Постанова 4851 № 520/36450/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2025 р. Справа № 520/36450/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 21.11.24 у справі № 520/36450/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним, скасувати рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі за текстом також відповідачі), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 20.11.2023 за №47646/03-16 про відмову позивачу у задоволенні заяви про переведення його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV на пенсію за віком державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області перевести на пенсію за віком державного службовця ОСОБА_1 з дня подання заяви, 13.11.2023, відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі довідок Харківської митниці: від 04.10.2023 за №7.14.22.02/108 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд для призначення пенсії особі, що має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби; від 02.11.2023 за №7.14.22.02/123 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 20.11.2023 за №47646/03-16 про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про переведення його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV на пенсію за віком державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи (служби) з 05.04.1993 по 30.04.2008 та з 21.04.2009 по 24.07.2023 в органах Державної митної служби України, та перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ з 13.11.2023 із урахуванням довідки Харківської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 02.11.2023 №7.14.22.02/123 та довідки Харківської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби 04.10.2023 за №7.14.22.02/108, здійснивши нарахування та виплату такої пенсії з 13.11.2023 з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 у сумі 858,88 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи. Наводить обставини справи, зазначає про їх неврахування судом першої інстанції. Наголошує, що підрахунок стажу та віку, що визначає право на призначення пенсії, належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Звертає увагу, що твердження відповідача, наведені у апеляційній скарзі, є хибними та спростовуються положеннями чинного законодавства України. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалося. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що станом на день звернення до суду з позовною заявою у цій справі позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області та з 12.08.2020 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Харківська митниця видала позивачу довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 04.10.2023 за №7.14.02.02/108 для призначення пенсії згідно з пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу». Позивач 12.08.2020 звернувся до ГУ ПФУ у Харківській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ, пунктам 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII. До заяви позивач додав, зокрема: довідку Харківської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 04.10.2023 за №7.14.02.02/108. Після реєстрації заяви позивача від 12.08.2020 та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно з принципом екстериторіальності, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. За результатами розгляду заяви позивача від 12.08.2020 ГУ ПФУ у Київській області прийняло рішення від 20.11.2023 за №4766/03-16 про відмову позивачу у призначені пенсії, а саме - у переведенні на пенсію державного службовця згідно з Законом України «Про державну службу». Стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, станом на 01.05.2016 складає 4 роки 06 місяців 13 днів (з 05.04.1993 по 15.04.1997, 01.06.2013 по 02.12.2013). У рішенні повідомлено, що 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VІІІ, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України №889-VІІІ визначено право державних службовців за певних умов на призначення пенсій за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ. За результатами розгляду заяви та документів ГУ ПФУ у Київській області зазначило, що період роботи позивача в органах Державної митної служби не може бути врахований як період роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, оскільки станом на 01.05.2016 заявник не працював на посадах, які віднесені до категорії посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723-XII та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України (у наявності 4 роки 06 місяців 13 днів). Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на 01.05.2016 працював на посадах, які відносяться до посад державної служби, зокрема в органах Державної митної служби та станом на цю дату мав понад 22 роки стажу державної служби, досяг на момент звернення з заявою встановленого віку для призначення такого виду пенсії, то відповідно позивач має право на переведення його на пенсію державного службовця за статтею 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" №889-VIII. Відповідно до п. 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Так, пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтями 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про державну службу №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Тобто за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №560/2398/19, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17. За матеріалами справи станом на 01.05.2016 позивачеві зараховано 4 роки 06 місяців 13 днів (з 05.04.1993 по 15.04.1997 та з 01.06.2013 по 02.12.2013) стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Водночас період роботи позивача станом на 01.05.16 (понад 22 роки) в органах Державної митної служби не зараховано до стажу державної служби, оскільки згідно зі статтею 573 Митного кодексу України присвоювалися спеціальні звання, а у разі присвоєння спеціального звання відповідно до статті 573 Митного кодексу України надбавка за ранг державного службовця не виплачується і, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723-ХІІ. Отже, для вирішення питання щодо правомірності відмови пенсійного органу у переведенні позивача на пенсію державного службовця необхідно з`ясувати, чи відноситься робота в митних органах до стажу на відповідних посадах державної служби. Відповідно до статті 1 Закону України №3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Пунктом 2 статті 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 за №4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України. Положеннями частини першої статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Частиною 3 статті передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. З системного аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів. Аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, були визначені Митним кодексом України від 11.07.2002 за №92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 за №1262-XII. Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 за №1262-XII (у редакції від 21.03.2000) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України. Відповідно до статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України. Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України. Із системного аналізу вказаних норм убачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. У свою чергу, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 за №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (далі по тексту - Порядок №283). Так, згідно з абзацами третім та п`ятим пункту 2 Порядку №283 (чинного, до набрання законної сили Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII) було встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання. Водночас період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 за №839 (далі за текстом - Порядок №839). Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом. За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» від 20.04.2016 №306 (далі за текстом - Постанова Кабінету Міністрів України №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Наведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, у даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Отже, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №306. Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується. Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Водночас період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 останній працював в органах Державної митної служби, а саме: - 05.04.1993 позивач призначений на посаду інспектора Магістральної митниці Державного митного комітету України (Наказ 17к від 05.04.1993, пункт 8 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 08.06.1995 позивач прийняв присягу державного службовця (пункт 9 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 15.04.1997 позивач звільнений з посади на підставі статті 40 пункту 1 КЗпП України «розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників» (Наказ 28к від15.04.1997, пункт10 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 16.04.1997 позивач прийнятий на посаду старшого інспектора Магістральної митниці Державної митної служби України (Наказ 29-к від 15.04.1997, пункт 11 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - з 16.04.1997 по 30.04.2008 позивач обіймав посади провідного та старшого інспектора деяких митних постів або відділів Магістральної митниці ДМСУ, з присвоєнням за цей час спеціальних звань «Радник митної служби ІІІ рангу, Інспектор митної служби 3-го рангу, Інспектор митної служби 2-го рангу, Інспектор митної служби 1-го рангу (пункти 11- 23 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 30.04.2008 позивач звільнений з посади на підставі статті 40 пункту 1 КЗпП України (Наказ 649к ДМСУ від 25.04.2008, пункт 23 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - у період з 01.05.2008 по 20.04.2009 позивач не працював, отримував допомогу по безробіттю (пункти 24, 25 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 21.04.2009 позивач призначений на посаду інспектора пасажирського сектору №3 відділу митного оформлення № 6 Харківської обласної митниці (Наказ ДМСУ №671-к від 17.04.2009, пункт 26 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - з 21.04.2009 по 01.06.2013 позивач працював на посадах інспектора та старшого інспектора деяких митних постів або відділів Харківської обласної митниці Державної митної служби України (пункт 26 -31 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 01.06.2013 позивач відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №299 Харківську обласну митницю реорганізовано шляхом приєднання до Харківської митниці Міндоходів України (пункт 32 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 01.06.2013 позивач зарахований на посаду головного інспектора митного поста «Козача Лопань» Харківської митниці Міндоходів у порядку переведення з Харківської обласної митниці відповідно до статті 32, частини третьої статті 36 КЗпП України (Наказ ХММ №9-о від 01.06.2013, пункт 33 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 01.06.2013 позивачу присвоєно 11 ранг державного службовця (пункт 34 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - у період з 01.06.2013 по 24.12.2014 позивач обіймав посади головного інспектора та головного державного інспектора митного поста «Козача Лопань» Харківської митниці Міндоходів. У цей ж період часу, позивачу присвоєні спеціальні звання «Інспектор податкової та митної справи І рангу, Радник податкової та митної справи VІ рангу» (накази ХММ № 32-о від 20.11.2013, №376-о від 2412.2013, 509-о від 24.12.2014, пункти 35-37 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 25.12.2014 Харківську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Харківської митниці ДФС (Постанова Кабінету Міністрів України №34 від 06.08.2014, Наказ МДЗ України №54 віл 08.12.2014, пункт 38 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 25.12.2014 позивача прийнято на роботу до Харківської митниці ДФС на посаду головного державного інспектора митного поста «Козача Лопань» Харківської митниці в порядку переведення з Харківської митниці Міндоходів (Наказ Харківської митниці ДФС від 24.12.2014 за №06-о, пункт 39 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - у період з 25.12.2014 по 08.12.2019 позивач працював на посадах головного державного інспектора деяких митних постів або відділів Харківської митниці ДФС та 08.12.2019 звільнений із займаної посади в порядку переведення до Слобожанської митниці Державної митної служби України відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України №889-VIII та пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України (Наказ Харківської митниці ДФС №351-о від 04.12.2019, пункт 42 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 09.12.2019 позивач призначений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення «Гоптівка» митного поста «Магістральний» Слобожанської митниці Держмитслужби України у порядку переведення з Харківської митниці ДФС. Цього ж дня позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця (Наказ Слобожанської митниці ДМС України від 05.12.2019 за №8-о, пункти 43-44 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 01.08.2020 позивачу присвоєне спеціальне звання «Радник митної служби ІІІ рангу» (Наказ Слобожанської митниці ДМС України від 31.07.2020 за №240-о, пункт 45 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - з 04.08.2020 по 30.06.2021 позивач працював на посадах головного державного інспектора митних постів «Гоптівка» та «Щербаківка» Слобожанської митниці ДМС України (накази Слобожанської митниці ДМС України від 31.07.2020 за №241-о та від 26.10.2020 за №413-о, пункту 46, 47 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 30.06.2021 позивач звільнений із займаної посади головного державного інспектора митного посту «Щербаківка» у порядку переведення до Харківської митниці відповідно до вимог статті 41 Закону України №889-VIII та статті 36 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Слобожанської митниці (Наказ Слобожанської митниці ДМС України від 29.06.2021 за №293-о, пункт 48 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 01.07.2021 позивача призначено на посаду головного державного інспектора митного поста «Гоптівка» Харківської митниці у порядку переведення зі Слобожанської митниці (Наказ Харківської митниці ДМС України від 30.06.2021 за №8-о, пункт 49 трудової книжки Розділу відомості про роботу); - 24.07.2023 позивача звільнено з державної служби на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України №889-VIII та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (Наказ Харківської митниці ДМС України від 20.07.2023 за №310-о, пункт 50 трудової книжки Розділу відомості про роботу). Зважаючи на те, що як Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII, так і нормами Законів України «Про державну службу» №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних органах, враховуючи те, що позивач з 05.04.1993 працював в митних органах, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), те, що йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному Законом України від 25.06.1991 за №1262-XII порядку, а також те, що він одержував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної заробітної плати проводились відрахування відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на зазначених посадах підлягають зарахуванню до стажу державної служби. Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що період роботи позивача (служби) в органах Державної митної служби, що становить понад 22 роки відповідачем незаконно не враховано у стаж його роботи на посадах державної служби, є обґрунтованим. Отже, оскільки позивач станом на 01.05.2016 працював на посадах, які відносяться до посад державної служби, зокрема в органах Державної митної служби та станом на цю дату мав понад 22 роки стажу державної служби, та досяг на момент звернення із заявою встановленого віку для призначення такого виду пенсії, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на переведення його на пенсію державного службовця за статтею 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, а рішення ГУ ПФУ у Київській області від 20.11.2023 за №47636/03-16 є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12). Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що порушеному праву позивача кореспондує обов`язок ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до стажу державної служби період роботи позивача (служби) з 05.04.1993 по 30.04.2008 та з 21.04.2009 по 24.07.2023 в органах Державної митної служби та перевести позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду. Щодо урахування довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 02.11.2023 №7.14.22.02/123 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.10.2023 за №7.14.02.02/108, колегія суддів зазначає таке. Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 14.09.2016 за №622 (далі за текстом - Порядок №622), пунктом 4 якого передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Пунктом 5 Порядку №622 передбачено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. Так, вимоги до форми довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям визначені положеннями Постанови правління Пенсійного фонду України «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» від 17.01.2017 за №1-3 (далі за текстом - Постанова № 1-3). Як установлено в ході дослідження матеріалів справи, до заяви про переведення на пенсію державного службовця позивач додав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 02.11.2023 за №7.14.22.02/123 та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.10.2023 за №7.14.02.02/108. Зазначені довідки складені за формами, що відповідають формам, затвердженим Постановою №1-3 та містять відображення складових заробітної плати на які нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Оскільки відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за останньою займаною ним посадою державної служби, з якої він був звільнений, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ. Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Отже, переведення позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ має здійснюватися з 13.11.2023 (з дати звернення із заявою). З приводу доводів апеляційної скарги про дискреційність, наданих територіальним органам Пенсійного фонду України повноважень щодо підрахунок стажу та віку, що визначає право на призначення пенсії, колегія суддів зазначає таке. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Водночас адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Отже, доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 520/36450/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова