Ухвала КЦС ВС № 338/1297/22

УХВАЛА 18 квітня 2025 року м. Київ справа № 338/1297/22 провадження № 61-4302ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення дії земельного сервітуту, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила припинити дію земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, встановленого рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року. Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 27 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн. Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 09 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн скасував. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн. ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду від 27 квітня 2023 року. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду від 27 квітня 2023 року. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правової допомоги в сумі 2 800,00 грн. Верховний Суд постановою від 02 жовтня 2024 року касаційну скаргу адвоката Захаріїва Б. Д. як представника ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до апеляційного суду. В іншій частині ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишив без змін. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2024 року заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги в сумі 2 800,00 грн. 04 квітня 2025 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Положеннями частини другої статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження. В обґрунтування зазначає про те, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин, оскільки вперше подану касаційну скаргу було повернуто. На переконання заявника, зазначене є достатньою підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Проте, вказані доводи щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження не можна визнати поважними, оскільки невиконання вимог ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги не є поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження. Заявник дійсно в силу норм ЦПК України має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку касаційного оскарження, так як заявник має довести що перешкоджало виконати вимоги ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги при первісному зверненні до суду касаційної інстанції. За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу Івано-Франківський апеляційним судом у даній справі постановлено 14 листопада 2024 року, повний текст ухвали складено 19 листопада 2024 року, касаційну скаргу подано через систему «Електронний суд» - 04 квітня 2025 року. Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захаріїв Б. Д., на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення дії земельного сервітуту визнано неподаною та повернуто заявнику, у зв`язку з невиконанням ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху. Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, то реалізація цього права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями процесуального закону. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу. Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Оскільки наведені у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження обставини Верховний Суд не вважає такими, що можуть оцінюватись на предмет поважності з мотивів, наведених вище, тому суд дійшов висновку, що заява про поновлення строку на касаційне оскарження не містить обґрунтування наявності підстав для такого поновлення строку, що у відповідності до частини третьої статті 393 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без руху з наданням заявникові строку для подання нового клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначених недоліків. Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Петров