Постанова 4851 № 520/33802/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2025 р. Справа № 520/33802/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.01.25 по справі № 520/33802/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 212 діб; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 212 діб. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства України не провів з ним повний розрахунок при звільненні зі служби в поліції, зокрема, не нарахував та не виплати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2015-2020 роки в загальній кількості - 212 діб. Вказана бездіяльність відповідача слугувала підставою для звернення позивача до суду за захистом його порушених прав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період 2015 -2020 року загальної тривалістю 212 діб. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період: за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 212 діб. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що частина 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції до 04.10.2023 передбачала надання компенсації тільки за не використану у році звільнення відпустку (за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону). Відповідач вказує, що на момент звільнення позивача діяла нова редакція статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», яка зобов`язувала застосовувати тільки нормативно-правові акти з питань проходження служби в поліції, тому з 01.05.2022 і до 04.10.2023 застосовувати норми Закону України «Про відпустки» було неможливо. Однак, в порушення норм матеріального права судом першої інстанції були застосовані приписи КЗпП та Закону України «Про відпустки», а тому на момент звільнення позивача грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило, що грошова компенсація виплачується тільки за невикористані в році звільнення відпустки. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській до 15.09.2023. Відповідно до Наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 14.09.2023 №417 о/с «по особовому складу», капітана поліції ОСОБА_1 /0083458/ звільнено за п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з посади оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №3 ГУ НП в Харківській області, з 15.09.2023. Відповідно до відповіді ГУ НП в Харківській області від 03.11.2023 №256аз/119-12/-01-2023 на адвокатський запит №1/244 від 30.10.2023, за період проходження служби ОСОБА_2 в ГУ НП в Харківській області з 07.11.2015 по 01.09.2020 та з 13.09.2023 по 15.09.2023 не використано за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - щорічну основну та додаткову відпустки не використав. За невикористану частину щорічної оплачуваної відпустки за 2023 рік при звільненні отримав грошову компенсацію. У відповіді ГУ НП в Харківській області від 20.11.2023 №204аз/119/05/29-2023 на адвокатський запит від 30.10.2023 №1/243 зазначено, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та наказу №260-2016, які є спеціальним законодавством, грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2015-2020 роки, звернувся до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено наявність у ОСОБА_2 212 днів основної та додаткової відпустки за період служби в органах поліції, які не були компенсовані позивачу при звільненні зі служби. У зв`язку з чим, суд першої інстанції суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період 2015 -2020 року загальної тривалістю 212 діб та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період 2015 -2020 року загальної тривалістю 212 діб. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам. Згідно зі статтею 4 Закону України №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону України №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України. Закон України №580-VІІІ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 названого Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону України №580-VIII). Згідно з частиною 1 та 2 статті 92 Закону України №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами 1 - 4 статті 93 Закону України №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до положень ч.ч. 8-11 Закону №580 поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч.ч. 1-2 ст. 94 Закону №580). Разом з тим, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, унормовані Порядком та Умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (далі по тексту - Порядок №260). Пунктом 3 Розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. За змістом абз. 7-8 п. 8 Розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. З аналізу наведених вище положень законодавства у відповідній сфері правовідносин вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він вже отримав в попередньому календарному році. Водночас, працівнику надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається також і в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, згідно з положеннями частини першої статті 24 Закону №504 та частини першої статті 83 КЗпП України, оскільки відсутнє правове регулювання виплати компенсації за всі використані ними дні відпустки за попередні роки у спеціальних нормативно-правових актах, а саме в Законі №580 та Порядку №

260. Слід також враховувати, що рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2-3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України. Відтак, з огляду на не врегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. Відповідний правовий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 31 березня 2021 року у справі № 200/9828/19-а, від 23.09.2021 року по справі №520/12296/2020, від 30.11.2022 року по справі №640/85/20, від 20.07.2023 року по справі № 200/18480/21. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до відповіді з ГУНП в Харківській області від 03.11.2023 №256азве/119-12/01-2023 вбачається, що під час проходження служби ОСОБА_2 в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 01.09.2020 та з 13.09.2023 по 15.09.2023 не використано за 2015 рік (03 доби), за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - щорічну основну та додаткову відпустки не використав. Відповідач в свою чергу фактично заперечує право позивача на нарахування та виплату компенсації за невикористані дні відпусток. Однак, наявними у справі доказами підтверджено наявність у ОСОБА_2 212 днів основної та додаткової відпустки за період служби в органах поліції, які не були компенсовані позивачу при звільненні зі служби. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач, як поліцейський, мав гарантоване право на відпустку у спірні роки, що не були використані ним. Зазначене, у свою чергу, виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними у році звільнення позивача зі служби в поліції та не можуть бути залишені без розрахунку, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, проте, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності. Тому, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період: за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 10 діб додаткової відпустки, за 2017 рік - 30 діб основної відпустки та 11 діб додаткової відпустки, за 2018 рік - 30 діб основної відпустки та 12 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2020 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 212 діб. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі № 520/33802/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк