Постанова 4803 № 212/8084/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4267/25 Справа № 212/8084/24 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 212/8084/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Євтушенком О.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 січня 2025 року, УСТАНОВИВ: В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. Позов мотивований тим, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 вересня 2018 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Від шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Після розлучення син залишився мешкати з батьком, а ОСОБА_2 переїхала жити до знайомих, де саме наразі вона мешкає позивачеві не відомо. Таким чином, починаючи з листопада 2021 року та дотепер малолітній ОСОБА_3 постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , за весь період часу мати з дитиною не бачилась, участі у вихованні не брала, інтересу до розвитку, стану здоров`я не проявляла, до садочка не навідувалась, тобто не виконувала жодним чином батьківські обов`язки, як це подобає матері. Аліменти з ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_1 не стягувались, матеріальної допомоги на утримання дитини вона не надає, а відтак позивач змушений самотужки піклуватися про сина, утримувати його, самостійно займатись його вихованням, фізичним і духовним розвитком, забезпечуючи усім необхідним для повноцінного розвитку дитини. Батьків, які б могли допомагати ОСОБА_1 виховувати сина, він не має. Позивач офіційно працевлаштований, має можливість матеріально утримувати та забезпечувати сина для забезпечення гідного рівня життя, навчання та розвитку дитини. Шкідливих звичок він не має, відповідально ставиться до виховання сина, зацікавлений, аби син зростав у нормальній обстановці, був забезпеченим та зростав з близькою для нього людиною - батьком. Оскільки мати ОСОБА_3 мешкає за невідомою адресою, дитина мешкає з ОСОБА_1 , визначення місця проживання дитини з ним за судовим рішенням необхідне позивачеві в інтересах дитини. На підставі наведеного вище позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним як батьком, за адресою його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що з листопада 2021 року та дотепер малолітній ОСОБА_3 постійно проживає з позивачем ОСОБА_1 , за весь період часу мати з дитиною не бачилась, участі у вихованні не брала, інтересу до розвитку, стану здоров`я не проявляла, до садочка не навідувалась, тобто не виконувала жодним чином батьківські обов`язки, які притаманні матері. Апелянт зазначає, що він офіційно працевлаштований, має можливість матеріально утримувати та забезпечувати сина для забезпечення гідного рівня життя, навчання та розвитку дитини. Також вказує, що висновок суду першої інстанції про передчасність заявлених позовних вимог позивача є безпідставним, оскільки позивач позбавлений будь-якої можливості вирішення питання з відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної дитини, оскільки у позивача відсутнє спілкування з відповідачем. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 вересня 2018 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №

665. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30 березня 2019 року Покровським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.01.2022, ухваленим у цивільній справі № 212/10463/21, яке набрало законної сили 15 лютого 2022 року, шлюб між ними було розірвано. Відповідно до довідки КОМ ДІС «НОВА КОМ» №1 від 05 серпня 2024 року та акту з місця мешкання від 05 серпня 2024 року з підписами сусідів, засвідченим в.о. директора керуючої компанії «СМАРТБУД-КР», ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , де й мають зареєстроване місце проживання. ОСОБА_2 не мешкає за вказаною адресою з 2021 року. За даними реєстру Криворізької міської територіальної громади та Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 з 16 лютого 2015 року до 02 березня 2023 року мала зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 02 березня 2023 року знята з реєстраційного обліку та наразі зареєстрованою не значиться. Відомості про місце проживання відповідача у матеріалах справи відсутні. Позивач такої інформації суду не надав, посилаючись на необізнаність із цією інформацією. Відповідач про свою участь в розгляді справи не заявила, у наданих нею до органу опіки та піклування поясненнях від 29 жовтня 2024 року зазначила, що мешкає в орендованому житлі на території Саксаганського р-ну м. Кривого Рогу, однак, точну адресу не повідомила. Звертаючись до суду з позовом з приводу визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_1 як батьком, останній вказував, що визначення місця проживання дитини з ним за судовим рішенням необхідне йому в інтересах дитини задля забезпечення правової визначеності, аби з огляду на введений в Україні воєнний стан він міг вільно пересуватись та мати законну гарантію відстрочки від мобілізації. При цьому, позивач беззаперечно підтвердив той факт, що мати ОСОБА_2 з сином не спілкується, матеріально не утримує, інтересу не проявляє, участі у вихованні не бере та не проявляє наміру на зміну місця проживання сина з нею. Відмовляючи в задоволені позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини заявлені передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, що в ході розгляду справи доведено не було. Зазначену у висновку органу опіки та піклування позицію відповідача суд не розцінив як таку, що може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. При цьому, суд не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим в аспекті встановлення дійсності наявності між сторонами спору та необхідності захисту прав дитини за відсутності доказів їх порушення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, за положеннями частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновком органу опіки та піклування рекомендовано визначити місце проживання з батьком, відтак у суду не було підстав відмовляти у задоволенні позову, колегія суддів зазначає про таке. Частинами 4-6 статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи . Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19. Доводи апеляційної скарги не врахування судом першої інстанції положень статей 160, 161 СК України колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. За положеннями статті 161 СК України спір між батьками, які проживають окремо та не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Отже, положення вказаної статті дозволяють зробити висновок, що у разі наявності спору між батьками, щодо місця проживання дитини, такий спір може бути вирішено судом. Із змісту позовної заяви убачається, що позивач, звернувшись до суду із позовом, зазначив про те, що відповідачка не проживає разом з дитиною. Інші матеріали справи, у їх сукупності, також свідчать про відсутність фактичного спору між батьками щодо місяця проживання дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21). При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). У відповідності до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). У справі, що переглядається колегією суддів, установлено, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини із батьком, тому втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації не є в інтересах малолітньої дитини, про що правильно вказано судом першої інстанції. За установлених обставин, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 160, 161 СК України та в оскарженій частині відмовив у задоволенні позову. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: