Постанова Закарпатський апеляційний суд № 305/120/21

Справа № 305/120/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 01 квітня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олексієнко Михайло Михайлович, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2022 року, ухвалене суддею Марусяк М.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої ДТП встановив: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої ДТП. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05 вересня 2020 року у м. Рахів, по вул. Новоселиця, сталася ДТП за участю автомобілів "Nissan", д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та "Volkswagen", д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП, зазначені автомобілі зазнали механічних ушкоджень. На місці ДТП працівниками поліції було помилково складено протокол про адміністративне правопорушення ДПР18 №087121 за порушення п.12.1, 13.1 ПДР України відносно водія "Nissan", д.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 . Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області по справі №305/1369/20 від 22.09.2020, відносно ОСОБА_1 було закрито провадження по справі, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Оскільки протокол про адміністративне правопорушення було складено лиш відносно позивача, то під час вирішення справи №305/1369/20 судом не було здійснено оцінку дій відповідача як учасника ДТП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 водія "Nissan", д.н. НОМЕР_1 та ОСОБА_2 водія "Volkswagen", д.н. НОМЕР_2 не застрахована. 30.09.2020 МТСБУ відмовило ОСОБА_1 у здійсненні виплати відшкодування шкоди, оскільки, станом на момент ДТП автомобіль, який перебував під керуванням ОСОБА_1 , не був застрахований полісом обов`язкового страхування. Вина відповідача підтверджується відеозаписом з камери зовнішнього спостереження, яка зафіксувала момент ДТП. На даному відеозаписі чітко видно, що водій автомобіля "Volkswagen", д.н. НОМЕР_2 почав маневр повороту праворуч не з відповідного крайнього положення, не надавши переваги в русі автомобілю "Nissan", д.н. НОМЕР_1 та не переконавшись в безпеці руху, внаслідок чого сталося зіткнення, чим порушив п. 10.1, 10.4 ПДР. Враховуючи вищевикладене, в діях водія "Volkswagen", д.н. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 є невідповідність п. 10.1, 10.4 ПДР України, які перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП та завданням шкоди позивачу. Матеріальні збитки відповідно до Звіту про оцінку КТЗ №02-30/12 від 30.12.2020 складають 186 245 грн 10 коп. На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальний збиток в розмірі 186 245 грн 10 коп; 3 % річних в розмірі 1 862 грн 62 коп; інфляційні втрати в розмірі 5 260 грн 61 коп; витрати за надання правової допомоги в сумі 11 000 грн; витрати на проведення розрахунків матеріального збитку в звіті №02-30/12 про оцінку вартості збитку нанесеного КТЗ "Nissan", д.н.з. НОМЕР_1 в розмірі 2 200 грн. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олексієнко М.М., просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відповідно відмовив у задоволенні такого. Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 22.09.2020 відносно ОСОБА_1 було закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Саме у матеріалах справи про адміністративне правопорушення містяться докази про наявність вини відповідача щодо порушення вимог п. 10.1, 10.4 ПДР України (відеозапис, пояснення учасників та свідків, схеми ДТП). Вважає, що вина відповідача презюмується, оскільки, останнім не надано доказів відсутності його вини, що виразилася в порушенні ним ПДР. Тому вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову. У дане судове засідання з`явилася адвокат Поштак Ю.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також, з`явився через підсистему «ВКЗ» з використанням власних технічних засобів адвокат Олексієнко М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Позивач ОСОБА_1 повідомлений шляхом надіслання повідомлення у додаток «Viber», про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 26.09.2024(Т2 а.с.12). Відповідач ОСОБА_2 повідомлений шляхом надіслання повідомлення у додаток «Viber», про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка від 26.09.2024(Т2 а.с.13). Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 05 вересня 2020 року о 12 годині 49 хвилин, у м. Рахів по вул. Новоселиця, Закарпатської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Nissan", з державним номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автобусом марки "Volkswagen" з державним номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальним збитками. Даний факт ДТП зафіксовано протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №087121 від 05.09.2020(Т1 а.с.43-47). На підставі постанови Рахівського районного суду Закарпатської області від 22.09.2020, у справі №305/1369/20, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП щодо ОСОБА_1 - закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Постанова суду набрала законної сили 05.10.2020 (Т1, а.с.11-13). Листом без номера та без дати МТСБУ повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення відшкодування з фонду захисту потерпілих, у зв`язку з тим, що транспортний засіб "Nissan", з державним номерним знаком НОМЕР_1 не був застрахований, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності оформлено не було (Т1, а.с.14). Згідно звіту про оцінку КТЗ №02-30/12 від 30 грудня 2020 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Nissan", з державним номерним знаком НОМЕР_1 складає 186 245 грн. 10 коп. (Т1, а.с.16-41). Позивач надав власний розрахунок в якому розрахував 3% річних та інфляційні втрати у зв`язку із заборгованістю ОСОБА_2 внаслідок скоєної ДТП, в якому 3% річних становить суму 1 862,62 грн., інфляційні втрати 5 260,61 грн. (Т1, а.с.42). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелом підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначав, що оскільки відсутня встановлена вина відповідача у скоєнні ДТП, яка встановлюється на підставі відповідного рішення, тому немає підстав для задоволення завданої шкоди. Будь-яких доказів щодо наявності вини ОСОБА_2 в матеріалах справи немає. Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне. Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 2 статті 1166 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.12.2018 у справі №902/320/17 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини у заподіянні шкоди. Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 22.09.2020, у справі №305/1369/20 встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення. В рамках вищезгаданої справи вивчався відеозапис моменту ДТП, заслухались пояснення учасників та свідків, досліджувалась схема ДТП та встановлено судом, що дана подія про яку зазначають сторони дійсно мала місце. Відповідач в суді першої інстанції зазначав, що його вина не підтверджена, зокрема у зв`язку з тим, що не проводилась авто-технічна експертиза, однак саме відповідач мав заявляти клопотання про проведення такої експертизи, оскільки він має спростувати презумпцію завданої шкоди. Тобто, в даному випадку вина відповідача презюмується, оскільки останнім не надано доказів відсутності його вини в діях, які призвели до виникнення ДТП та відповідно, заподіяння шкоди. Така позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2022 у справі №373/546/21. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо відсутності підстав відшкодування відповідачем шкоди позивачу, оскільки не врахував презумпцію заподіювача шкоди, яка встановлена частиною 2 статті 1166 ЦК України. Щодо відшкодування матеріального збитку. Відповідно до абзацу дев`ятого частини другої статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-III, проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Згідно пункту першого частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). У пункті 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за № 1074/8395) зазначено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Та в пункті 8.3. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів наведено, що вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини ВТВ. Відповідно до Звіту про оцінку КТЗ від 30.12.2020 р. за №02-30/12, власнику ТЗ «NISSAN QASHQAI» д.н.з. НОМЕР_1 завдано матеріального збитку в розмірі 186245,10 гривень. До складу зазначеної суми включено податок на додану вартість (ПДВ). Відповідно до абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - страховик (МТСБУ) зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України). Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 не здійснив повного ремонту свого пошкодженого автомобіля та до матеріалів справи не долучив доказів на підтвердження тієї обставини, що автомобіль було відремонтовано особою, яка є платником ПДВ, а також понесення ним витрат зі сплати ПДВ. За цієї обставини до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає сума відшкодування заподіяної шкоди внаслідок ДТП у розмірі 155 204,25 гривень за мінусом суми 31 040,85 ПДВ, яка не підтверджена документально. Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. За правилами зазначеними в частині першій статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Та в пункті третьому частини другої цієї статті зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. За загальним правилом, що міститься у статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до приписів частин першої, другої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Згідно частин першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вище колегією суддів уже зазначено з приводу того, що позаяк ОСОБА_2 не спростовано презумпції завданої шкоди, тому його вина презюмується, оскільки останнім не надано доказів відсутності його вини в діях, які призвели до виникнення ДТП та відповідно, заподіяння шкоди ОСОБА_1 . У зв`язку із цим, апеляційний суд констатує про те, що з боку ОСОБА_2 має місце невиконання зобов`язання перед ОСОБА_1 стосовно невідшкодування шкоди в розмірі 155 204,25 гривень заподіяної внаслідок ДТП. Невиконання свого обов`язку з відшкодування шкоди мало місце з 09 вересня 2020 року, коли було вчинено ДТП. У статті 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі завдання майнової шкоди внаслідок ДТП, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошові зобов`язання, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. ОСОБА_1 при зверненні з позовом заявив вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а саме станом на 14 січня 2021 року, тобто з 05.09.2020 по 14.01.2021. За період з 01.09.2020 по 31.12.2020 року сукупний індекс інфляції становить 103,7 відсотки. Вираховуючи таку, належить суму 155 204,25 х 103,7% = 160 946,80 155.204,25 = 5 742,55 гривень індексу інфляції. Вираховуючи три проценти річних від простроченої суми з 05.09.2020 по 14.01.2021, що становить 131 день, належить 155 204,25 х 3% : 365 х 131 = 1 671,10 гривень. Отже до стягнення з ОСОБА_2 також підлягає стягненню сума 5 742,55 гривень індексу інфляції та сума 1 671,10 гривень трьох процентів річних. А звідси, доводи апеляційної скарги у спірних правовідносинах являються тими обставинами, які слугують підставою для колегії суддів стосовно часткового задоволення заявлених позовних вимог, оскільки підтверджують викладене вище. Таким чином, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, але при цьому надаючи правову оцінку заявленим вимогам не звернув увагу на те, що відповідачем не спростовано презумпцію заподіювача шкоди, так-як в даних правовідносинах вина відповідача презюмується, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення в справі нового судового рішення. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено в порушення вимог пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, а саме: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 статті 137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи. Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції заявлено в розмірі 11 000 гривень. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Олексієнко М.М. надано Договір №28/09/20-124-2 від 28.09.2020 р. про надання правової допомоги; Додаткову угоду №1 від 28.09.2020 р. до Договору №28/09/20-124-2 від 28.09.2020 р. про надання правової допомоги; Прибутковий касовий ордер №28/09/20-2 від 28.09.2020 р. на суму 11 000,00 гривень; Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1080433 від 15.01.2021 р. та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9448/10 від 18.09.2020 р.; Акти виконаних робіт від 13.10.2020 р., 15.01.2021 р., 22.02.2021 р., 19.05.2021 р., 23.06.2021 р., 27.07.2021 р., 08.11.2021 р., 03.02.2022 р., 26.04.2022 р. і 20.06.2022 р., а.с. 50-51, 52, 53, 54, 55, 140-149. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. […] Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. […] за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70 - 72) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Перевіряючи розмір витрат на надану позивачеві професійну правничу допомогу ОСОБА_3 в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 11 000 грн є завищеними, не співмірними заявленим позовним вимогам, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Відтак, такі підлягають задоволенню частково у розмірі 7 000,00 гривень. Згідно положень частин шостої, сьомої статті 139 ЦПК України - розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У частині восьмій статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що для встановлення матеріального збитку заподіяного ОСОБА_1 , останнім було замовлено у ФОП ОСОБА_4 складання Звіту про оцінку КТЗ від 30.12.2020 р. за №02-30/12, яким визначено, що власнику ТЗ «NISSAN QASHQAI» д.н.з. НОМЕР_1 завдано матеріального збитку в розмірі 186245,10 гривень. За складання даного Звіту про оцінку КТЗ, ОСОБА_1 сплачено ФОП ОСОБА_4 суму в розмірі 2200,00 гривень, що стверджується Товарним чеком №01-11/09 від 11.09.2020 року, Т.1, а.с.

15. Відтак, зазначена сума витрат на оплату складеного спеціалістом звіту про вартість заподіяного матеріального збитку підлягає стягненню з ОСОБА_2 у зв`язку із задоволенням вимог ОСОБА_1 . Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача. За подання апеляційної скарги на рішення суду, ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 2 927,22 гривень, Т.1, а.с.

169. Оскільки апеляційний суд задовольнив вимоги апеляційної скарги та задовольнив позовні вимоги то за цієї обставини з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму 2 927,22 гривень судового збору за подання апеляційної скарги. Крім цього в суді першої інстанції позивачем не було сплачено судовий збір, який становив суму 1951,48 гривню, тому дану суму належить стягнути з відповідача на користь держави. Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 367, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олексієнко Михайло Михайлович, задовольнити частково. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 суму у розмірі 155 204,25 грн. вартості матеріального збитку; 1 671,10 грн. три проценти річних; 5 742,55 грн. інфляційних втрат; 2 200 грн. витрат за проведення розрахунків матеріального збитку; 7 000 грн. витрат за надання правничої допомоги, та 2 927,22 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. У решті розміру заявлених витрат, відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 на користь держави Україна судові витрати у розмірі 1951,48 грн., судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 квітня 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: