Постанова Київський апеляційний суд № 755/21203/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 755/21203/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7351/2025Головуючий у суді першої інстанції - Галаган В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 квітня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Коротею Анною Ростиславівною, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило: - стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 15.11.2019 у розмірі 32448 грн. 08 коп. станом на 05.09.2024; - стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 15.11.2019 відповідачка звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, на підставі якого отримала кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі до 100 000 грн. 00 коп., з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,2 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зі сплатою збільшених відсотків за користування кредитом у розмірі 6,4 % на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом. Разом з тим, зазначав, що незважаючи на виконання банком своїх зобов`язань за договором, відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 05.09.2024 мала перед банком заборгованість за наданим кредитом у розмірі 32448 грн. 08 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.12.2024 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за договором про надання банківських послуг від 15.11.2019 у розмірі 32448 грн. 08 коп. та судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 35476 грн. 08 коп. (а.с. 99-103). Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представником відповідачки подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом першої інстанції того, що всі грошові кошти, які були сплачені відповідачкою та направлені позивачем в рахунок погашення процентів, не могли йти в рахунок таких процентів, оскільки останні не передбачені підписаним між сторонами договором. Зазначає, що відповідачкою було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором суму коштів у загальному 69463 грн. 00 коп., що перевищує заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості. При цьому, вказує, що неотримання відповідачкою ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками та повідомлення про розгляд справи позбавило її права подати відзив на позовну заяву, докази на спростування позовних вимог, а також у відповідачки були відсутні можливості користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, які мають істотне значення для вирішення справи (а.с. 110-113). У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог АТ "Універсал Банк", суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою порушено умови договору про надання банківських послуг від 27.12.2019 в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим станом на 05.09.2024 заборгованість відповідачки за наданим кредитом перед позивачем становить 32448 грн. 08 коп. При цьому, при вирішенні питання щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та ухвалення рішення за наявними письмовими матеріалами, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка не скористалася своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також не надала суду доказів поважності причин неподання нею заяв по суті справи. Так, як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2024 відповідачці було направлено на адресу ъъ реєстрації місця проживання ухвалу суду про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також копію позовної заяви з додатками. Конверт з вказаними документами був повернутий на адресу суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Разом з тим, у п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 13.12.2011 року у справі "Trudov v. Russia", принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Положеннями ч. 6 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 по справі №752/11896/17, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову сторони від одержання повістки. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 по справі № 591/3717/21. При цьому, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності належних доказів повідомлення відповідачки про надходження до суду позовної заяви до неї щодо стягнення заборгованості та про відкриття провадження у справі і її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд першої інстанції не забезпечив їй можливості обґрунтувати свої заперечення щодо заяви і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Отже рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору про надання банківських послуг "Monobank" від 15.11.2019 та положень ст.ст. 509, 526 ЦК України, відповідачка свої зобов`язання за Договором не виконує у повному обсязі та станом на 05.09.2024 мала перед банком заборгованість за наданим кредитом у розмірі 32448 грн. 08 коп. При цьому, на підтвердження погодження умов договору з відповідачем АТ "Універсал Банк" додано до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, Паспорт споживчого кредиту "картка Monobank", розрахунок заборгованості та виписку. Так, згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як передбачено ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Як встановлено судом першої інстанції, 15.11.2019 року відповідачка підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Також, у заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення. Однак, задовольняючи позовні вимоги, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що, як вбачається з матеріалів справи, ані Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи, ані Паспорт споживчого кредиту не містять підпису позичальника. Посилання позивача на те, що факт ознайомлення відповідачки з вищенаведеними документами підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловив свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку "monobank" шляхом застосування електронного цифрового підпису, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. Дійсно, як вбачається зі змісту Анкети-заяви, відповідачка своїм підписом підтвердила, що просить вважати наведений зразок її власноручного підпису або його аналоги (у тому числі електронний/електронний цифровий підпис) обов`язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкрити в Банку; засвідчила генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно з Договором. Також, відповідачка визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях. Крім того, підтвердила, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися нею та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Так, ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, як передбачено п. 6. 3 розділу 1 Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ "Універсал Банк", підписані клієнтом та/або банком документи, що пов`язані з укладеними правочинам, зберігаються банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільному додатку клієнта, а також їх копії можуть бути надані банком на паперовому носії на запит клієнта. Під час одержання однією із сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання. Разом з тим, з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідного підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачкою у електронному виглядіУмов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ "Універсал Банк", Паспорту споживчого кредиту "картка Monobank", та Тарифів, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що саме з наданими позивачем в обгрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом було ознайомлено відповідачку. Тобто, матеріали справи не містять жодних доказів, що саме ці Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг, які містять Паспорт споживчого кредиту "картка Monobank" та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, та Тарифи за карткою "Monobank" розуміла відповідачка, ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву до Договору надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Натомість, підписана відповідачкою анкета-заява, окрім анкетних даних останнього, не містить жодних даних про умови кредитування, зокрема щодо розміру процентів, пені та комісії. Отже, виходячи з вищенаведеного, у даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила обслуговування фізичних осіб, що розміщені на офіційному сайті позивача могли неодноразово змінюватися самим АТ "Універсал Банк" в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила обслуговування фізичних осіб у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, враховуючи вищенаведене, зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентам суми, які сплачувалися відповідачкою, мають бути враховані при визначенні суми фактично отриманого останнім кредиту. Разом з тим, дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості, колегія суддів встановила, що в рахунок погашення процентів з рахунку відповідача було списано грошові кошти у загальній сумі 35873 грн. 40 коп. Крім того, відповідачем було повернуто позивачу суму грошових коштів за тілом кредиту у загальному розмірі 69463 грн. 00 коп. Тобто, оскільки в силу вищевстановлених обставин справи зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентах суми мають бути враховані при визначення сум кредиту, у відповідачки, який сплатив банку загалом 105336 грн. 40 коп., відсутня заборгованість перед банком щодо повернення фактично отриманих нею кредитних коштів. За вказаних обставин, а також враховуючи те, що за відсутності погодження між сторонами розміру процентів банк не мав права ані нараховувати їх за визначеними ним ставками, ані зараховувати грошові кошти відповідачки в рахунок їх погашення, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у заявленому останнім розмірі є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи в їх сукупності. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). Отже, ухвалене судом рішення, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Оскільки колегія суддів скасовує судове рішення, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат та відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідачки судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн. 00 коп. Також, слід зазначити, що з урахуванням положень п. 3 ч. 6 ст. 19 та п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Коротею Анною Ростиславівною, - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства "Універсал Банк" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова