Постанова Черкаський апеляційний суд № 710/1174/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2025 року м. Черкаси Справа № 710/1174/24 Провадження № 22-ц/821/757/25 Категорія: 310000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л. за участю секретаря: Гладиш О.Ю. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 представник відповідача: адвокат Грушевий Юрій Віталійович розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Грушевого Юрія Віталійовича на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року (ухвалене під головуванням судді Сивоконя С.С. в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області, повний текст рішення суду складено 24 лютого 2025 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 12 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23.07.2009 між позивачкою і відповідачем було укладено шлюб. У період перебування у шлюбі, а саме 23.07.2013 сторони придбали житловий будинок за договором купівлі-продажу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня було придбано і земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,0688 га, кадастровий номер 7125710100:01:004:0243 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на перелічене майно було зареєстроване на відповідача ОСОБА_2 . Оскільки майно було придбано в шлюбі, воно належить сторонам, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач просить здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У порядку поділу майна подружжя просить визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з верандою, сараєм, погрібом, прибудови, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125710100:01:004:0243, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 , право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125710100:01:004:0243, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на частину житлового будинку з верандою, сараю, погріба, прибудови, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (веранда, сарай, погріб, прибудови) розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125710100:01:004:0243, площею 0,0688 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Визнано у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (веранда, сарай, погріб, прибудови) розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7125710100:01:004:0243, площею 0,0688 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Стягнуто із ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки відповідач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б беззаперечно спростовували презумпцію спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, то позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 18 березня 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Грушевий Ю.В., вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, постановленим з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. При укладенні вказаних договорів ОСОБА_2 кошти продавцю не передавав. Обумовлену сторонами суму ОСОБА_3 отримав від матері відповідача, майже за рік до укладення договору, оскільки вказані кошти належали саме батькам відповідача. Ні, позивач, ні відповідач, перед укладенням угод від 23.07.2013 не здійснювали реалізацію належного їм майна, не мали достатньо коштів для купівлі нерухомості і проживали у будинку разом з батьками відповідача. Наведені обставини підтверджуються свідченнями свідків, які були допитані в судовому засіданні, проте, суд першої інстанції безпідставно їх не врахував при постановленні рішення. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 27 березня 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просила відмовити у її задоволенні, а рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 року залишити без змін. Фактичні обставини справи Згідно копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 04.06.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шаргородського районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 04.06.2009 року, про що складено відповідний актовий запис №30. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінилося на ОСОБА_5 . (а.с.4). 23.07.2013 року між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 (представник продавця) і ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі продажу житлового будинку. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Білоусом В.П., зареєстровано в реєстрі за № 1324. Відповідно до п.1 цього договору представник продавця продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця житловий будинок під АДРЕСА_1 . Згідно п.2 цього договору, відчужуваний житловий будинок належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане Білоусом В.П., приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1254, право власності у встановленому порядку зареєстровано витяг про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 17.07.2013, номер витягу 6382673. Згідно з п.3 цього договору, житловий будинок складається з житлового будинку, житлова площа 38,7 кв.м., веранди, сараю, погріба, прибудови, вбиральні, огорожі. Згідно з п.7, зазначеного договору, за домовленістю сторін, продаж житлового будинку вчинено за 47 500 (сорок сім тисяч п`ятсот гривень), які, як свідчать сторони даного договору, ОСОБА_3 одержав в повному обсязі від покупця до моменту підписання цього договору. (а.с.5-7). Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №6699146 від 23.07.2013 року, виданого приватним нотаріусом Білоусом Василем Пантелеймоновичем, Шполянський районний нотаріальний округ, Черкаська обл., за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності, частка 1/1 на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу б/н реєстр №1324, виданий 23.07.2013 приватним нотаріусом Білоусом В.П. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107853971257. Житлова площа -38,7 кв.м. Складові частини об`єкта нерухомого майна: житловий будинок; будівля, веранда, будівля, сарай, будівля, погріб, будівля, прибудова, споруда вбиральня. (а.с. 8). 23.07.2013 року між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 (представник продавця) і ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Білоусом В.П., зареєстровано в реєстрі за № 1325. Відповідно до п.1.1 цього договору представник продавця продає та передає у власність покупця нижчеописане майно, а покупець купує та приймає від продавця нижчеописане нерухоме майно у власність без зміни його цільового призначення та зобов`язується сплатити за нього Продавцю оговорену у цьому договорі грошову суму. Земельна ділянка, площею 0,0688 га, що відчужується за цим договором, розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення даної земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно п.1.2 цього договору, дана земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 17.07.2013 Білоусом В.П., приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1255, речове право на дане майно зареєстровано, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 17.07.2013, індексний номер витягу 6383637, кадастровий номер даної земельної ділянки : 7125710100:01:004:0243. Відповідно до п.2.1 цього договору, продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється на суму 7570 гривень, як свідчать сторони, отримані особисто ОСОБА_3 від Покупця готівкою до моменту нотаріального посвідчення цього договору. (а.с.9-10). Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №6702851 від 23.07.2013 року, виданого приватним нотаріусом Білоусом Василем Пантелеймоновичем, Шполянський районний нотаріальний округ, Черкаська обл., за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності, частка 1/1 на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу б/н реєстр. №1325 виданий 23.07.2013 приватним нотаріусом Білоусом В.П. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107871071257. Номер запису про право власності: 1780995. Земельна ділянка, площа 0,0688 га. Цільове призначення: - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Нормативна вартість : 24275 гривень. (а.с. 11). У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надав покази про те, що у 2012 році, разом з братом успадкував житловий будинок після смерті своєї матері. Проте спадщина ще не була оформлена документально. Він вирішив відчужити це майно, відповідно видав доручення на ОСОБА_7 (матір відповідача), на оформлення спадкових документів та подальшого розпорядження від його імені цим майном, шляхом відчуження. Про суму продажу нерухомого майна він домовлявся у телефонному режимі із відповідачем у справі ОСОБА_8 . Грошові кошти за спадкове майно (предмет майбутнього договору купівлі продажу) свідок отримав перед оформленням спадщини. Кошти у сумі тринадцяти тисяч доларів США йому були передані у транспортному засобі, ОСОБА_9 матір`ю відповідача. Він ці кошти поділив в із своїм братом. Чиї саме це були кошти йому не відомо. Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні надав покази про те, що йому не відомо де знаходиться спірна нерухомість. Свого часу, у 2012 року ОСОБА_11 батько відповідача, просив позичити сто тисяч гривень. Ці кошти ОСОБА_12 потрібні були для придбання житла своєму синові, якому саме синові, свідку невідомо. У ОСОБА_12 два сини. Свідок позичив означену суму, проте письмово така позика не була оформлена. Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні дав покази про те, що є батьком відповідача. Свого часу він працював неофіційно за кордоном у м. сочі і м. москва. Деякий період часу разом з ним працював і його син ОСОБА_8 відповідач по справі. Але оскільки син захворів, то свідок відправив його додому. Свідкові було відомо, що у 2013 році буде придбання житла для сина ОСОБА_8 , оскільки три родини проживали в одному будинку, і було тісно. Свідок не приймав безпосередньої участі в оформленні документів на будинок, цим займалася його дружина. Придбання будинку обійшлося, на думку свідка, приблизно у 15 000,00 тисяч доларів США. Свідок позичив кошти у розмірі ста тисяч гривень для придбання житла, крім того привіз кошти зароблені за кордоном, також раніше пересилав зароблені кошти, що можна підтвердити банківськими переказами. Офіційних доходів у свідка не було. Кошти передав своїй дружині. У сина коштів на житло не було. Будинок було придбано особисто для сина. Сім`я сина коштів не повернула. Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що у неї є два сина. Вони всі разом жили в одному будинку, це три сім`ї. Потім трапився будинок, неподалік від місця проживання свідка. Тоді вирішили його купити. Купівля відбувалася у 2013 року. Свідок зв`язалася із власником будинку ОСОБА_3 , який на той момент ще не оформив право власності на спірне майно, яке залишилося йому у спадщину після смерті його матері. Оскільки ОСОБА_3 на той час проживав в Одеській області, то він видав доручення на свідка, щоб вона проводила документальний супровід купівлі - продажу майна. Гроші за будинок передавала особисто ОСОБА_3 . Сума коштів становила тринадцять тисяч доларів США. Передача коштів відбулася у автомобілі. Свідок зробила подарунок синові, надавши йому грошові кошти, і за ці кошти було придбано житло. Частина коштів на житло була позичена, іншу частину вона заробила разом із чоловіком. Чоловік перебував за кордоном на заробітках. Син відповідач у справі, теж бував на заробітках за кордоном, але він заробляв менше коштів ніж чоловік. Гроші, витрачені на житло - це власність свідка та її чоловіка. Син сплачував якісь кошти за послуги при оформленні житла. Свідок мала намір подарувати житло синові, але чомусь цього зробити не вдалося. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Повністю задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з презумпції спільної сумісної власності подружжя на придбане за час шлюбу майно, якої відповідач не спростував. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони зареєстрували шлюб 04 червня 2009 року, про що складено відповідний актовий запис №30. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0688 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказане підтверджується відповідними Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №6699146 та № №6702851 від 23.07.2013 року. Одним із центральних елементів механізму правового регулювання майнових відносин подружжя є презумпція спільного майна подружжя. Тягар доказування того, що презумпція є хибною, покладається на особу, яка заявляє про інший, ніж встановлено презумпцією, порядок речей. Законним режимом майна подружжя є режим спільної власності, який діє, якщо шлюбним договором не встановлені інші правила. Так, відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Так, частиною другою статті 60 СК України встановлена презумпція, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності майна подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю. Зі змісту частини другої статті 60 СК України вбачається, що для застосування презумпції спільності майна подружжя у судовому процесі необхідно встановити наявність між жінкою та чоловіком зареєстрованого у належному порядку шлюбу та факт придбання майна під час перебування їх у шлюбі. Отже, той, хто вважає, що певна річ є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має підтвердити таке:а)факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу;б)час придбання спірного майна. Оскільки презумпція спільної сумісної власності подружжя належить до спростовних, то зацікавлена особа може довести, що майно було придбано у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі, презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява про те, що річ була придбана на її кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Таким чином, у разі виникнення спору у суді має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно. Частиною першою, другою статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України, частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки у цій справі не встановлено наявності домовленості між подружжям щодо спільного майна, то такий поділ здійснюється судом. При вирішенні спору про поділ майна подружжя слід виходити з презумпції рівності часток подружжя у набутому ним майні. Саме у період шлюбу, а саме 23.07.2013 року між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 (представник продавця) і ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі продажу житлового будинку. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Білоусом В.П., зареєстровано в реєстрі за № 1324. Відповідно до п.1 цього договору представник продавця продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця житловий будинок під АДРЕСА_1 . Згідно п.2 цього договору, відчужуваний житловий будинок належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане Білоусом В.П., приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1254, право власності у встановленому порядку зареєстровано витяг про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 17.07.2013, номер витягу 6382673. Згідно з п.3 цього договору, житловий будинок складається з житлового будинку, житлова площа 38,7 кв.м., веранди, сараю, погріба, прибудови, вбиральні, огорожі. Згідно з п.7, зазначеного договору, за домовленістю сторін, продаж житлового будинку вчинено за 47 500 (сорок сім тисяч п`ятсот гривень), які, як свідчать сторони даного договору, ОСОБА_3 одержав в повному обсязі від покупця до моменту підписання цього договору. (а.с.5-7). Згідно з пунктом 20 вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку, дружина покупця ОСОБА_1 в поданій нею заяві надала йому згоду на купівлю даного майна. Також 23.07.2013 року між ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 (представник продавця) і ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Білоусом В.П., зареєстровано в реєстрі за № 1325. Відповідно до п.1.1 цього договору, представник продавця продає та передає у власність покупця нижчеописане майно, а покупець купує та приймає від продавця нижчеописане нерухоме майно у власність без зміни його цільового призначення та зобов`язується сплатити за нього Продавцю оговорену у цьому договорі грошову суму. Земельна ділянка, площею 0,0688 га, що відчужується за цим договором, розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення даної земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згідно п.1.2 цього договору, дана земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, видане 17.07.2013 Білоусом В.П., приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1255, речове право на дане майно зареєстровано, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності 17.07.2013, індексний номер витягу 6383637, кадастровий номер даної земельної ділянки : 7125710100:01:004:0243. Відповідно до п.2.1 цього договору, продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється на суму 7570 гривень, як свідчать сторони, отримані особисто ОСОБА_3 від Покупця готівкою до моменту нотаріального посвідчення цього договору. (а.с.9-10). Згідно з пунктом 1.6. вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, дружина покупця ОСОБА_1 в поданій нею заяві надала йому згоду на купівлю даного майна. Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що спірні об`єкти нерухомого майна є спільним майном подружжя, оскільки умови договорів купівлі-продажу підтверджують придбання спірного домоволодіння та земельної ділянки у спільну сумісну власність, отже в інтересах сім`ї для спільного проживання сторін. Жодних зауважень про те, що ОСОБА_2 придбав житловий будинок та земельну ділянку за особисті кошти та вони належать йому на праві особистої приватної власності договори купівлі-продажу не містять. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору, усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №202/3788/18 (провадження №61-13043св19) зазначено, що норми ст.60, ч.1 ст.70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та така презумпція може бути спростована тим з подружжя, який заявляє про поширення правового режиму на таке майна, як особисте. Апеляційний суд вважає, що презумпція спільного сумісного майна сторін не спростована відповідачем ОСОБА_2 . В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що спірне майно придбано за особисті кошти відповідача, чи, як стверджує сам відповідач, за кошти його батьків. Зокрема, на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано договору дарування грошових коштів. Покази свідків в даному випадку не є належним та беззаперечним доказом укладення такого роду договору, оскільки, за вірними висновками суду першої інстанції, такий договір має визначену форму укладення, яка сторонами дотримана не була, а відтак такі свідчення не можуть бути враховані судом. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу належить 1/2 частина спірного майна. На переконання колегії суддів, ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільного майна подружжя, а матеріали справи не дають підстав стверджувати про зворотнє. Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Грушевого Ю.В не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, який розглянув позовні вимоги сторін саме в межах заявлених ними вимог та на підставі поданих доказів і прийшов до аргументованого висновку про наявність підстав для їх задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Грушевого Юрія Віталійовича залишити без задоволення. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 лютого 2025 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді О.М Новіков Т.Л. Фетісова / повний текст постанови суду виготовлений 24 квітня 2025 року/