Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 299/279/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 299/279/25 пров. № А/857/7905/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Затолочного В.С., Судової Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Естінко Тетяни Емілівни на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Кашуба А.В. у м.Виноградів Закарпатської області у справі № 299/279/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та про закриття провадження у справі,- ВСТАНОВИВ: 20 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся через свого представника адвоката Естінко Тетяну Емілівну до суду з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову від 09 січня 2025 року про накладення адміністративного стягнення та закрити провадження у справі. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2025 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача - адвокат Естінко Тетяна Емілівна подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. В апеляційній скарзі зазначає, що недоліки позовної заяви усунуті в останній день встановленого судом строку для виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, однак суд при постановленні оскаржуваної ухвали суд не врахував поданих представником позивача документів. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п.1 ч.4 ст.169 КАС України). Судом першої інстанції, констатувавши, що позовна заява ОСОБА_2 подана з пропуском строку звернення до суду та не відповідає вимогам статей 160, 161 України, а саме не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, не містить власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали позивачу на її виконання. Відповідно до вимог частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до ч.2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску. Як слідує з матеріалів справи, ухвалою судді Виноградівського районного суду Закарпаської області від 22 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Згідно довідки, яка автоматично формується судом за наслідком надсилання ухвали до електронного кабінету представника позивача, документ доставлено до електронного кабінету Естінко Т.Е «23.01.2025» о «0:50:06». Відповідно, останнім днем на усунення недоліків позовної заяви із врахуванням того, що десятий день припадає на вихідний день, є 03.02.2025. На виконання вимог зазначеної ухвали 03.02.2025 представником позивача до суду першої інстанції надіслано заяву про усунення недоліків: вказано інформацію про наявність електронного кабінету у представника позивача, про неподання позивачем іншого позову з тим самим предметом і з тих самих підстав, вказано про понесення позивачем витрат на оплату судового збору та заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду. Однак, ухвалою суду від 04 лютого 2025 року позовну заяву повернуто позивачу. Так, аналіз наведених процесуальних норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції враховує, що у вказаній категорії справ порядок звернення до суду врегульований статтею 286 КАС України, якою передбачено право на звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що останнім днем оскарження спірної постанови №1/79/2025 по справі про адміністративне правопорушення від 09.01.2015 є 20 січня 2025 року. Відтак позивач, звернувшись до суду з позовної заявою шляхом її формування уповноваженим представником позивача у сисемі «Електронний суд» 20.01.2025 не пропустив визначений законом строк звернення до суду з означеним адміністративним позовом, відтак відсутні правові підстави для застосування процесуальних наслідків, передбачених ч.2 ст. 123 КАС України. Також суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що представником позивача у встановлений судом строк здійснено всі необхідні дії для виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суд апеляційної інстанції зауважує, що поверненню позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України обов`язково повинна передувати перевірка усунення позивачем протягом встановленого строку недоліків позовної заяви, визначених ст. ст.160, 161 КАС України. Оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, суд першої інстанції виснував про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених п.1 ч.4 ст.169 КАС України. Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, апеляційний суд виходить з наступного. Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції серед іншого виходив з того, що в позовній заяві не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача, про що було вказано в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Як встановлено статтями 160, 161 КАС України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. В позовній заяві зазначаються: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Так, ч. 6 ст. 18 КАС України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. При цьому, ч. 8 цієї статті встановлено, що реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо цим Кодексом встановлено вимогу зазначення у змісті процесуального документа відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, особа, яка подає до суду відповідний процесуальний документ в електронній формі через електронний кабінет, звільняється від обов`язку зазначення відповідних відомостей (частина восьма статті 18 КАС України). Матеріалами справи підтверджено, що представник позивача - адвокат Естінко Тетяна Емілівна звернулась до суду через електронний кабінет, що відповідно до положень ч. 7 ст. 18 КАС України виключає обов`язок зазначити у позовній заяві відомості про наявність у неї електронного кабінету. З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції щодо неусунення недоліку позовної заяви - незазначення в позовній заяві відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача є помилковими. Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції резюмує, що єдиними недоліками позовної заяви є неподання документа про сплату судового збору та незазначення відомостей про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. У заяві, поданій 03.02.2025 через «Електронний суд» на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, представником позивача повідомлено, що у зв`язку з розглядом справи позивачем понесено витрати у сумі 605, 60 грн, що є сплаченим судовим збором, та не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У постановах від 19 вересня 2024 року в справі № 440/10834/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 240/14234/23 Верховний Суд на підставі аналізу частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» зробив висновок, що перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України може здійснюватися на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору або письмового повідомлення суду про сплату судового збору. Отже, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи, надходження до спеціального фонду Державного бюджету України якого перевіряються судом перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг). Це означає, що суд зобов`язаний перевірити надходження судового збору до спеціального фонду у межах кожної конкретної адміністративної справи. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Отже, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що представник позивача у встановлений строк виконала вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині сплати судового збору, також виконано вимоги щодо ззначення власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права, а також принцип рівності сторін, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що повертаючи позовну заяву у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, суддя повинен, дотримуючись правил обчислення процесуальних строків, пересвідчитись, що вжив вичерпні заходи для належного виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху, та врахував всі обставини, у тому числі і передбачений максимальний строк пересилання поштових відправлень, порядок реєстрації судом поштової кореспонденції. Оскільки ухвала про залишення позову без руху відповідно до частини першої статті 241 КАС України є судовим рішенням, питання вручення судових рішень врегульоване статтею 251 КАС України відповідно до положень частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Частиною шостою статті 251 КАС України встановлено, що днем вручення судового рішення зокрема є: 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Суд апеляційної інстанції встановив, що з урахування дати вручення ухвали представнику позивача строк на усунення недоліків позовної заяви фактично встановлено по 03.02.2025 включно (із врахуванням вихідних днів). Як вбачається з матеріалів справи суд апеляційної інстанції повернув позовну заяву на наступний день після закінчення строку для усунення недоліків позовної заяви. В той же час згідно з частиною дев`ятої статті 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. З наведеного слідує, що представником позивача було усунуто недоліки позовної заяви у строк і спосіб, визначений ухвалою суду першої інстанції від 22 січня 2025 року про залишення позовної заяв без руху. Суд ураховує, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви у суду першої інстанції були відсутні з об`єктивних причин відомості щодо вчинення дій представника позивача на усунення недоліків позовної заяви, зокрема про сплату позивачем судового збору та про виконання вимог п.1 ч.5 ст. 160 КАС України. Водночас право на звернення до суду за умови сумлінного, добросовісного та своєчасного виконання учасником справи процесуального обов`язку, не може ставитися, зокрема в залежність від реєстрації судом поштової кореспонденції, що не може позбавляти особу права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами ст.55 Конституції України. За наведеного правового регулювання й встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_2 у зв`язку із несплатою судового збору та незазначення позивачем власного письмового підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, та до помилкових висновків щодо наявності інших зазначених судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків позовної заяви та щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, що призвело до постановлення незаконної ухвали від 04.02.2025, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29). При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal"). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain"). В даному випадку постановивши ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Відповідно до пункту статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строк, встановлений статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 242, 308, 309, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Естінко Тетяни Емілівни задовольнити, ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену у справі № 299/279/25, скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк