Ухвала КЦС ВС № 462/8976/23

УХВАЛА 14 квітня 2025 року м. Київ справа № 462/8976/23 провадження № 61-4651ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Золотухін Олександр Олександрович, на постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівське комунальне підприємство «Левандівка» про усунення перешкод у користуванні квартирою, підключення до мережі водовідведення та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила зобов`язати відповідачку усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , які полягають в обмеженні користування внутрішньобудинковими мережами водовідведення (каналізаційним стояком), шляхом надання позивачці доступу до внутрішньобудинкових мереж водовідведення (каналізаційного стояку), що проходить через квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , для підключення до загальнобудинкового каналізаційного стояку водовідведення мийки квартири АДРЕСА_1 , за рахунок відповідача, стягнути з відповідачки на користь позивачки 20 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Додатковим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 12 500, 00 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року, апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 листопада 2024 року та додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 , у користуванні квартирою АДРЕСА_1 які полягають в обмеженні користування внутрішньобудинковими мережами водовідведення (каналізаційним стояком), шляхом надання ОСОБА_2 доступу до внутрішньобудинкових мереж водовідведення (каналізаційного стояку), що проходить через квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , для підключення до загальнобудинкового каналізаційного стояку водовідведення мийки квартири АДРЕСА_1 за рахунок відповідача. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 09 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у справі № 462/8976/23. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норм процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту першого частини першої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Предметом позову в цій справі є: усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом надання доступу до внутрішньобудинкових мереж водовідведення (каналізаційного стояку) та стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга містить посилання на наявність обставин, які передбачені підпунктами «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі незначної складності з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені заявником доводи зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навела переконливих доводів та не надала відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для неї виняткове значення. При цьому, доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Посилання заявника на відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування пункту першого частини першої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 176/1753/19, від 22 березня 2023 року у справі № 521/16579/18, від 25 квітня 2023 року у справі № 296/5661/19. Таким чином, зазначені доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Золотухін Олександр Олександрович, на постанову Львівського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівське комунальне підприємство «Левандівка» про усунення перешкод у користуванні квартирою, підключення до мережі водовідведення та відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара