Постанова 4808 № 344/12325/24

Справа № 344/12325/24 Провадження № 22-ц/4808/503/25 Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Кузнєцова В.В., з участю представника ТзОВ «Фінансова компанія «Гефест», розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання,за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2025 року під головуванням судді Домбровської Г.В. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: В липні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з невиконанням рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.07.2009 року у справі №2-2012/2009 про стягнення заборгованості відповідачі повинні сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», яке є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 3 % річних та інфляційні збитки в межах трирічного строку позовної давності. Просило стягнути солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» суму в розмірі 487 961,72 грн. 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.07.2009 року у справі №2-2012/2009. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19.12.2024 провадження у цій справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Гефест». У апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Гефест»посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довів факт невиконання грошового зобов`язання відповідачем. Апелянт вказує на те, що суд не врахував, що відповідно до судової практики, обов`язок довести факт погашення боргу покладено саме на боржника, а не на кредитора. Саме відповідач зобов`язаний довести факт належного виконання свого зобов`язання. Таким чином, суд першої інстанції неправомірно переклав обов`язок доказування на позивача. Окрім цього, суд першої інстанції помилково зазначив, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження невиконання грошового зобов`язання відповідачем, оскільки матеріали справи містять всі необхідні документи, які підтверджують наявність боргу та його непогашення у встановлений строк. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» судові витрати. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Представник ТзОВ «Фінансова компанія «Гефест» - Остащенко О.М., апеляційну скаргу підтримала з мотивів наведених у ній. ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час і місце слухання справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ «Фінансова компанія «Гефест», перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Встановлено, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2009 року у справі №2-2021/2009, яке набрало законної сили 18 березня 2010 року: стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , в користь Відкритого акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит», код ЄДРПОУ 20539586, 1 962 089 грн. 62 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1142pv7-08 від 18.08.2008 року, 1700 грн. судового збору і 30 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, а всього 1 963 819 грн. 62 коп. Між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 23.08.2019 укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги з додатками. Відповідно до Додатку №1 до Договору відступлення прав вимоги від 23.08.2019, до Правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по Кредитному договору договором №1142pv7-08 від 18.08.2008, укладеного з ОСОБА_2 . Відповідно до Додатку №2 до Договору відступлення прав вимоги від 23.08.2019, до Правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по Кредитному договору договором №1142pv7-08 від 18.08.2008, укладеного з ОСОБА_1 (а.с. 5-6). Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2020 року у справі №344/16573/20, яка набрала законної сили 23 грудня 2020 року, замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі №2-2021/2010 з Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (а.с. 8). Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ч.2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а також у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умовам договору та вимогам цього Кодексу. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Вищенаведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові №6-2168цс-15 від 30 березня 2016 року, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних (чи інший розмір, визначений договором) визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних за основу має братися саме прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Такий правовий висновок, викладений, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 04 червня 2019 року в справі №916/190/18, п.64). У постанові Верховного Суду від 30.03.2016 року у справі № 6-2168 цс 15 викладено висновок, що за період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні втрати. Верховний Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Відмовляючи ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і безпідставними та не підлягають задоволенню. У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання рішення суду у справі №2-2021/2009 ОСОБА_3 , на підставі яких позивачем згідно ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання. До матеріалів справи не надано доказів на підтвердження обставин, що відповідачка не виконувала рішення суду у справі №2-2021/2009 як добровільно, так і в примусовому порядку, а тому на день звернення до суду у ОСОБА_1 існує заборгованість перед позивачем. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не довів факту невиконання відповідачкою грошового зобов`язання є необґрунтованими. Судом першої інстанції вказано про те, що предметом доказування в цій справі є факт невиконання (неналежного виконання) відповідачем судового рішення Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2009 року у справі №2-2021/2009, яке набрало законної сили 18 березня 2010 року. У своєму позові позивачем лише зазначено, що станом на дату подачі позову рішення суду не виконано, а тому на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути 3% річних за весь період порушення грошового зобов`язання із врахуванням строку позовної давності у три роки в розмірі 487 961,72 грн. До позовної заяви позивач додав копію заочного рішення про стягнення боргу та копію ухвали суду про заміну сторони стягувача. Позивачем не надано суду доказів про невиконання відповідачкою рішення суду, про видання судом виконавчого листа з метою його примусового виконання, про пред`явлення його до виконання в орган державної виконавчої служби та відкриття відповідного виконавчого провадження, як і доказів здійснення в зв`язку з цим заходів примусового виконання рішення суду. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішення правильно зазначив, що ухвала про заміну стягувача, яка постановлена в грудні 2020 року, не є доказом підтвердження обставини невиконання рішення суду. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно переклав обов`язок доказування на позивача є необґрунтованими. Суд першої інстанції посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) де сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року. Отже, звертаючись до суду з позовом позивач повинен був довести наявність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат саме за невиконання грошового зобов`язання. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» залишити без задоволення. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 10 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 29 квітня 2025 року Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин