Постанова 4854 № 420/30538/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30538/24 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. Дата і місце ухвалення: 17.02.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третіх осіб військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у задоволенні подання командира військової частини НОМЕР_2 , подання командира військової частини НОМЕР_3 та рапортів ОСОБА_1 від 18.07.2024р., від 25.07.2024р. та від 31.07.2024р. про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з його рапортами від 18.07.2024р., від 25.07.2024р. та від 31.07.2024р. за поданням командира військової частини НОМЕР_2 та поданням командира військової частини НОМЕР_3 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді заступника командира з морально-психологічного забезпечення. На утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років, а тому він набув право на звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рапортами від 18.07.2024р., від 25.07.2024р. та від 31.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 з проханням клопотати перед вищим командуванням щодо його звільнення. Зазначені рапорти погоджено командирами військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_2 і направлено подання до командира військової частини НОМЕР_1 з пропозицією звільнити ОСОБА_1 з військової служби. Однак, листом від 20.09.2024р. відповідач відмовив позивачу у задоволенні поданих ним рапортів з посиланням на не доведення факту утримання дітей та відсутності доказів спільного проживання з дітьми. Таку відмову ОСОБА_1 вважає незаконною та зазначав, що його колишня дружина ОСОБА_2 мати двох дітей від першого шлюбу нотаріально підтвердила факт утримання позивачем дітей без призначення аліментів, що свідчить про те, що між ними досягнуто в позасудовому порядку добровільної домовленості щодо утримання дітей. На сьогодні ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 , з якою в нього народилася спільна дитина. Відповідні підтверджуючі документи, які свідчать про безумовне право позивача на звільнення з військової служби, ним було надано відповідачу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 18.07.2024р. про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 17.02.2025р. з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не досліджено питання порядку звернення з рапортом на звільнення та надання належних і достатніх доказів фактичного перебування на утриманні у позивача трьох дітей та відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Зокрема, з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 щодо в добровільному, в позасудовому порядку повного фінансового утримання ОСОБА_1 двох неповнолітніх дітей, неможливо зробити будь-яких висновків щодо фактичного утримання останнім дітей, оскільки нотаріус у даній заяві засвідчує лише справжність підпису ОСОБА_2 , проте жодним чином не підтверджує факти, викладені в такій заяві. Рішень суду про стягнення аліментів у примусовому порядку, договору про сплату аліментів на дітей або виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 надано не було. Апелянт зазначає, що судом не враховано, що факт перебування на утриманні в позивача трьох дітей віком до 18 років спростовується змістом його рапортів, де зазначено, що його колишня дружина ОСОБА_2 з двома дітьми виїхала до Литви, а теперішня дружина ОСОБА_3 з сином виїхала до Німеччини. Вказане унеможливлює встановлення перебування дітей на утриманні батька та фактичне виконання ним обов`язків по вихованню дітей, піклуванню про їх здоров`я, духовний та моральний розвиток, а також свідчить про відсутність спільного проживання разом з дітьми. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що «перебування на утриманні», в контексті п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - це реальне, постійне, тривале (більше 3 місяців), фактичне знаходження дитини разом з батьком (матір`ю) в конкретно визначеному місці проживання, який (яка) забезпечує повне задоволення потреб дитини, за неможливості (небажання) одного з батьків здійснювати таке утримання, що підтверджується відповідними документами. ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що на час звернення його з рапортом про звільнення з військової служби вичерпний перелік документів, що подаються разом з поданням про звільнення військовослужбовця з військової служби, був визначений п.5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170. Всі документи згідно затвердженого переліку, позивачем було надано відповідачу, які підтверджували його безумовне право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира з морально-психологічного забезпечення. Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб 23.08.2022р. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із рапортом від 18.07.2024р. за вх. №2528 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. До рапорту ОСОБА_1 надав: копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_8 ; копію картки платника податків; свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 від 04.07.2024р.; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статті 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00045836046 від 04.07.2024р.; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статті 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00045904417 від 09.07.2024р.; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статті 126, 133, 135 Сімейного кодексу України №00045904548 від 09.07.2024р.; нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 №820 від 04.07.2024р. При цьому, в рапорті зазначено, що оскільки під час повномасштабної війни колишня дружина з дітьми виїхала до Литви, а теперішня дружина з сином виїхала до Німеччини, то позивач не може надати належним чином засвідчені копії свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження дітей. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із рапортом від 25.07.2024р. за вх. №2567, у якому просив залучити цей рапорт з додатками до рапорту від 18.07.2024р. вх. №2528 та зазначив, що 24.07.2024р. йому вдалось отримати повторні (дублікати) свідоцтва про народження дітей, які долучені до вказаного рапорту, а саме: свідоцтво про народження (повторне) НОМЕР_7 , свідоцтво про народження (повторне) НОМЕР_6 та свідоцтво про народження (повторне) НОМЕР_5 . ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із рапортом від 31.07.2024р. за вх. №2621, у якому просив долучити вказаний рапорт до рапортів від 18.07.2024р. вх. №2528 та від 25.07.2024р. №2567, та додав до нього наступні документи: інформацію з Єдиного реєстру боржників від 30.07.2024р. та відповідь з Тарутинського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області (за місцем реєстрації) від 31.07.2024р. №16928 про відсутність відносно ОСОБА_1 виконавчих проваджень. Військовою частиною НОМЕР_3 розглянуто рапорт лейтенанта ОСОБА_1 та направлено відповідне подання до військової частини НОМЕР_2 від 26.07.2024р. за вих. №2560, яка, в свою чергу, оцінивши та проаналізувавши поданий рапорт та додані до нього документи, по суті дійшла висновку про наявність підстав для направлення рапорту і документів вищому командуванню для прийняття рішення. 20.09.2024р. командування військової частини НОМЕР_1 розглянуло подання командира військової частини НОМЕР_2 за вих. №4/566 від 25.08.2024р. щодо звільнення з військової служби лейтенанта ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відмовило у звільненні позивача з військової служби з посиланням на те, що надані документи не містять належних та достатніх доказів перебування на утриманні військовослужбовця трьох дітей за відсутності заборгованості зі сплати аліментів. Не погоджуючись з правомірністю вказаної відмови ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки ОСОБА_1 надано достатні та належні докази на підтвердження факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Судом встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів на користь дітей у позивача відсутня, в той час як матеріали адміністративної справи не містять рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов`язку утримувати своїх дітей. Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що на момент звернення з рапортом на звільнення колишня дружина ОСОБА_2 з двома дітьми виїхала до Литви, а теперішня дружина з сином виїхала до Німеччини, зазначивши, що в контексті спірних відносин визначальним є не встановлення факту проживання однією сім`єю, а утримання позивачем неповнолітніх дітей. На підтвердження своєї участі у матеріальному забезпеченні дітей від попереднього шлюбу позивачем додано нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 від 04.07.2024р. щодо належного фінансового утримання ОСОБА_1 двох неповнолітніх дітей. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного. У зв`язку з військовою агресією проти України, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на теперішній час. Відповідно до пункту 2 вже згаданого Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі Закон №2232-XII). Частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 5 пункт 3 частина 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ). Таким чином, для звільнення позивача на підставі вказаної норми необхідним є надання документального підтвердження наступним обставинам: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та відсутності у такого військовослужбовця заборгованості із сплати аліментів. При цьому, обов`язок надання відповідних підтверджуючих документів покладено саме на ОСОБА_1 , як на особу, яка звернулася з відповідним рапортом. Отже, Закон №2232-ХІІ визначає, що для отримання звільнення з військової служби необхідно не просто мати трьох і більше неповнолітніх дітей, але також фактично утримувати їх. Під «утриманням трьох і більше дітей до 18 років» слід розуміти факт батьківства або опіки над трьома і більше дітьми, а також надання їм матеріальної та фізичної підтримки, включаючи утримання, освіту, медичний догляд тощо. Сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_1 є біологічним батьком трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ). Спірним є питання надання позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби належних доказів перебування на утриманні ОСОБА_1 , для цілей застосування підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», двох дітей від попереднього шлюбу позивача, з якими останній не проживає, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . В Сімейному кодексі України законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків. Коли питання стосується сплати «аліментів», то безумовно, якщо така форма утримання, визначена рішенням суду, вона є обов`язковою. Але, з іншої сторони, батьки можуть досягнути в позасудовому порядку добровільної домовленості щодо утримання дітей, не пов`язаної зі сплатою аліментів. Чинним законодавством не визначеного чіткого переліку документів, які має надати військовослужбовець в підтвердження факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, отже, в підтвердження цієї обставини можуть бути надані будь-які докази, які її підтверджують. Як вже зазначалося колегією суддів, позивач при зверненні до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підтвердження перебування на утриманні неповнолітніх синів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надав нотаріально посвідчену заяву їх матері ОСОБА_2 від 04.07.2024р., якою вона засвідчила, що ОСОБА_1 добровільно, в позасудовому порядку повністю, як батько, фінансово утримує двох неповнолітніх дітей, претензій майнового та немайнового характеру до ОСОБА_1 з приводу утримання та виховання дітей немає, заборгованість зі сплати аліментів в добровільному порядку у ОСОБА_1 відсутня. На підтвердження відсутності заборгованості по аліментам на утримання синів від попереднього шлюбу позивачем надано лист №16928 від 31.07.2024р. Тарутинського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області (за місцем реєстрації) від 31.07.2024р. №16928 про відсутність відносно ОСОБА_1 виконавчих проваджень. При цьому, судом першої інстанції встановлено та апелянтом не спростовано, що в Єдиному реєстрі боржників інформація станом на 30.07.2024р. стосовно ОСОБА_1 відсутня. Також, матеріали адміністративної справи не містять рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов`язку утримувати своїх дітей, зокрема, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що утримання дитини повинно підтверджуватися банківськими виписками про сплату аліментів, рішеннями суду про стягнення аліментів тощо, оскільки з огляду на приписи ч.3 ст 181 СК України батьки можуть домовитися про форму участі в утриманні дитини того з батьків, який не проживає з дитиною, без обов`язкового звернення до суду з позовами про стягнення аліментів. Також, неприйнятними є доводи відповідача, що ОСОБА_1 не проживає разом з дітьми, які на час звернення з рапортом про звільнення перебували поза межами території України, оскільки для визначення обставин утримання неповнолітньої дитини факт проживання разом з нею не є визначальним. На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки при подачі рапорту про звільнення позивачем надано відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ докази на підтвердження факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років, тому відмова військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі вказаної норми є незаконною. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення від 17.02.2025р. колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 28 квітня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук