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» і відмови у стягненні пені. Необхідно також відзначити, що наявність помилки у розрахунку заявлкнї до стягнення пені не є свідченням того, що відсутні підстави для нарахування та пред`явлення до визнання пені. Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши матеріали заяви з кредиторськими вимогами, самостійно здійснивши як перевірку розрахунку так і розрахунок заявленої до визнання пені встановила, що належний розмір пені складає 2026664,43 грн і він підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів. В решті вимог по пені слід відмовити. За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалах суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження, є обґрунтованими та підставними, що є наслідком задоволення такої скарги частково. Відповідно до п. 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 1-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» підлягає частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесена за результатом розгляду заяви з кредиторськими вимогами та ухвала Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесена за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22 зміні в частині розміру кредиторських вимог, які підлягають визнанню. Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, нормами Кодексу України з процедур банкрутства, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з кредиторськими вимогами у справі №922/2523/22 змінити. Абзац перший ухвали Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесеної за результатом розгляду кредиторських вимог у справі №922/2523/22 викласти в наступній редакції: «Визнати вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» частково в сумі 10918849,81 грн, а також 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору». В решті ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року винесену за результатом розгляду кредиторських вимог у справі №922/2523/22 залишити без змін. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/2523/22 змінити в частині розміру визнаних кредиторських вимог ТОВ «Транссервіс», а саме: розмір визнаних вимог становить 10918849,81 грн (4 черга) та 5368,00 грн судового збору (1 черга). Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 30.04.2025 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя В.В. Россолов Суддя О.І. Склярук