Постанова Східний апеляційний господарський суд № 917/777/20(440/1449/20)

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 року м. Харків Справа № 917/777/20(440/1449/20) Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С. за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В. за участю представника Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (вх. №360) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.01.2025 у справі №917/777/20(440/1449/20) за позовною заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, 36000, м Полтава, вул. Європейська, 4, ідент. код 43142831 до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 36039, м. Полтава, вул. Вячеслава Чорновола, 22-а, ідент. код 32017261 про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника в межах справи про банкрутство № 917/777/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", вул.Данила Щербаківського, 58, м.Київ, ідент. код 34014304 до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул.Чорновола, 22а, м.Полтава, 36039, ідент. код 32017261 про відкриття провадження у справі про банкрутство,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.06.2023 року прийнято справу № 917/777/20(440/1449/20) за позовною заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника до свого провадження в межах справи про банкрутство ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.01.2025 по справі №917/777/20(440/1449/20) у позові відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває у процедурі банкрутства, а отже, на нього поширюється мораторій на стягнення майна, включаючи заставне. Такий мораторій прямо передбачений Кодексом України з процедур банкрутства, і він забороняє будь-яке стягнення поза межами справи про банкрутство. Крім того, майно "Полтавського облавтодору" це державне майно, а отже, на нього поширюється дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який забороняє відчуження основних засобів таких підприємств. Суд дійшов висновку, що навіть за умови наявного боргу та податкової застави, податковий орган не може звертати стягнення на майно, оскільки це порушує діючі обмеження та черговість задоволення вимог у процедурі банкрутства. Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що: - Податковий кодекс України (ст. 95) прямо передбачає право контролюючого органу звернутись до суду за дозволом на продаж заставного майна у разі недостатності коштів на рахунках платника. Податкова довела, що таких коштів немає, вжила всіх передбачених законом заходів податкові вимоги, інкасо, тощо, а отже має право звернутися до суду з даним позовом; - Закон № 2864-III ("Про введення мораторію на примусову реалізацію майна") поширюється на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішенням, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом. Суд першої інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 440/11471/21, де зроблено новий висновок що Податковий кодекс має перевагу у таких спорах, а Закон № 2864-III не блокує дії податкового органу щодо реалізації заставного майна за судовим дозволом. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував актуальну судову практику, вийшов за межі предмету спору, трактуючи його як реалізацію майна, а не як питання про надання дозволу. 09.04.2025 через систему «Електронний суд» від Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування даного відзиву відповідач зазначає, що: - з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство (ухвала Господарського суду Полтавської області від 11.05.2021 р.) діє мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Цей мораторій забороняє звернення стягнення на майно, включаючи те, що перебуває в податковій заставі, в тому числі на підставі судових рішень або інших документів; - п. 1.3 ст. 1 ПКУ прямо вказує: податковий кодекс не регулює погашення зобов`язань боржників, щодо яких відкрито справу про банкрутство. Таким чином, норми ст. 95 ПКУ, на які посилається ДПС, не підлягають застосуванню у цій справі. Погашення боргу за рахунок майна платника податків (навіть у заставі) може здійснюватися тільки в межах справи про банкрутство, за правилами КУзПБ; - надання судом дозволу на погашення боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, є не окремою дією, а невід`ємною частиною процедури звернення стягнення на майно, яка прямо заборонена під час дії мораторію у межах справи про банкрутство; - у справі № 440/11471/21 відсутня процедура банкрутства, а відтак і мораторій на задоволення майнових вимог, передбачений ст. 41 КУзПБ. Натомість, відповідач зазначає про схожість даної справи зі справою №908/671/18(908/737/21). Детальний рух справи викладено в процесуальних документах суду. У судове засідання від 14.04.2025 з`явився представник Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. Інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином. Розглянувши матеріали справи апеляційний суд встановив наступне. 17 березня 2020 року Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Позов вмотивовано тим, що станом на момент звернення податкового органу до суду ДП "Полтавський облавтодор" має податковий борг в сумі 14 387 198,93 грн, що підтверджується розрахунком суми податкового боргу, витягами з інтегрованих карток платника податків, актом опису майна, рішеннями адміністративного суду, інкасовими дорученнями. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 15 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив. Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДПС у Полтавській області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували приписи статті 95 ПК України та Закону №2864-ІІІ без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2020 року (справа №822/1262/17), від 10 квітня 2020 року (справа №826/18574/14), від 9 жовтня 2018 року (справа №826/11262/15). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задоволено частково, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року скасовано, а справу № 440/1449/20 направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника прийнято до провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року передано справу № 440/1449/20 до Господарського суду Полтавської області для подальшого розгляду в межах провадження у справі № 917/777/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.01.2022 року прийнято справу № 917/777/20(440/1449/20) за позовною заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника до провадження в межах справи про банкрутство № 917/777/20 Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України". Відповідно до Статуту ДП "Полтавський облавтодор" створене згідно із наказом Державної служби автомобільних доріг України від 9 квітня 2002 року № 156 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України" і наказу Державної служби автомобільних доріг України від 5 березня 2002 року №93 (пункт 1.1. Статуту). Засновником ДП "Полтавський облавтодор" є акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (пункт 1.4. Статуту). Підприємство засноване з метою одержання прибутку, задоволення потреб фізичних і юридичних осіб, територіальних громад і держави у безпечних та якісних автомобільних дорогах загального користування, його роботах, послугах і товарах, а також сприяння розвитку дорожньої галузі України (пункт 2.1. Статуту). Згідно з підпунктом 2.3 пункту 2 наказу Державної служби автомобільних доріг від 9 квітня 2002 року № 156 з метою забезпечення діяльності дочірніх підприємств наказано передати частину майна і коштів Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" дочірнім підприємствам, серед яких у пункті 18 Додатку до вказаного наказу зазначено ДП "Полтавський облавтодор". З акта передачі майна в оперативне управління на виконання наказу Державної служби автомобільних доріг від 9 квітня 2002 року №156 за ДП "Полтавський облавтодор" було закріплене майно станом на 31 березня 2002 року у сумі 47 463 541 грн. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" утворене згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в розділі 2 якої визначено, що у державній власності закріплюється 100 відсотків акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії. Згідно із статутом акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" засновником компанії є Державне агентство автомобільних доріг України (пункт 1.2. Статуту). У державній власності закріплюється 100 відсотків акцій Компанії з забороною їх відчуження, використання для формування статутних капіталів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії (пункт 8.2. Статуту). Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зареєстроване як юридична особа, взяте на облік як платник податків у Головному управлінні ДПС у Полтавській області, Управління у м. Полтаві, ДПІ у м. Полтаві (м. Полтава), що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. 5 грудня 2016 року контролюючим органом винесено податкову вимогу форми Ю №3997-17 на загальну суму 5569422,35 грн, яка була надіслана відповідачу та отримана ним 8 грудня 2016 року. Вказана податкова вимога в адміністративному та у судовому порядку не оскаржувалась. Головне управління ДПС у Полтавській області зверталось до адміністративного суду з позовами про стягнення з ДП "Полтавський облавтодор" податкового боргу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 1640/2911/18, яке набрало законної сили 24 листопада 2018 року, стягнуто кошти з рахунків ДП "Полтавський облавтодор" на суму податкового боргу у загальному розмірі 7 848 952,40 грн (з яких 7 544 103,05 грн - заборгованість з податку на додану вартість, 304 849,35 грн - з податку на прибуток підприємств). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 440/4633/18, яке набрало законної сили 12 квітня 2019 року, стягнуто кошти з рахунків ДП "Полтавський облавтодор" на суму податкового боргу зі сплати податку на додану вартість у розмірі 2 905 893,89 грн. Згідно із статтею 89 Податкового кодексу України, позивачем прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 10398/10/16-01-17-32 від 6 грудня 2016 року. Відповідно до вказаного рішення: - податковим керуючим Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області Олійником О.Б. описано майно ДП "Полтавський облавтодор" у податкову заставу на загальну суму 5 569 511,99 грн, про що 28 грудня 2016 року внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 51165610, що підтверджується актом опису майна від 27 грудня 2016 року № 86/16-01-17-12 та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; - податковим керуючим Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області Білай С.В. описано майно ДП "Полтавський облавтодор" у податкову заставу на загальну суму 5 639 930,60 грн, про що 16 лютого 2017 року внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 51488778, що підтверджується актом опису майна від 13 лютого 2017 року №1/16-01 та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; - податковим керуючим Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області Білай С.В. описано майно ДП "Полтавський облавтодор" у податкову заставу на загальну суму 13 004 220,47 грн, про що 26 березня 2019 року внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 58815402, що підтверджується актом опису майна від 22 березня 2019 року № 5/16-31-50-17-35 та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; - податковим керуючим Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області Білай С.В. описано майно ДП "Полтавський облавтодор" у податкову заставу на загальну суму 13 606 930,13 грн, про що 20 лютого 2020 року внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 64889909, що підтверджується актом опису майна від 18 лютого 2020 року №1/16-31-50-10-34 та витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. До банків, обслуговуючих платника податків, Головним управлінням ДПС у Полтавській області були направлені платіжні вимоги для стягнення податкового боргу (інкасові доручення) від 6 листопада 2019 року № 88, № 89, № 90, № 91, № 94, № 95, № 100, № 101, № 102, № 106, № 107, № 108, № 109, № 113, № 103, № 104, № 99, № 98, № 97, № 96, № 110, № 111, № 112 та від 6 травня 2019 року № 547, № 548, № 549, № 550, № 552, № 554, № 555, № 556, № 527, № 526, № 529, № 528, № 530, № 531, № 532, № 533, № 537, № 536, № 540, № 541, № 542, № 543, № 544, № 545, які були повернуті без виконання згідно з пунктом 2.18 глави 2 та пунктами 9.8, 9.9 глави 9, пунктами 11.5, 11.7, 11.11 глави 11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, у зв`язку з: відсутністю коштів на рахунках відповідача; надходження інкасового документа після іншого виконавчого документа, ніж той, для забезпечення якого першочергово накладено арешт, і на рахунку немає інших (крім арештованих) коштів. Станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом ДП "Полтавський облавтодор" має податковий борг у загальній сумі 14 387 198,93 грн, що підтверджується розрахунком суми податкового боргу, розрахунком пені та витягами з інтегрованих карток платника податків. Позивач вважаючи, що іншим способом погасити податковий борг неможливо, звернувся до суду з даними позовом, в якому просить надати дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Положеннями абзацу першого підпункту 87.1 статті 87 ПК України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Згідно з підпунктом 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Пунктом 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що звернення контролюючим органом до суду з позовними вимогами щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків має відбуватись після звернення про погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника податку, зокрема шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих платника податку, і лише в разі недостатності коштів податковий орган має право звернутися до суду з вимогами про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку, що перебуває у податковій заставі. Податковим кодексом України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, а у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Таким чином, при вирішенні вимог про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, до предмету доказування входять обставини щодо переліку усіх відкритих платником податків банківських рахунків, наявність/відсутність на таких рахунках грошових коштів, необхідних для погашення наявної у відповідача суми податкового боргу, а також вчинення податковим органом дій щодо стягнення коштів з таких рахунків. На переконання cуду, при застосуванні приписів статті 95 ПК України з`ясування саме цих обставин є першочерговим. Питання ж щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону № 2864-ІІІ у взаємозв`язку з положеннями пункту 87.2 статті 87 ПК України підлягає вирішенню судами за наслідками перевірки обставин дотримання податковим органом вищезазначених процедур та встановлення обставин того, що податковий орган дійсно вжив усю сукупність заходів, спрямованих на стягнення коштів з платника податків до звернення з вимогами про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Як вбачається із руху справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.05.2021 року відкрито провадження у справі № 917/777/20 про банкрутство ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном. Отже, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №908/405/14, від 11.07.2018 у справі №922/3040/17, від 29.11.2019 у справах №908/130/15-г і №923/1194/17, від 05.02.2020 у справі №921/557/15-г/10). Відповідно до ст. 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Таким чином, законодавцем встановлена пряма заборона стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства. Перелік виключень з цього правила є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Вжиття заходів, спрямованих на стягнення вимог кредитором, має наслідком порушення черговості погашення вимог під час процедури розпорядження майном у справі про банкрутство боржника, є порушенням КУзПБ. Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до суду з позовом, в якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Відповідно до приписів абз. 2 ч. 6 ст. 41 КУзПБ, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство підприємство переходить в особливий правовий режим, в межах якого правила погашення боргів суттєво відрізняються від звичайного порядку. Апеляційний суд наголошує, що в умовах дії мораторію жоден кредитор, включаючи податковий орган, не має переваг перед іншими, а будь-яке звернення до суду з вимогою реалізувати майно навіть у формі «дозволу» є неприпустимим втручанням у процедуру банкрутства. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Полтавській області вжито заходів з погашення податкового боргу, у тому числі шляхом направлення податкової вимоги, звернення до суду із заявою про стягнення коштів, а також звернення до банку, що не призвело до погашення заборгованості відповідача за рахунок його грошових коштів, через їх відсутність на рахунках платника податків. Втім, відповідач наголошує, що ці заходи, хоча й формально здійснені, не були підтверджені належним чином у судовому провадженні. Зокрема, на його переконання, позивач мав довести факт відсутності коштів саме на момент звернення до суду з позовом, а також підтвердити наявність усіх рахунків платника податків, із яких намагався стягнути борг. Лише за наявності такої сукупності доказів податковий орган отримує право на звернення до суду щодо реалізації майна?. Апеляційний суд зазначає, що навіть за умови, що податковий орган дотримався передбачених ст.95 ПК України формальних процедур, це саме по собі не надає йому законного права звертатися до суду з позовом про надання дозволу на реалізацію майна платника податків у межах дії мораторію, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства. У даному випадку застосуванню підлягає спеціальний правовий режим неплатоспроможності, врегульований КУзПБ, який у своїй суті передбачає жорстку заборону на задоволення майнових вимог кредиторів у позасудовому порядку, а також будь-яке стягнення поза межами самої процедури банкрутства. Надання дозволу судом на реалізацію майна у податковій заставі, навіть як процесуальний акт, має характер дії, що відкриває процес стягнення, а отже порушує встановлену законом черговість та рівність кредиторів. Таким чином, суд першої інстанції, дотримуючись положень законодавства про банкрутство, обґрунтовано дійшов висновку, що реалізація майна платника податків, який перебуває в процедурі неплатоспроможності, може відбуватись виключно в межах відповідного провадження і за правилами конкурсного задоволення вимог усіх кредиторів. Разом з тим, колегія суддів враховує, що ПАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" утворене згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 221, у пункті 2 якої встановлено, що: "засновником Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг; повноваження вищого органу управління покладаються на засновника Компанії; у державній власності закріплюються 100 відсотків акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема, передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії; акціонерами Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію Компанії". Відповідно до преамбули Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Частиною 1 статті 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Відповідно до статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки в статутному фонді відповідача частка держави становить не менше 25 відсотків, а заставне майно належить до основних засобів, які забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання податковому органу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача. Натомість, апелянт зазначає, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №440/11471/21, зазначений Закон не обмежує повноваження податкового органу у частині звернення до суду з вимогою про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна боржника, що перебуває у податковій заставі, у межах процедур, встановлених Податковим кодексом України. Відповідно, при вирішенні питання про надання такого дозволу суд повинен керуватись нормами Податкового кодексу, зокрема ст. 95, а дія Закону №2864-III поширюється лише на реалізацію майна в межах виконавчого провадження, а не на процедуру отримання судового дозволу на його продаж у податковому порядку. Таким чином, правова колізія між Податковим кодексом України та Законом №2864-III врегульовується на користь спеціального податкового законодавства, що надає податковому органу право ініціювати звернення стягнення на заставне майно за судовим рішенням, незалежно від існування мораторію згідно з вказаним Законом. Разом з тим, колегія суддів вказує, що суд у даній справі не може застосувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №440/11471/21, з огляду на істотну відмінність фактичних обставин між цією справою та тією, яка розглядається. По-перше, у справі №440/11471/21 не йшлося про боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, і, відповідно, не застосовувався мораторій, передбачений Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ). Отже, правовий режим, який регулював правовідносини у тій справі, суттєво відрізняється від правового режиму, що діє у справі №917/777/20(440/1449/20), де провадження у справі про банкрутство вже відкрито, а боржник перебуває під захистом спеціального законодавчого механізму, зокрема статей 39 41 КУзПБ. По-друге, абзац другий частини шостої статті 41 КУзПБ передбачає, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок предмета застави допускається виключно в межах справи про банкрутство. Це означає, що навіть формально законна процедура, передбачена Податковим кодексом, не може бути застосована поза межами цієї справи, оскільки це порушує принцип конкурсного задоволення вимог кредиторів і встановлену законом черговість. Таким чином, посилання податкового органу на справу №440/11471/21 не може бути прийняте судом як належне та достатнє правове обґрунтування, оскільки вказані висновки не враховують специфіки справи про банкрутство, яка має автономну юридичну природу і врегульована окремим законодавством КУзПБ. З огляду на це, позиція апелянта щодо пріоритету Податкового кодексу у даному випадку є юридично необґрунтованою. Разом з тим, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду у справі №908/671/18(908/737/21), де касаційний суд чітко сформулював чіткий і однозначний висновок: у межах процедури банкрутства надання дозволу на звернення стягнення за рахунок майна боржника, що перебуває у податковій заставі, є неприпустимим поза межами справи про банкрутство. Окремо апеляційний суд звертає увагу, що розмежування між реалізацією майна боржника та наданням дозволу на таку реалізацію має винятково важливе значення в межах провадження у справі про банкрутство, особливо з огляду на дію мораторію, встановленого статтею 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Формально судове рішення про надання дозволу на реалізацію майна ще не є безпосередньо актом відчуження чи продажу активу. Однак з юридичної точки зору саме таке рішення є першим кроком до фактичного стягнення. Надання судом дозволу уповноваженому органу (зокрема податковому) запускає механізм реалізації, тобто дає можливість для подальших дій, спрямованих на продаж майна, що об`єктивно створює юридичні наслідки для майнової маси боржника. У контексті дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, встановленого статтею 41 КУзПБ, навіть такі підготовчі дії, як звернення до суду за дозволом, заборонені. Це пояснюється тим, що під час дії мораторію метою законодавця є збереження цілісності майнового комплексу боржника, забезпечення рівності кредиторів і дотримання принципу конкурсного задоволення вимог. Будь-яке втручання в активи боржника поза межами процедури банкрутства, становить загрозу для вказаних принципів та суперечить вимогам закону. Саме тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що надання дозволу на реалізацію майна боржника в умовах відкритого провадження у справі про банкрутство та чинного мораторію є неприпустимим обхідним шляхом для реалізації заставного майна поза межами встановленої законом процедури. Отже, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції необґрунтовано вийшов за межі предмета спору та неправомірно ототожнив надання дозволу до реалізації майна, є помилковим. Суд, розглядаючи сутність правовідносин, обґрунтовано встановив, що дозвіл на звернення стягнення у даних умовах порушує спеціальні приписи законодавства про банкрутство та суперечить принципу рівності кредиторів, закладеному у КУзПБ. Тому відмова у задоволенні позовних вимог є повністю обґрунтованою та правомірною. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 21.01.2025 у справі №917/777/20(440/1449/20) має бути залишене без змін. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275-276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.01.2025 у справі №917/777/20(440/1449/20) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 23.04.2025. Головуючий суддя В.В. Россолов Суддя Р.А. Гетьман Суддя В.С. Хачатрян