Постанова КЦС ВС № 202/24279/13-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16квітня 2025 року м. Київ справа № 202/24279/13-ц провадження № 61-480св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Бєсєди Г. В. від 19 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Пищиди М. М., від 10 грудня 2024 року, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договору № 245297-CRED, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 6 000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2009 року. Зазначає, що вимоги до ОСОБА_1 , що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладення 20 жовтня 2010 року з ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки № 167 на суму 10 000 грн. ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 04 квітня 2013 року складала 17 885,92 дол. США, з яких: 5 544,56 дол. США - заборгованість за кредитом, 11 459,86 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 31,28 дол. США - штраф (фіксована частина), 850,22 дол. США - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило: - стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кредитну заборгованість у розмірі 17 885,92 дол. США; - стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» на свою користь 10 000 грн. Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED у сумі 132 962,15 грн, що еквівалентно 16 634,36 дол. США, яка складається з: 4 293,00 дол. США - заборгованість за кредитом; 11459,86 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 31,28 дол. США - штраф (фіксована частина); 850,22 дол. США - штраф (процентна складова). Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2013 року скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог до АТ «Акцент-Банк» закрите. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Зобов`язання за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , було забезпечено порукою згідно з договором поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, укладеним з ПАТ «Акцент-Банк». Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED в сумі 9 428,56 дол. США, з яких: 5 544,56 дол. США - заборгованість за кредитом, 3 852,72 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, та 31,28 дол. США штрафу (фіксована частина). В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала зобов`язання за кредитним договором. Останній платіж на погашення заборгованості відповідачка здійснила 03 грудня 2008 року. Врахувавши, що погашення заборгованості кредитним договором визначено щомісячними платежами до 20 серпня 2009 року, а у кредитному договорі сторони погодили умови щодо збільшення строку позовної давності до 5 років та щодо сплати штрафів, суди виходили з наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2008 року за щомісячними платежами в межах п`ятирічного строку позовної давності, тобто за період з 17 квітня 2008 року до 20 серпня 2009 року (строк закінчення дії кредитного договору) відповідно до погодженого графіку погашення кредиту і процентів, наданого позивачем розрахунку заборгованості, які позичальником не спростовано, заборгованості за кредитом в сумі 5 544,56 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 852,72 дол. США та штрафу (фіксована частина) - 31,28 дол. США. Доводи відповідачки про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності як підставу для скасування рішення, оскільки зареєстрованим місцем проживання відповідачки на момент відкриття провадження у справі є м. Рівне, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними, оскільки на момент відкриття провадження у справі, одним із відповідачем було АТ «Акцент-Банк», а тому позивач на власний розсуд визначив суд, до якого звернувся для захисту порушеного права. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи 09 січня 2025 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та направити справу на розгляд за встановленою законом підсудністю. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 10 червня 2021 року у справі № 904/2981/20, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована наступним. Суд першої інстанції встановив неможливість об`єднання в одному провадженні вимог, пред`явлених позивачем як до ОСОБА_1 , так і АТ «Акцент-Банк», щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED, оскільки вимоги підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. ОСОБА_1 не відомо про укладення АТ «Акцент-Банк» договору поруки, при цьому АТ «Акцент-Банк» заперечує проти законності укладення такого правочину з ЗАТ КБ «ПриватБанк». Договір поруки не може бути укладений для досягнення іншої, протиправної мети, а саме для штучної зміни територіальної юрисдикції (підсудності) справи. Незважаючи на це, суди проігнорували та не надали оцінку обставинам, створеним позивачем для штучної зміни територіальної підсудності, про що неодноразово наголошувала ОСОБА_1 . Розглянувши справу з порушенням територіальної підсудності, суди попередніх інстанцій також порушили норми матеріального права, зокрема вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», врахувавши під час вирішення спору наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED, який не є первинним документом, оформленим відповідно до статті 9 указаного закону. Крім того, суди проігнорували те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 202/24279/13-ц залишено без розгляду. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 202/24279/13-ц. У лютому 2025 року матеріали цивільної справи № 202/24279/13 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами 20 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило найменування на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 245297-CRED, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 6 000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2009 року (пункти 1.3, 1.4, 3.1 договору). Додатком № 1 до кредитного договору від 20 серпня 2009 року № 245297-CRED сторонами погоджено графік погашення кредиту і процентів, відповідно до якого погашення заборгованості за кредитом та процентами визначено щомісячними платежами. Підпунктом «а» пункту 2.3.1 кредитного договору від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED передбачено, зокрема, що при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк, на свій розсуд, має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за договором в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому за зобов`язаннями, строки яких не настали, строки вважаються такими, що настали у вказану в повідомленні дату. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором. Згідно з пунктом 5.7 кредитного договору від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED станом на 04 квітня 2013 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 17 885,92 дол. США, яка складається з: 5 544,56 дол. США - заборгованість за кредитом, 11 459,86 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 31,28 дол. США - штраф (фіксована частина), 850,22 дол. США - штраф (процентна складова). Встановлено, що останній платіж на погашення заборгованості ОСОБА_1 здійснила 03 грудня 2008 року. До суду першої інстанції ОСОБА_1 подала заяву про застосування строків позовної давності.

Мотивувальна частина Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення правил територіальної юрисдикції Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує на порушення судами правил територіальної юрисдикції (підсудності), визначених статтею 109 ЦПК України 2004 року (статтею 27 ЦПК України), посилаючись на те, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом не за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання. Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України 2004 року, якій кореспондують положення частини першої статті 27 чинного ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Частиною першою статті 113 ЦПК України 2004 року, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. У квітні 2013 року позивач звернувся із зазначеним позовом до відповідачів ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , визначивши підсудність справи за місцезнаходженням відповідача ПАТ «Акцент-Банк», що за територіальною юрисдикцією відноситься до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції правил підсудності, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що на момент відкриття провадження у справі одним із відповідачем було ПАТ «Акцент-Банк», а тому позивач на власний розсуд визначив суд, до якого звернувся для захисту порушеного права. Верховний Суд звертає також увагу на положення частини другої статті 31 ЦПК України, чинного на час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, відповідно до якої справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Отже, та обставина, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2024 року закрито провадження у справі щодо відповідача АТ «Акцент-Банк», не перешкоджає суду того ж дня ухвалити рішення відносно відповідачки ОСОБА_1 , враховуючи, що відповідно до положень статті 30 ЦПК України справа не належить до виключної підсудності іншого суду. Щодо вирішення спору по суті За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). За результатами оцінки доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED, за умовами якого відповідачка отримала кредит у сумі 6 000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік з кінцевим терміном повернення 20 серпня 2009 року, однак свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом та процентами. Згідно з пунктом 5.7 кредитного договору від 20 серпня 2008 року № 245297-CRED строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Позов у цій справі подано до суду у квітні 2013 року. Таким чином, оскільки сторонами кредитного договору погоджені строки внесення щомісячних платежів, які включають обов`язковий платіж за кредитом та проценти за користування кредитом, суди попередніх інстанцій правильно застосували строки позовної давності, обмеживши нарахування заборгованості п`ятьма роками, що передували зверненню позивача до суду (з 17 квітня 2008 року). При цьому суди правильно вказали, що обчислення процентів за користування кредитом слід здійснювати з урахуванням строку кредитування, визначеному договором, а саме до 20 серпня 2009 року. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки заборгованості не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому не є належним та допустимими доказами у справі. У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Обставини виникнення між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносин, заснованих на договорі кредиту, фактичне отримання позичальницею кредитних коштів у визначеній договором сумі та неналежне виконання відповідачкою зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів підтверджено, зокрема, змістом вчиненого правочину, підписаного ОСОБА_1 , її заявою про підтвердження зарахування банком на її картковий рахунок грошових коштів у розмірі 6 000 дол. США, оригінали яких оглянуто судом, що останньою не спростовано, а також розрахунком заборгованості. Сплата ОСОБА_1 періодичних платежів за вказаним кредитним договором свідчить про визнання позичальницею як факту отримання, так і використання нею кредитних коштів. Враховуючи викладене, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, який містить відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням, обґрунтовано взято судами до уваги під час вирішення спору у цій справі, надавши оцінку вказаним документам як доказам у справі суди встановили складові кредитної заборгованості. Колегія суддів зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі №922/1280/22). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка не надала суду обґрунтований контррозрахунок на спростування наведених банком розрахунків заборгованості в частині основної суми кредиту, нарахованих процентів та пені, які підлягають стягненню в межах строку позовної давності. Верховний Суд враховує, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2). У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника. Посилання заявниці в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 10 червня 2021 року у справі № 904/2981/20, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, є помилковими, оскільки зміст правовідносин та фактичні обставини, встановлені у вказаних справах, та у переглядуваній справі, не є тотожними. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович