Постанова 4851 № 520/29701/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2025 р. Справа № 520/29701/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.02.25 по справі № 520/29701/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 204650024030 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати з 18 листопада 2022 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято протиправне рішення №204650024030 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 . За доводами позивача, відповідачем протиправно не зараховано до її пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001, та до її страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.09.2024 № 204650024030 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001 (згідно довідки ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.21 з відрахуванням днів перебування позивача у відпустці) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку, з 18.11.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок). Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами розгляду заяви від 02.09.2024 ОСОБА_1 згідно наданої інформації про застраховану особу прийнято рішення 09.09.2024 №204650024030 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-VI у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 1 та у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 22 роки 02 місяці 28 днів, пільговий стаж за Списком № 1 не підтверджено в установленому порядку. Позивачем надано до пенсійного органу довідку ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.21 про стаж ОСОБА_1 , відповіднодо якої остання в період з 03.10.1994 по 31.12.1994 працювала в якості лаборанта хімічного аналізу Фізхімлабораторії та в період з 01.01.1995 по 26.07.2001 в якості лаборанта хімічного аналізу хімікоаналітичної лабораторії Цеху фізико- хімічної лабораторії. В довідці від 01.11.2021 №1116 про заробіток ОСОБА_1 за 1994-2001 роки зазначено, що відрахування в органи Пенсійного фонду Республіки Узбекистан здійснювалися за встановленими тарифами, відрахування в Пенсійний фонд України не здійснювалися. Згідно з частиною 1 статтею 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Таким чином, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 17.01.1994 НОМЕР_1 набутого в республіці Узбекістан з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 згідно довідки від 15.11.2021 №11.04-0111/8846 набутого в республіці Узбекістан, оскільки Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Отже, управлінням правомірно не враховано до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, адже відсутні підстави. Між тим, зазначив, що суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно визначати чи достатньо наявного у позивача стажу для призначення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів. Крім того, вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що ОСОБА_1 проживає на території Харківської області, а саме АДРЕСА_1 . Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Отже, за наведених вище норм пенсійного законодавства, електронна пенсійна справа ОСОБА_1 передана Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області, тобто до органу ПФУ, де позивач перебуває на обліку. Позивач надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в республіці Узбекистан, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Таким чином, оскільки позивач працювала в республіці Узбекистан в той час, коли усі вказані в позові міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача. Між тим, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у врахуванні періодів роботи набутих у республіці Узбекистан. Вказав, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022, Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи, то записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.01.1994 підтверджено періоди роботи позивача з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, вказані періоди стажу не містять виправлень або дописок, вказані періоди стажу містять відповідні печатки підприємств, достовірність яких відповідачем не спростовується, містять посилання на первинні документи, та виконані акуратно та без жодних виправлень. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку НОМЕР_1 , в якій містяться всі необхідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Докази, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача у відповідача відсутні, внаслідок чого, безпідставно не взяті до уваги надані документи для обчислення страхового стажу при призначенні пенсії. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач 02.09.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

1. У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 09.09.2024 № 204650024030, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 розділу XIV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Мотивуючи свою відмову пенсійний орган у рішенні зазначив, що вік позивача на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду - 48 років. Необхідний вік - 50 років. Необхідний страховий стаж становить 20 років. Необхідний пільговий стаж - 7 років 6 місяців. Страховий стаж позивача становить 22 роки 02 місяці 28 днів. Пільговий стаж позивача - відсутній. За доданими документами до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, набутого в республіці Узбекистан, оскільки Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач, не погодившись з рішенням відповідача, звернулася до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.09.2024 № 204650024030; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001 (згідно довідки ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.21 з відрахуванням днів перебування позивача у відпустці) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку, з 18.11.2022. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. Згідно із пунктом "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам. Відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. У подальшому, Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" ст.13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам, з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу. Відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ (у редакції Закону № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15): чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян". Згідно з частиною першою статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Вказана норма застосовується з 01.10.2017. Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII) та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Колегія суддів зазначає, що такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII". Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII. За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам. Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII, визначив Конституційний Суд у Рішенні № 1-р/2020. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Відтак, у спірних відносинах застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.09.2022 року у справі №620/2852/20. Слід зазначити, що таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються чоловікам із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи - жінкам. За доводами позивача, викладеними в позовній заяві, вона має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, тому має право на призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку. В оскаржуваному рішенні пенсійного органу зазначено, що вік заявниці 48 років, страховий стаж - 22 роки 02 місяці 28 днів, пільговий стаж - відсутній. Разом з тим, пенсійним органом під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було зараховано періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 до пільгового стажу позивача та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, оскільки такий стаж набутий в республіці Узбекистан, а Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що відображається в оскаржуваному в даній справі рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області. Саме у зв`язку з незарахуванням періодів роботи позивача з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 до пільгового стажу пенсійним органом встановлено відсутність пільгового стажу у позивача та, відповідно, не розглянуто питання про призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку за наявності не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці. Щодо незарахування вищезазначених періодів роботи до страхового та пільгового стажу позивача, колегія суддів зазначає наступне. В оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, оскільки такий стаж набутий в республіці Узбекистан, а Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналізуючи вказані норми Порядку № 637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. З копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 судом встановлено, що остання містить записи про спірні періоди роботи позивача з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, що не зараховані до страхового стажу позивача, на відповідній посаді та в наведений період часу. Крім того, всі записи за спірні періоди в трудовій книжці позивача не містять закреслень, виконані акуратно та розбірливо, в трудових книжках зазначені номери та дати наказів про прийняття позивача на роботу та звільнення позивача з роботи. Трудова книжка позивача виправлень чи інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності, не містить. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи позивача з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 . При цьому трудова книжка позивача не містить відомостей щодо пільгового стажу позивача. На підтвердження пільгового стажу позивач надала довідку, видану ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.2021, про стаж роботи за період з 03.10.1994 по 31.12.1994 в якості лаборанта хімічного аналізу Фізхімлабораторії та за період з 01.01.1995 по 26.07.2001 в якості лаборанта хімічного аналізу хімікоаналітичної лабораторії Цеху фізико-хімічної лабораторії. Однак, відповідач не прийняв зазначену довідку до уваги та не зарахував до пільгового стажу позивача періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994 та з 01.01.1995 по 26.07.2001, вказавши, що такий стаж набутий позивачем у республіці Узбекистан та Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За доводами відповідача, викладеними в оскаржуваному рішенні, відрахування в органи Пенсійного фонду Республіки Узбекистан здійснювалися за встановленими тарифами, відрахування в Пенсійний фонд України не здійснювалися, що й стало підставою для незарахування спірних періодів до страхового та пільгового стажу позивача. З приводу зазначеного, колегія суддів вказала, що як визначено статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з статтею 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зазначив, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Так, судом встановлено, що спірними у цій справі є періоди роботи позивача на території Республіки Узбекистан та питання зарахування таких періодів до страхового та пільгового стажу позивача. Оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території Республіки Узбекистан, то при визначенні права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону від 09.07.2003 за № 1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна. Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі. Зазначена Угода була чинною та застосовувалася на території України на момент роботи позивача в спірні періоди. Зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Узбекистан або на підприємстві зареєстрованому на території Республіки Узбекистан після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись і в Республіці Узбекистан. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17. Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Сама лише несплата страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу. Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. При цьому, будь-яких доказів, які б підтверджували невідрахування страхових внесків до пенсійних органів Республіки Узбекистан в суду немає. Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд зазначив, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії. Вказана позиція також підтримана Верховним Судом у постановах від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03.06.2021 у справі №127/8001/17. Отже, за встановлених обставин справи судом встановлено, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача та довідкою ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.2021, наданими позивачем, підтверджуються спірні періоди роботи позивача. Разом з тим, відповідач не зарахував спірні періоди роботи до страхового та пільгового стажу позивача через невідрахування страхових внесків до Пенсійного фонду України, наслідком чого стало прийняття оскаржуваного в даній справі рішення. При цьому, зміст оскаржуваного рішення та матеріали справи не містять відомостей щодо того, що ГУ ПФУ в Донецькій області у відповідності до положень частини 3 статті 44 Закону №1058-IV, пункту 4.2 Порядку №22-1 вчиняло будь-які дії для належної перевірки наявності в позивача права на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу (за наявності записів про такі періоди в трудовій книжці позивача) та до пільгового стажу позивача та відповідних документів для їх підтвердження, зокрема, витребовувало такі відомості, надсилало запити до компетентних органів, підприємств, тощо. З довідки ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.2021 вбачається, що до пільгового стажу позивача мають бути зараховані періоди з 03.10.1994 по 31.12.1994 та з 01.05.1995 по 26.07.2001, за виключенням періодів перебування позивача у відпустці з 15.01.1997 по 24.01.1997 та з 13.10.1997 по 01.12.1997. Так, відповідачем необґрунтовано та протиправно не зараховано до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 (з відрахуванням періодів перебування позивача у відпустці з 15.01.1997 по 24.01.1997 та з 13.10.1997 по 01.12.1997) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. Отже, спірне рішення відповідача № 204650024030 від 09.09.2024 прийнято без повного з`ясування обставин справи. За викладених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність скасування протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 204650024030 від 09.09.2024 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001 (згідно довідки ПР "Навоїйський гірничо-металургійний комбінат" №11.04-0111/8846 від 15.11.21 з відрахуванням днів перебування позивача у відпустці) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. Колегія суддів зазначає, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються чоловікам із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи - жінкам. Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, тому має право на призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Отже, суд першої інстанції, з метою ефективного та належного захисту прав позивача дійшов вірного висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку. Щодо дати, з якої позивачу необхідно призначити пенсію, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Згідно абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. Судовим розглядом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за Списком № 1 зі зниженням пенсійного віку (47 років) - 17.11.2022. При цьому, позивач звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії 02.09.2024. У позовній заяві позивач заявила вимогу про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити їй пенсію з 18.11.2022, тобто з наступного дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку. Відповідно до п. 14-6.2. розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Судом встановлено, що згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, Харківська міська територіальна громада відноситься до території, на яких ведуться (велися) бойові дії (з 15.09.2022 - територія можливих бойових дій). Отже, з урахуванням положень п. 14-6.2 Закону № 1058 доводи позивача про необхідність призначення їй пенсії саме з 18.11.2022 є обґрунтованими. Враховуючи вищевикладені норми законодавства щодо права позивача на призначення їй пенсії за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) зі зменшенням пенсійного віку, а також беручи до уваги пільговий стаж позивача (періоди з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001), що становить 6 років 7 місяців 16 днів, тобто не менше половини необхідного стажу, позивач має право на призначення їй пенсії після досягнення 47 років (55 років - (1,4 років х 6)). Отже, на підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Стосовно доводів апелянта, що про те, що орган який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, і у випадку зобов`язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати певні періоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи, а тому рішення в такому випадку буде неможливо виконати, колегія суддів зазначає наступне. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005. Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Вищевказане свідчить про те, що розгляд документів та безпосередньо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії розглядає пенсійний орган за принципом екстериторіальності. Тобто, не за місцем проживання/реєстрації пенсіонера. Таким чином, у зв`язку із вказаними обставинами, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно зобов`язав саме Головне управління ПФУ в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку, з 18.11.2022. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 по справі № 520/29701/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова